187

---

§ 4. Недержавні органи та організації як колективні суб'єкти адміністративного права

Виходячи з наведеної раніше класифікації суб'єктів адмініст­ративного права серед колективних недержавних необхідно роз­різняти:

органи місцевого самоврядування;

об'єднання громадян;

релігійні об'єднання;

суб'єкти підприємницької діяльності.

1. Місцеве самоврядування - це гарантоване державою пра­во територіальної громади чи добровільного об'єднання жите­лів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідаль­ність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах чинного за­конодавства. В умовах сьогоднішнього розвитку системи права України можна говорити про наявність муніципального права як галузі права, норми котрої регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері місцевого самоврядування. Водночас важливою обставиною є та, згідно з якою сучасне адміністративне право не втратило свого значного регулювального впливу на розвиток і функціонування місцевого самоврядування. Слід зазначити, що місцеве самоврядування існує у вигляді представницьких органів -місцевих рад і виконавчих органів (комітети, відділи, управління тощо). Більшою мірою адміністративне право торкається діяльно­сті саме виконавчих структур органів місцевого самоврядування.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів вико­навчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. У сільських радах, що представляють терито­ріальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням від­повідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ра

ди (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово (Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Перш за все необхідно визначити, де ж є місцеве самовряду­вання в системі влади України, яким чином воно співвідноситься з державною виконавчою владою.

Спільні риси відмінності та проблеми взаємодії місцевого са­моврядування та державної виконавчої влади.

Спільні риси:

єдині завдання та функції на відповідних територіях;

виконавча влада зобов'язана забезпечити виконання рі­шень органів місцевого самоврядування, що не суперечать зако­нодавству;

органам місцевого самоврядування можуть надаватися за­коном окремі повноваження органів виконавчої влади.

Відмінності:

органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади;

обмежена сфера компетенції органів місцевого самовряду­вання;

місцеве самоврядування діє лише на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Проблеми взаємодії:

наявність «конкуренції компетенцій» між органами місце­вого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. (коли ті самі повноваження було віднесено до відання різних ор­ганів);

відсутність виконавчих структур місцевого самоврядування на рівні районів, областей;

у містах Києві та Севастополі досі не створено виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхні функції покладено на відповідні місцеві державні адміністрації;

недостатнє фінансування органів місцевого самоврядування.

Для якісного усвідомлення органів місцевого самоврядування як суб'єктів адміністративного права доцільно дати визначення системи місцевого самоврядування, під якою необхідно розуміти сукупність різних організаційних форм та інститутів місцевої де­мократії, через які здійснюються функції та повноваження місце­вого самоврядування.

Складові частини системи місцевого самоврядування:

територіальна громада;

сільська, селищна, міська рада;

сільський, селищний, міський голова;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради;

органи самоорганізації населення.

Адміністративно-правовий статус органів місцевого самовря­дування складається з відповідних повноважень, тобто сукупності прав та обов'язків. Виходячи з норм чинного законодавства пов­новаження органів місцевого самоврядування можна розділити на дві групи: 1) власні; 2) делеговані. До першої групи належать ті, щодо яких мають місце відповідні чіткі приписи норм права і які надають саме вказаним органам право на здійснення певних дій. Своєю чергою, про делеговані повноваження органів місцевого самоврядування необхідно говорити в тому випадку, коли йдеться про передання (делегування) їм окремих повноважень органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або віднесенням до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Делеговані повноваження є проявом децентралізації державного управління, що свідчить про наміри органічного поєднання пере­ваг чіткого організуючого впливу з боку держави та доцільності участі у цьому процесі самих територіальних громад.

У цілому ж основними повноваженнями органів місцевого са­моврядування є:

управління майном, що є в комунальній власності;

затвердження програм соціально-економічного та культур­ного розвитку і контроль їх виконання;

затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль їх виконання;

встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону;

утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підпри­ємств, організацій і установ тощо.

