159

---

§ 4. Адміністративно-правові відносини, їхні особливості та структура

Адміністративно-правові відносини є третьою органічною складовою частиною механізму адміністративно-правового регу­лювання суспільних відносин. Важливість їх полягає в тому, що саме в адміністративно-правових відносинах проявляється вся складність і комплексність адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини - це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів адміні­стративного права, внаслідок якого між ними виникають пра­вові зв'язки.

Особливості адміністративно-правових відносин:

По-перше, одна зі сторін обов'язково виступає від імені держа­ви (орган державного управління, посадова особа, громадська ор­ганізація, наділена державно-владними повноваженнями). Вказана сторона офіційно представляє державу в адміністративно-право­вих відносинах, чим реалізує публічний інтерес. У вказаних відно­синах втілюється в життя державна політика, державна ідеологія. Можна стверджувати, що без державного представника немає адміністративних правовідносин.

По-друге, переважно нерівноправність сторін (відносини від­буваються за принципом «влада - підпорядкування»). Пояснюючи цю особливість, необхідно вказати наступне. Досить довгий час в адміністративному праві панувала позиція, яка свідчила про абсо­лютність нерівноправності сторін у виникаючих адміністративно-правових відносинах. В основі була юридична можливість із боку уповноваженої від держави сторони примусити здійснення необ­хідних дій іншу сторону. Це давало обґрунтовані можливості пев­ним дослідникам говорити про «поліційний» характер такого ад­міністративного права. В умовах демократичних перетворень, що мають місце в Україні, слід наголосити на певну модифікацію вка­заної характеристики. Йдеться про те,

що такі суспільні відносини, котрі об'єктивно регулюються нормами адміністративного права, як надання адміністративних (управлінських) послуг, розгляд звер­нень громадян, укладання адміністративних договорів тощо не містять по своїй суті, при даних конкретних стосунках нерівноправ­ності сторін. Таким чином, говорячи про зазначену характерис­тику адміністративно-правових відносин, необхідно вказати, що: 1) більшість адміністративно-правових відносин характеризується нерівноправністю сторін, 2) у тих відносинах, де нерівноправність фактично не має місця, про владний аспект у повноваженнях пред­ставника держави необхідно говорити як про потенційну можли­вість використання влади, яка в уповноваженої державою сторони є, а в іншої сторони правовідносин - немає Ця потенційна можли­вість проявляється у змозі видання юридичного акта, обов'язко­вого для виконання

По-третє, можуть виникати без згоди (бажання) іншої сторони Ця особливість полягає в тому, що на відміну від цивільно-правових відносин, що відбуваються за згодою та бажанням двох сторін, в адміністративному праві має місце інша ситуація При­чому вказана особливість стосується двох сторін правовідносин як представника держави, так і громадянина (орган місцевого са­моврядування, недержавну організацію) У першому випадку мо­жна говорити про те, що адміністративно-правові відносини вини­кають без згоди (бажання) наділеної владними повноваженнями сторони у випадках, скажімо, звернення громадянина до органу виконавчої влади Керуючись положеннями ст 7 Закону України від 2 жовтня 1996 р № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звер­нення, оформлені належним чином і подані в установленому по­рядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду 3 іншого боку, адміністративно-правові відносини можуть виникати без згоди (бажання) громадянина, наприклад у разі порушення ним правил дорожнього руху, коли виникають відносини між ним і працівником міліції

По-четверте, виниклі суперечки можуть вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому порядку Слід зазначити, що в переважній більшості це все ж таки адміністративний порядок, суть якого полягає в наданій громадянинові (іншому суб'єктові адміністративних правовідносин) можливості оскаржити рішення державного органу (посадової особи) шляхом звернення до вищої керівної інстанції в системі публічного управління Тож оціню­вання правомірності ситуації, що є основою спору, цілком зале­жить від вищої посадової особи Водночас необхідно зазначити, що дедалі більшого значення набуває судовий порядок оскарження неправомірних дій представників держави Стаття 2 Кодексу адмі­ністративного судочинства України визначає, що завданням адмі­ністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фі­зичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінсь­ких функцій на основі законодавства, зокрема на виконання деле­гованих повноважень.

Структура адміністративно-правових відносин.

Як будь-які відносини, врегульовані за допомоги норм права, адміністративно-правові мають свою структуру, тобто сукупність складових взаємопов'язаних обов'язкових елементів. їх відобра­жено нарис. 3.2.

Рис. 3.2. Структура адміністративно-правових відносин

Суб'єкт адміністративно-правових відносин - учасник адмі­ністративно-правових відносин, який має конкретні права та обов'язки. Суб'єктами адміністративно-правових відносин можуть бути:

органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування;

громадяни України;

іноземні громадяни та особи без громадянства;

об'єднання громадян тощо.

Традиційно всіх суб'єктів адміністративно-правових відносин переділяють на індивідуальних (громадяни України, іноземці, осо­би без громадянства, особи зі спеціальним адміністративно-право­вим статусом) і колективних (об'єднання громадян, підприємства, установи, організації, органи місцевого самоврядування).

