Головне меню
Головна Підручники Адміністративне право Адміністративне право України ТЕМА №13 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ // § 1. Загальна характеристика агропромислового комплексу як об'єкта адміністративно-правового регулювання

ТЕМА №13 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ // § 1. Загальна характеристика агропромислового комплексу як об'єкта адміністративно-правового регулювання

Адміністративне право - Адміністративне право України

ТЕМА №13

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ

§ 1. Загальна характеристика агропромислового комплексу як об'єкта адміністративно-правового регулювання

Україна обґрунтовано вважається аграрною державою, оскільки родючість українських земель, значна сільськогосподарська складо­ва вітчизняного експорту, кількість громадян, задіяних у сфері агропромислового комплексу тощо свідчать про пріоритетність сільського господарства у нашій державі. Забезпеченість одним із ключових кінцевих результатів діяльності агропромислового ком­плексу - продуктами харчування є важливою складовою національ­ної безпеки України. Слід зазначити, що агропромисловий ком­плекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господар­ства, пов'язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечен­ня населення продуктами харчування.

Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових - агропромислових галузей. До них належать:

землеробство;

тваринництво;

харчова і переробна промисловість;

ветеринарна медицина;

насінництво та росадництво;

садівництво, виноробство;

рибне господарство тощо.

Пріоритетність соціального розвитку села та агропромислово­го комплексу об'єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства. Високий рівень соціально-економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення держави, її економічної незалеж­ності.

Агропромисловий комплекс як об'єкт адміністративно-право­вого регулювання характеризується тим, щ

о державою щодо АПК втілюються в життя такі заходи:

надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяль­ності, повної власності на результати своєї праці;

регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомоги системи бюджетного фінансування, кредиту­вання, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, а також застосовую­чи інші заходи, визначені законодавством, із дотриманням правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конку­ренції;

прямий державний протекціонізм у здійсненні зовнішньо­економічних операцій з вітчизняною сільськогосподарською про­дукцією. Держава зацікавлена у підтримці саме вітчизняного товаровиробника, тому що це пов'язано із зайнятістю громадян, із отриманням заробітної платні (прибутків), із зростанням конку­рентоспроможності української продукції на світових ринках;

застосування товарних інтервенцій і тимчасового адміністра­тивного регулювання цін. Товарні інтервенції здійснюються шля­хом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового ре­гулювання на організованому аграрному ринку на умовах спору або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі, що не перевищує значення максимальної закупівельної ціни. Тимчасове адміністративне регулювання цін - комплекс ад­міністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій;

спроби формування належної соціальної інфраструктури села. Основними напрямами розвитку соціальної інфраструктури села є:

а) наближення закладів сфери обслуговування до місць прожи­вання населення через розширення їх мережі за рахунок об'єктів невеликої потужності, в тому числі багатофункціональних і на­домних;

б) запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших ко­мунікацій;

в) підготовка кадрів для роботи в соціально-культурних і ко­мунально-побутових закладах, розташованих у сільській місцевос­ті, дотримання існуючих і встановлення додаткових пільг та за­охочень для працівників соціальної сфери села;

г) визначення мінімальних нормативів забезпечення сільського населення підприємствами і організаціями соціальної сфери, що є основою для розрахунку нормативної бази бюджетного фінансу­вання витрат на утримання і розвиток соціальної інфраструктури села (нормативів бюджетної забезпеченості);

створення рівних можливостей для всіх громадян, які постій­но проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб;

створення та постійне вдосконалення системи аграрного за­конодавства.

В Україні відбуваються глибокі соціально-економічні перетво­рення, спрямовані на перехід аграрного сектору економіки до рин­кових відносин. Здійснено роздержавлення сільськогосподарських підприємств, переважну більшість земель сільськогосподарського призначення передано у приватну власність, формуються нові ор­ганізаційно-правові структури ринкового типу, створюються умо­ви для розвитку конкурентоспроможного агропромислового вироб­ництва. Втім, не можна не вказати на ті фактори, наявність яких суттєво впливає на державне регулювання у сфері АПК. Йдеться про таке.

Значна залежність результативності діяльності аграріїв від кліматичних і погодних умов. Безсумнівно, значний відсоток успі­ху рослинництва залежить саме від сприятливих погодних умов як під час сівби, так і під час росту культур та жнив.