2. Об'єднання громадян - це добровільне громадське форму­вання, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Йдеться про те, що в Україні за прикладом інших демократичних країн легалізовано право громадян на створення за своїм вибором об'єднань громадян. Характерно, що держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у законному порядку. Втручання державних органів і службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб і в діяльність інших об'єднань громадян не до­пускається, крім випадків, передбачених законом (Закон України від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ «Про об'єднання громадян»).

Ознаки об'єднання громадян:

добровільність вступу та виходу з об'єднання;

відсутність державно-владних повноважень (за винятком делегування їх державою);

в основі - некомерційний характер діяльності.

Види об'єднань громадян.

За організаційно-правовими властивостями:

Масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, професійні спілки тощо).

Органи громадської самодіяльності (громадські формування з охорони громадського порядку).

Органи громадського самоврядування (ради і колективи мі­крорайонів, домові, вуличні комітети тощо).

За масштабом діяльності:

Міжнародні (діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави).

Всеукраїнські (діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей).

Місцеві (діяльність яких поширюється на території відпові­дної адміністративно-територіальної одиниці або регіону).

Залежно від цілей створення:

Політичні партії.

Громадські організації.

Політична партія — це об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самовряду­вання і представництво в їх складі.

Громадська організація - це об'єднання громадян для задово­лення та захисту своїх законних соціальних, економічних, твор­чих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спіль­них інтересів.

Для розуміння ролі та місця об'єднань громадян серед інших суб'єктів адміністративного права доцільно зупинитися на прин­ципах об'єднання громадян та порядку їх легалізації.

Принципи об'єднання громадян:

добровільність;

рівноправність їхніх членів (учасників);

самоврядування;

законність;

гласність.

Легалізація об'єднання громадян - це офіційне визнання об'єднань громадян, що здійснюється способом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є про­тизаконною.

Легалізація залежно від виду об'єднання громадян може від­буватися двома способами:

а) реєстрації (для політичних партій та міжнародних громадсь­ких організацій вона є обов'язковою);

б) повідомлення про заснування.

Легалізація громадської організації здійснюється Міністерст­вом юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширю­ється на територію двох та більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищим органом.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється в судовому порядку, колы їхньою метою є:

зміна через насильство конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на ко­ристь іноземних держав;

пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

створення незаконних воєнізованих формувань;

обмеження загальновизнаних прав людини.

Адміністративно-правовий статус об'єднання громадян прояв­ляється в тому, що для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян корис­туються правом:

представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах;

брати участь у політичній діяльності, проводити масові за­ходи (збори, мітинги», демонстрації тощо);

створювати установи та організації;

одержувати від органів державної влади і управління та ор­ганів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалі­зації своїх цілей і завдань;

вносити пропозиції до органів влади і управління;

розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

засновувати засоби масової інформації та ін.

За порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:

попередження;

штраф;

тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

примусовий розпуск (ліквідація).

Релігійні організації - це соціальні утворення, метою яких є задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру.

Види релігійних організацій:

релігійні громади;

управління і центри;

монастирі;

релігійні братства;

місіонерські товариства (місії);

духовні навчальні заклади;

об'єднання, що складаються із зазначених вище релігійних організацій (Закон України від 23 квітня 1991 р № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації»)

Конституція України у ст 35 визначає, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання Це право криє в собі свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпере­шкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захи­сту прав і свобод інших людей Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова

У сьогоднішній Україні релігійні організації об'єктивно визнають­ся суб'єктами адміністративного права Це пов'язано з багатьма факторами, основні з яких

нерідко релігійні організації мають статус юридичних осіб, статут і проходять державну реєстрацію,

вони мають право брати участь у громадському житті,

священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами,

держава, не втручаючись у справи релігійних організацій, у ряді випадків (чітко зазначених у законодавстві), в судовому по­рядку може припинити діяльність вказаних організацій

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридич­ної особи громадяни в кількості не менше десяти осіб, які утво­рили її та досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (поло­ження) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - до Уряду Республіки Крим