Для того щоб уважатися суб'єктом адміністративно-правових відносин, їхня сторона повинна мати адміністративну правоздат­ність (потенційна можливість брати участь в адміністративно-пра­вових відносинах) та адміністративну дієздатність (здатність свої­ми діями набувати й реалізовувати права та виконувати обов'язки, встановлені нормами адміністративного права). Під методологіч­ним кутом зору треба розуміти, що поняття «суб'єкт адміністратив­ного права» та «суб'єкт адміністративно-правових відносин» не є тотожними. Суб'єкт адміністративного права - загальна категорія, яка характеризує осіб, що відповідають вимогам гіпотези норми адміністративного права, тоді як суб'єкт адміністративно-право­вих відносин завжди конкретно визначений. У цілому, суб'єкт адміністративно-правових відносин - це суб'єкт адміністративно­го права, який вступив у конкретні правовідносини, врегульовані нормами адміністративного права.

Слід нагадати, що виходячи з зазначених раніше особливостей обов'язковим суб'єктом адміністративно-правових відносин є ор­ган державного управління чи його представник.

Об'єкт адміністративно-правових відносин - те, заради чого ви­никають правовідносини, це - матеріальні, духовні та інші соціальні цінності. Реалії сьогодення свідчать про дві ключові позиції, що склалися в теорії адміністративного права стосовно об'єкта адмініст­ративно-правових відносин. Відповідно до першої (Ю. М. Козлов), об'єктом можуть бути лише дії, поведінка людей. Водночас друга (Г. І. Петров) свідчить про можливість віднесення до об'єктів адмі­ністративно-правових відносин матеріальних цінностей, речей. Су­часний стан розвитку науки адміністративного права свідчить про те, що об'єктами адміністративно-правових відносин є:

поведінка учасників управлінських відносин (дії, утриман­ня від дії);

здоров'я, гідність людини, моральність (в управлінні охо­роною здоров'я, культурою та мистецтвом).

Зміст адміністративно-правових відносин - сукупність юридич­них прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Юридичні права - міра дозволеної поведінки, що визначається державою. Юридичні обов'язки - міра необхідної поведінки, яка забезпечується держа­вою. Слід зазначити, що попри значну кількість адміністративно-правових відносин, що відбуваються за принципом «влада підпорядкування», тут також кожна зі сторін має свої права та обов'язки.

Класифікація адміністративно-правових відносин.

Існує значна кількість критеріїв для класифікації адміністратив­но-правових відносин. Відобразімо основні з них.

За характером взаємодії суб'єктів;

- вертикальні - класичні для адміністративного права відносини, коли одна зі сторін (суб'єктів) має владні повноваження сто­совно іншої, яка їй підпорядкована. Прикладами адміністративно-правових відносин • вертикального виду можуть бути відносини між вищими та нижчими органами виконавчої влади, та правові відносини у Збройних силах чи органах внутрішніх справ. Слід наголосити, що без класичних (вертикальних) адміністративно-правових відносин неможливе існування держави як такої, бо вона не зможе виконувати покладені на неї загальнодержавні публічні функції;

- горизонтальні. Виникають між не підпорядкованими один одному органами державної влади, підприємствами, установами, громадянами та ін. Наводячи як приклад адміністративний договір між органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядуван­ня, слід зазначити, що зростання саме таких горизонтальних адміні­стративно-правових відносин - один із об'єктивних факторів демо­кратизації суспільства. Якщо суб'єктом горизонтальних правовід­носин виступає громадянин, то йдеться, звичайно, про реалізацію його законних прав чи свобод, в разі чого компетентні державні органи (які втілюють у життя і сприяють реалізації вказаних прав громадянина), виходячи з приписів норм права не можуть діяти інакше, як у рамках правового поля. Тобто, їхню поведінку заздале­гідь визначено в чинному законодавстві, і характер виникаючих адміністративно-правових відносин є горизонтальним.

За метою:

- регулятивні - пов'язані з реалізацією позитивних завдань державної влади. Прикладом може слугувати положення, згідно з яким нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю та зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади»). Йдеться про те, що завдяки нормам указаного указу ініційовано суспільні від­носини, врегульовані нормами адміністративного права, в яких проявляється саме регулятивний характер (вказане положення дозволяє регулювати, координувати підзаконну нормотворчість, щоб її прояви не суперечили положенням Конституції та законів України);

- правоохоронні - пов'язані з реалізацією засобів адміністративної відповідальності до правопорушників. Наприклад, у разі пору­шення встановлених правил громадського порядку працівники пра­воохоронних органів можуть застосувати до правопорушника засоби адміністративного примусу. Правові відносини, які при цьому між ними виникають, матимуть характер правоохоронних. Нормативною основою легітимності виникнення подібних правовідносин може бути, для прикладу, п. 7.1 наказу МВС України від 20 жовтня 2003 р. № 1212 «Про затвердження Положення про службу дільничних ін­спекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України», відповідно до якого дільничні інспектори міліції мають право вима­гати від громадян і службових осіб припинення злочину або адмініст­ративного правопорушення, а також дій, які перешкоджають здійс­ненню повноважень міліції, законній діяльності громадян. За предметом правового регулювання:

матеріальні. Виникають на основі матеріальних норм адмі­ністративного права;

процесуальні. Виникають на основі процесуальних норм адміністративного права.

За характером дій зобов'язаного суб'єкта:

- активні - коли зобов'язаний суб'єкт повинен учинити якісь дії (у певному віці отримати паспорт чи з'явитись у військкомат у разі отримання повістки);

- пасивні - коли зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від учинення певних дій (не вчиняти правопорушення).

 

< Попередня   Наступна >