Агропромисловий комплекс - фактор забезпечення національ­ної безпеки держави. Слід говорити відносно продовольчої компо­ненти національної безпеки. Чинне законодавство визначає, що продовольча безпека - це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається в гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності.

Законодавство про основи національної безпеки України ви­значає, з-поміж інших, і критичний стан із продовольчим забезпе­ченням населення як загрозу національним інтересам і національ­ній безпеці України. З метою підтримки належного рівня продоволь­чої безпеки Аграрний фонд, відповідно до законодавства про державну підтримку сільського господарства України, формує державний продовольчий резерв, який у розрізі окремих об'єктів державного цінового регулювання не може бути меншим (у відсот­ках до обсягів їх річного внутрішнього споживання):

у 2006 p.- 10 відсотків;

у 2007 p.- 12 відсотків;

у 2008 p.- 14 відсотків;

у 2009 p.- 16 відсотків;

у 2010 та подальших роках - 20 відсотків.

Суттєві демографічні проблеми сільського населення. Реалії останніх десятиліть свідчать про такі явища, як збільшення кілько­сті громадян похилого віку, зменшення народжуваності та підви­щення показників смертності, що призводить до скорочення пра­цездатного населення сільської місцевості. Статистичні дані свід­чать: якщо 1990 р. у сільському господарстві працювало 5,5 млн осіб, то в 2003 p.- 1,7 млн з 8 млн працездатного сільського насе­лення1.

Складність забезпечення належної соціальної інфраструкту­ри села. Реально на сьогодні наявність і якісні характеристики сільських шкіл, дитячих садків, лікарень, закладів культури та по­бутового забезпечення - не на високому рівні. Все це обумовлює об'єктивну необхідність для молодих людей, які завершують на­вчання в середній загальноосвітній школі, в переважній більшості вирушати до міста і, після отримання там спеціальної чи вищої осві­ти, не повертатися назад до села.

Великі показники безробіття у селі. Політичні та соціально-економічні зміни у суспільстві, що мали місце на початку 90-х років минулого століття, призвели до припинення діяльності більшості колгоспів і радгоспів, які були системотвірним фак­тором у більшості сіл. Значна частина селян працювала та отримувала заробітну платню саме там. З появою сільськогосподарських виробництв різних форм власності, фермерських господарств по­треба у робочих місцях стала диктуватися ринковими механізмами і не була вже регульована державою. Це об'єктивно призвело до підвищення кількості осіб — жителів сіл, які втратили роботу.

Низька ефективність сільськогосподарського виробництва. Слід констатувати, що такі явища, як втілення наукових розробок у діяльність АПК, застосування сучасного устатковання, машин і механізмів, нових управлінських технологій,- це поки що реаль­ність для незначної частини сільськогосподарських виробництв. Відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільсь­когосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвели до значного зростання собівартості сіль­ськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільсько­господарських культур, а також практичного знищення тваринни­цтва. Для переважної більшості агропромислових виробництв є характерними низькі показники ефективності та результативності, що робить кінцеву продукцію менш конкурентоспроможною.

Потреби захисту вітчизняного аграрного товаровиробника при вступі України до Світової організації торгівлі та інших між­народних інституцій. «Гра за єдиними правилами» міжнародних організацій відкриє для іноземних сільгоспвиробників вітчизняний ринок, що, враховуючи зазначені вище проблеми, зробить проб­лемним існування значної кількості українських підприємств аг­ропромислового сектору. Це потребує адекватних дій як у напрямі державної підтримки аграріїв (пільгове кредитування, зменшені податки тощо), так і стосовно підвищення конкурентоспромож­ності вітчизняної сільськогосподарської продукції.

Серед заходів, що втілюються у життя державою для належного адміністративно-правового регулювання АПК, відзначалося тим­часове адміністративне регулювання цін. Рішення про запрова­дження режиму адміністративного регулювання для окремого об'єкта державного цінового регулювання приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Аграрного фонду. Строк дії режи­му адміністративного регулювання не може перевищувати шести послідовних календарних місяців, включаючи місяць, у якому бу­ло прийнято рішення про його запровадження.