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від дер­жави Утім, держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості и поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їхніми релігійними організаціями, бере до відома і поважає тра­диції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству На підтвердження тези про сприяння державою діяльності релігійних організацій слід відзна­чити передачу культових релігійних будівель, споруд у власність церкви, що мала місце у 90 х роках минулого століття, а також надання вказаним організаціям певних пільг. Оскільки релігійні організації існують в основному за рахунок пожертвувань вірян, відіграють значну роль у духовному відродженні суспільства, пі­клуються про хворих, знедолених, інвалідів, беруть участь у благо­дійницькій діяльності, стягнення з релігійних організацій плати за електричну енергію, що відпускається їм на комунально-побутові потреби, здійснюється за тарифами, передбаченими для міського населення (Указ Президента України від 22 червня 1994 р. № 322/94 «Про надання пільг релігійним організаціям»),

Важливий фактор, на якого необхідно звернути увагу,- це те, що державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різ­них видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії. Але громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуаль­но або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання. Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні закла­ди і групи, а також проводити навчання в інших формах, викорис­товуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються в користування.

На підтвердження системності й послідовності державної полі­тики щодо відносин із церквою, слід зазначити, що підписаний у серпні 2006 р. Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України та лідерами парламентських фракцій Універсал національної єдності з питання, що розгляда­ється, містить таке положення: дотримання свободи віроспові­дання. Декларується поважне ставлення до об'єднавчих прагнень вірян усіх православних церков без втручання держави та полі­тичних сил у цей процес.

Інші недержавні органи та організації.

Особливість розгляду інших недержавних органів та організа­цій як суб'єктів адміністративного права пояснюється, насамперед, їх досить великою кількістю й різноманітністю, що ускладнює їх класифікацію та дає підстави для їх об'єднання в одну групу. Розі­братися в адміністративно-правових статусах різних недержавних органів та організацій досить складно, тому що ступінь повнова­жень досить різниться залежно від багатьох обставин. Якщо взяти за першооснову Цивільний кодекс України, то відповідно з його положеннями юридичні особи приватного права (а саме вони найбільше походять на недержавні органи та організації як суб'єкти адміністративного права) поділяються на товариства, установи та інші форми, передбачені законом. Своєю чергою, товариства поді­ляються на:

а) підприємницькі товариства - здійснюють підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку і подальшого його розпо­ділу між учасниками. Підприємницькі товариства можуть бути створені як:

господарські товариства (повне товариство, командитне то­вариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальні­стю, акціонерне товариство);

виробничі кооперативи.

б) непідприємницькі товариства - не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непід­приємницькі товариства можуть бути створені як споживчі коопе­ративи, об'єднання громадян тощо,

Аналіз Господарського кодексу України свідчить про наявність таких суб'єктів господарювання (що потенційно можуть виступати як недержавні суб'єкти адміністративного права):

фермерське господарство;

орендне підприємство;

підприємство з іноземними інвестиціями;

іноземне підприємство;

об'єднання підприємств (асоціація, корпорація, консорціум, концерн тощо);

промислово-фінансова група;

холдингова компанія;

союз, спілка та ін.

Можна зробити висновок, що загальними рисами, які об'єдну­ють різноманітні зазначені вище недержавні органи і організації та свідчать про їх віднесення до суб'єктів адміністративного права, є такі:

Створюються на підставі державної реєстрації.

Держава створює адміністративно-правові гарантії додер­жання прав недержавних органів та організацій (недопустимість відмови у реєстрації, крім випадків, визначених у законі; заборо­на на втручання державних органів у діяльність, окрім випадків, визначених у законі; право на захист від неправомірних дій орга­нів публічної адміністрації в адміністративному та судовому порядку).

Можливість із боку держави здійснювати контроль і нагляд за відповідністю діяльності вимогам чинного законодавства

Несуть адміністративну відповідальність за порушення за­конодавства

Процес реорганізації та ліквідації відбувається згідно з ви­могами чинного законодавства, з фіксацією результатів цього про­цесу відповідними органами публічної адміністрації

 

< Попередня   Наступна >