§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері освіти

Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері осві­ти, керуючись своїми повноваженнями, здійснюють функції щодо державного регулювання зазначеної сфери. Необхідно говорити про основні напрями такого регулювання, оскільки вони дають уявлення про ключові засоби державного впливу на освіту. Враховуючи вказане, можна вирізнити такі основні напрями державного регулювання у сфері освіти (рис. 14.3 )

Рис 14.3 Основні напрями державного регулювання у сфері освіти

Інтеграція України в єдиний європейський освітній простір

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, зокрема й на освіту Україна своїми крока­ми чітко показала спрямування на входження в освітній та науко­вий простір Європи

Говорячи про європейський освітній простір, часто вживають терміни «Болонський процес» чи «Болонська декларація» Йдеться про те, що Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 р в м Болонья (Італія) підписанням 30 міністрами освіти від імені своїх урядів документа під назвою «Болонська декларація» Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домови­лися про створення єдиного європейського освітнього та науково­го простору до 2010 р

Наша держава приєдналася до Болонської декларації 2005 р в м Бергені (Норвегія), після чою кількість країн, які підписали цей документ, зросла до 45

У цілому слід зазначити, що відповідно до вимог Болонської декларації, до 2010 р в Україні мають бути проведені суттєві пере­творення в системі освіти, результатом чого має стати досягнення таких цілей

введення системи двохетапної вищої освіти базової (бакалаврат) і повної (магістратура),

уведення системи кредитних одиниць (ECTS) як засобу під­вищення мобільності студентів,

видача взаємоузгоджених та уніфікованих додатків до дипломів для введених рівнів вищої освіти, як зрозумілих, прозорих та іден­тичних на всьому європейському (Болонському) просторі, що забез­печить працевлаштування випускників університетів на європей­ському ринку праці та підвищить їхню конкурентоспроможність,

стимулювання мобільності і створення умов для вільного пе­реміщення студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти в межах Болонського простору

Також важливо констатувати, що за даними МОН України, сього­дні у 190 вищих навчальних закладах нашої держави вищу освіту здо­бувають 33 тис осіб із 131 країни світу, що також є свідченням інтег­раційних процесів України в міждержавному освітньому просторі

Посилення практичної спрямованості навчання

Необхідно говорити про те, що держава зацікавлена в максималь­ній наближеності освітніх програм до потреб практики і, відповідно, в максимальній підготовленості випускників навчальних закладів до вимог роботодавців У переважній більшості галузей народного господарства не застосовується розподіл випускників навчальних закладів по конкретних місцях роботи, що нерідко вимагає від ви­пускників самостійних активних кроків щодо пошуку роботи

Для покращення практичної спрямованості навчання суб’єкт державного управління освітою України, безпосередньо навчальні заклади повинні у складанні державних стандартів освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм орієнтуватися на потреби ринку пращ, на запити роботодавців Класична фундаментальна складова освіти має поєднуватися з суто практичними аспектами, що обумовлені вимогами часу Та­кож необхідно насичувати навчальні плани стажуваннями, проходженням практики тощо

Важливо з боку органів управління освітою ініціювати й підтримувати створення функціональних систем «навчальний заклад роботодавець», де могли би відпрацьовуватися практичні аспекти взаємодії з метою підготовки практично орієнтованого конкурентоздатного фахівця. Випускник повинен бути готовим безпосеред­ньо після закінчення навчання приступити до практичної діяль­ності. З позицій посилення практичної спрямованості навчання також необхідно прогнозувати обсяги та визначати напрями про­фесійної підготовки у навчальних закладах різних типів і форм власності, створювати умови для професійного навчання незайня­того населення з урахуванням змін на ринку праці.

Втілення в життя принципу «освіта через усе життя»

Життя не стоїть на місці, і зі змінами потреб ринку праці вини­кає необхідність адекватної підготовки фахівців у системі навчаль­них закладів. Частина напрямів підготовки об'єктивно стає незатребуваною ринком праці, водночас виникає необхідність у фахівцях із тих чи інших практичних напрямів.

Державна політика стосовно неперервної освіти проводиться з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти протягом життя, соціально-економічних, технологічних і соціокультурних змін.

Неперервність освіти, або принцип «освіта через усе життя», реалізується через:

забезпечення наступності змісту й координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян для можливого переходу на подальші ступені;

формування потреби та здатності особистості до самоосвіти;

оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів;

створення інтегрованих навчальних планів і програм;

формування та розвитку навчальних науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців;

запровадження та розвитку дистанційної освіти;

організації навчання відповідно до потреб особистості і рин­ку праці на базі професійно-технічних і вищих навчальних закла­дів, закладів післядипломної освіти, а також використання інших форм навчання;

забезпечення зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою (Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002 «Про Національну докт­рину розвитку освіти»).

Забезпечення якості й доступності освіти

Якість освіти досягається за допомогою багатьох складових. Перш за все це - науково-педагогічний потенціал і матеріальна база навчальних закладів. Саме для перевірки цих складових існують органи, завданням яких є перевірка відповідності державним стан­дартам у навчальних закладах. За статистичними даними МОН України, у 2005 р. та І півріччі 2006 р. у 126 вищих навчальних за­кладів і відокремлених структурних підрозділів анульовано ліцен­зію або припинено освітню діяльність за порушення ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти та чинного зако­нодавства. Здобуття вищої освіти повинно свідчити про наявність у випускника реальних знань і вмінь щодо їх практичного застосу­вання. Для порівняння доцільно навести статистичні дані МОН України: в Україні існують 345 університетів, академій, інститутів. А от у Великій Британії таких навчальних закладів 96, Франції - 78, Італії - 65, Іспанії - 47, Польщі -11.

Важливо забезпечити не кількість, а якість функціонування за­кладів освіти.

Тісно пов'язаною з попередньою є проблема забезпечення до­ступності освіти. Статистичні дані МОН України свідчать, що

р. до вищих навчальних закладів зараховано 396 тис. випуск­ників старшої школи, зокрема 388 тис. осіб - на денну форму на­вчання, тоді як закінчили середню школу того ж року 477 тис. Ін­шими словами, переважна більшість випускників загальноосвітніх шкіл продовжили навчання у вищих навчальних закладах. Проте це не свідчить про відсутність проблем забезпечення доступності освіти, оскільки значна частина таких навчальних закладів - при­ватної форми власності, де навчання здійснюється на платній основі. Тому важливо забезпечувати підготовку фахівців за держав­ним замовленням, коли сама людина за навчання не сплачує, фак­тично за неї це робить держава. Саме на реалізацію цього завдання спрямовано постанову Кабінету Міністрів України від 26 червня

р. № 877 «Про затвердження державного замовлення на під­готовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, під­вищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб у 2006 році».