Є декілька видів тимчасового адміністративного регулювання цін:

а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку визначеного об'єкта цінового регулю­вання;

б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат:

переробників товару, якщо внаслідок такої переробки вироб­ляється об'єкт державного цінового регулювання;

осіб, які надають послуги зі зберігання (схову) об'єктів дер­жавного цінового регулювання;

в) встановлення граничних цін продажу об'єкта державного ці­нового регулювання на рівні максимальної закупівельної ціни або його придбання на рівні мінімальної закупівельної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наяв­ності узгоджених дій суб'єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції);

г) встановлення нетарифних обмежень (квот) щодо імпорту або експорту окремого об'єкта державного цінового регулювання;

ґ) встановлення обов'язкової передумови митного оформлення експорту окремого об'єкта державного цінового регулювання при­дбанням такого об'єкта на експортній сесії аграрної біржі (Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV «Про державну підтрим­ку сільського господарства України»).

У рамках тимчасового адміністративного регулювання цін слід указати на існування в державі Аграрного фонду. Хоча він і не є органом державного управління, але саме на нього покладено обов'язки стосовно провадження цінової політики в агропромис­ловій галузі економіки України. Аграрний фонд підпорядковуєть­ся, є підзвітним і підконтрольним Міністерству аграрної політики України.

Основними завданнями Фонду є:

проведення цінової політики в агропромисловому секторі економіки у межах, визначених законом;

виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного ціново­го регулювання;

виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

формування державного продовольчого резерву об'єктів дер­жавного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку (постанова Кабінету Міністрів України від б липня 2005 р. № 543 «Про аграрний фонд»).

Прикладом діяльності Аграрного фонду може слугувати розпо­рядження Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2006 р. № 597-р «Про закупівлю Аграрним фондом цукру до державного продоволь­чого резерву», де, зокрема, зазначається: «дозволити Аграрному фонду здійснювати формування державного продовольчого резерву цукру, виробленого з цукрових буряків, шляхом його закупівлі на Аграрній біржі у межах коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», за цінами, що не перевищують середньозважені ціни рівноваги (фіксингу), які скла­лися на Аграрній біржі протягом останніх трьох торгових сесій».

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері агропромислового комплексу є положення таких документів:

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІИ;

Закон України від 25 червня 1992 р. № 2498-ХІІ «Про вете­ринарну медицину»;

Закон України від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХП «Про охорону прав на сорти рослин»;

Закон України від 30 червня 1993 р. № 3348-ХІІ «Про каран­тин рослин»;

Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3691-ХІІ «Про пле­мінну справу у тваринництві»;

Закон України від 17 червня 1999 p. № 758-XIV «Про держав­не регулювання виробництва і реалізації цукру»

Закон України від 26 грудня 2002 р. № 411 -IV «Про насіння і садивний матеріал»;

Закон України від 15 травня 2003 p. № 742-IV «Про особисте селянське господарство»;

Закон України від 19 червня 2003 p. № 973-IV «Про фермер­ське господарство»;

Закон України від 24 червня 2004 р. № 1870-1V «Про молоко та молочні продукти»;

Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-1V «Про держав­ну підтримку сільського господарства України»;

Указ Президента України від 28 грудня 2005 р. № 1867/2005 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та захо­ди щодо забезпечення продовольчої безпеки України»;

постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 «Про затвердження Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин»;

постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про Аграрний фонд»;

постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»;

розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 536-р «Про схвалення Концепції Комплексної програ­ми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки» тощо.

Стосовно останнього з перерахованих документів слід зазначи­ти, що метою Програми є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв'язання соціальних проблем села, розвит­ку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного сектору, забезпечення продоволь­чої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Передбачається, що виконання Програми забезпечить:

доведення забезпечення сільських населених пунктів об'єк­тами соціальної інфраструктури до соціальних стандартів;

зростання заробітної плати в сільському господарстві до се­реднього рівня галузей економіки;

споживання продуктів харчування на душу населення на рів­ні норм, наближених до раціональних;

розвиток організованого внутрішнього аграрного ринку;

підвищення рівня рентабельності, яке забезпечить розширене відтворення в сільському господарстві;

зростання обсягів валової продукції сільського господарства в 2010 р. порівняно з 2004 р. у 1,6 раза, а валової доданої вартос­ті - у 2 рази;

поліпшення екологічної ситуації в сільській місцевості;

збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;

збільшення рівня інвестицій;

значне збільшення надходжень до державного бюджету.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук