48

---

ТЕМА № 17

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

§ 1. Загальна характеристика культури як об'єкта адміністративно-правового регулювання

Культура посідає особливе місце серед інших складових соціа­льно-культурної сфери Нематеріальні цінності, що становлять суть явища культури, є дуже важливими для повноцінного існу­вання суспільства Сама культура є важливим чинником розбудови демократії в Україні на засадах поваги до історії народу та держа­ви, формування цілісного культурного середовища, сприяння під­вищенню рівня культури суспільства взагалі та правової культури зокрема Даючи визначення, можна сказати, що культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що мають ху­дожнє, історичне, етнографічне чи наукове значення та харак­теризують прояви творчої діяльності суспільства.

Не дивлячись на незвичний характер культури, слід наголоси­ти, що для держави це є вкрай важливим чинником Держава заці­кавлена в належному регулюванні культури, оскільки сама куль­тура значною мірою впливає на суспільство, формуючи світогляд, громадську думку тощо Характерними ознаками культури як об'єкта адміністративно-правового регулювання є:

множинність проявів (до об'єктів культури належать кінема­тографія, театр, цирк, архівні установи, бібліотечна справа тощо),

регулюванню підлягає не сам творчий процес, а діяльність, спрямована на організацію творчої діяльності, процес оприлюд­нення результатів творчості,

необхідність гарантування свободи творчої діяльності, не­втручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань,

поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури,

важливість збереження цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ

культури і цілісного інформаційно-культурного простору, ефективного використання наявних куль­турних і творчих ресурсів;

намагання подолати «залишковий принцип» ставлення до культури у суспільстві та у здійсненні державної політики.

Сьогоднішній день свідчить про те, що основними цілями та пріоритетними завданнями державної політики в галузі культури є:

визначення культурного розвитку України та її окремих ре­гіонів одним з пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

розробка та затвердження довгострокової програми культур­ного розвитку України, а також сприяння розробці середньострокових регіональних програм культурного розвитку;

зміна методів управління у галузі культури, зокрема пере­орієнтація органів державної влади та органів місцевого самовря­дування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей, залучення громадськості до процесів управління та контро­лю в галузі культури;

розробка, затвердження та впровадження державних соціаль­них стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою (перелік та обсяг послуг, порядок їх на­дання, показники виконання та якості послуг), а також методики визначення розміру фінансового забезпечення державних соціаль­них стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку надушу населення;

підтримка та розвиток культури на селі;

участь України у міжнародних культурних проектах, здійс­нення комплексу інформаційно-культурних заходів для ознайом­лення світової громадськості з культурними цінностями України (постанова Верховної Ради України від З березня 2005 р. № 2460-IV «Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки»).

Варто відзначити, що принципами, завдяки втіленню у життя яких планується досягти зазначених цілей та завдань, є: ~ прозорості й публічності: ~ демократичності;

деідеологізованості й толерантності;

системності й ефективності;

інноваційності.

Множинність проявів культури робить необхідним визначення та аналіз основних об'єктів адміністративно-правового регулю­вання у сфері культури (рис 17.1)

Рис 17.1 Основні об'єкти адміністративно правового регулювання у сфері культури

Телебачення і радіомовлення - це виробництво аудіовізуаль­них програм і передач або комплектування (пакетування) придба­них аудіовізуальних програм і передач та їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження За ступенем впливу на суспільство і широтою розповсюдження ці два об'єкти культури є найважливішими

Виходячи з вимог чинного законодавства основними принципами державної політики у сфері телебачення і радіомовлення є наступні

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадю-мовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України

Держава підтримує об'єднання суб'єктів інформаційної діяль­ності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації

Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуван­ням телебачення і радіомовлення

Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, на­сильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та ре­лігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації

Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних орга­нів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізу­альних засобів масової інформації (Закон України від 21 грудня 1993 р № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення»)

Друковані засоби масової інформації (преса) ~ це періодичні и такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною на­звою, з періодичністю один й більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію

Ключові обставини, на які необхідно звертати увагу в аналізі друкованих засобів масової інформації як об'єктів адміністратив­но-правового регулювання,- це баланс і зваженість двох явищ

а) свободи діяльності друкованих засобів масової інформації та

б) неприпустимість зловживання свободою діяльності

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх по­глядів і переконань гарантуються Конституцією України й озна­чають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати й поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомоги друкованих засобів масової інформації Преса є вільною Не допу­скається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріа­лів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку поса­дових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій чи об'єднань громадян, окрім випадків, коли посадова особа є ав­тором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Водночас неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації зводиться до того, що пре­са не може бути використана для:

поширення відомостей, розголошення яких забороняється за­конодавством України про інформацію;

закликів до захоплення влади, насильницької зміни консти­туційного ладу або територіальної цілісності України;

пропаганди війни, насильства та жорстокості;

розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення те­рористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Видавнича справа - це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

Видавнича діяльність сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Виготовлення видавничої продукції виробничо-техно­логічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами.

Розповсюдження видавничої продукції - доведення видав­ничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами. Серед проблем, з якими зіштовхується вітчиз­няна видавнича справа,- розповсюдження книжкової продукції. Для прикладу, якщо в Україні є до 300 книжкових магазинів, то в сусідній Польщі - 2,5 тис. Це при тому, що і населення, і терито­рія нашої держави більші.

Державна політика у видавничій справі ґрунтується на принци­пах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополі­зації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників. Держава спрямовує свої зусилля на підтрим­ку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб на­вчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших вій­ськових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою

Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодав­чої, виконавчої та судової гілок влади, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, соціального захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах державного замовлення Державна політика у видавничій справі відповідно до поставленої мети здійснюється також шляхом податкового, митного, валютно­го та інших видів регулювання

Кінематографія - це сфера суспільних відносин, пов'язана з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів

Держава сприяє виробництву, розповсюдженню та демонстру­ванню національних фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення, збереженню, відновленню національної та кращих зразків світової кінематографічної спадщини, вживає за­ходів для повернення в Україну національної кінематографічної спадщини, що перебуває за п межами

Державна підтримка надається суб'єктам кінематографи неза­лежно від форм власності, які зайняті виробництвом, розповсю­дженням і демонструванням національних фільмів, фундаменталь­ними та прикладними дослідженнями, професійною освітою в галузі кінематографи Держава гарантує всім суб'єктам кінемато­графи охорону авторського права і суміжних прав на території України відповідно до законодавства України та міжнародних до­говорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України Держава підтримує кінематографію шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання

Театр - це заклад культури (підприємство, установа чи органі­зація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, пуб­лічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва

Основними напрямами державної політики в галузі театру і те­атральної справи є

забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності театрів,

підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучас­ним технічним обладнанням,

стимулювання розвитку театральної справи шляхом удоско­налення її матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподат­кування та кредитування, морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок у театральну справу,

сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театраль­ної справи,

забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель (споруд, приміщень), що є об'єктами державної та кому­нальної власності,

підтримка видатних діячів театру, молодих талановитих авторів та виконавців шляхом встановлення державних, комуналь­них та галузевих стипендій і премій (Закон України від 31 травня 2005 р № 2605-IV «Про театри і театральну справу»)

Культурної спадщина - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі пред­мети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічно­го, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мис­тецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автен­тичність,

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на

археологічні - рештки життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації,

історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окре­мі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі інозем­ців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден,

об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітек­турними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюва­ними ними комплексами (ансамблями),

об'єкти архітектури та містобудування - окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, деко­ративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються від­знаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів, природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забу­дови, що є носієм певних містобудівних ідей,

об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами,

ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність, об'єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі,

науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей (Закон України від 8 червня 2000 р № 1805-ІП «Про охорону культурної спадщини»)

Архівний документ -~ це документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цін­ність для власника також як об'єкт рухомого майна

Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної та світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначе­ний для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини Документи Національного архівного фонду є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або згідно з міжнарод­ними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, підлягають поверненню в Україну

Клубні заклади та будинки культури — це самостійні органі­зації, що діють з метою створення умов для самодіяльної творчос­ті, формування громадської думки, духовного розвитку, задово­лення культурних потреб і організації відпочинку населення Вони існують у нашій державі з метою сприяння реалізації культурних потреб громадян

До клубних закладів можуть бути віднесені культурно-дозвіл-лєві об'єкти, які

а) функціонують за адміністративно-територіальною ознакою і мають універсально-комплексний характер діяльності (сільські, селищні, міські, районні, обласні, республіканські будинки і пала­ци культури, народні доми тощо),

б) зорієнтовані на культурні інтереси певних професійних, на тональних, вікових та інших соціально демографічних категорій населення (клуби, центри і будинки трудящих за професійними ознаками, естетичного виховання дітей, клуби жінок, молоді, пенсіонерів, музичної культури, фольклору, кінопоказу, книги, технічної творчості тощо),

в) суміщають свою основну функціональну діяльність з робо­тою, притаманною культурно-освітнім, культурно-побутовим, фіз­культурно-оздоровчим закладам і організаціям (клуби-кафе, клуби-бібліотеки, клуби-музеї, культурно-спортивні центри та ін. )

Соціально-економічні зміни, котрі мали місце у нашій державі у 90-ті роки минулого століття, призвели до часткового зменьшення кількості клубних закладів та будинків культури Тому не випад­ковим видається вимога щодо забезпечення збереження та повно­цінного функціонування клубних закладів, а також вжиття практич­них заходів до підвищення ролі і статусу обласних центрів (будин­ків) народної творчості у культурному житті регіонів, розширення їх господарської самостійності та переведення діяльності на нові організаційно-творчі засади Важливо забезпечити збереження та функціонування клубних закладів у сільській місцевості, що пере­даються з балансів колективних сільськогосподарських підпри­ємств, промислових підприємств до комунальної власності, та за­безпечити реконструкцію та капітальний ремонт будівель закладів культури, що знаходяться в аварійному стані (Указ Президента Україні/ від 21 березня 2000 р № 485/2000 «Про державну під­тримку клубних закладів»)

Творча спілка - це добровільне об'єднання професійних твор­чих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту

Творча спілка діє на принципах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співпраці, невтру­чання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав У кожному фаховому на­прямі може бути створено одне чи більше добровільних творчих об'єднань

Важливий аспект діяльності творчих спілок як об'єктів адміні­стративно-правового регулювання - їхні взаємини їх державою Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій Держава забезпечує під­тримку і захист законних прав та інтересів творчих спілок, гарантує однакові умови для виконання ними статутних завдань і цілей З метою підтримки творчих спілок у реалізації їхніх статутних завдань держава

сприяє розвиткові творчих спілок, їхній діяльності щодо тво­рення національної культури та мистецтва, проведенню культур­но-мистецьких заходів,

надає творчим спілкам дотації та розміщує державні замовлення,

надає необхідну інформацію для забезпечення діяльності творчих спілок,

гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, охорону їхніх авторських і суміжних прав,

залучає творчі спілки до підготовки законопроектів, розроб­лення загальнодержавних програм національно-культурного роз­витку, інших соціально важливих культурологічних і соціально-політичних заходів

Бібліотечна справа - це галузь інформаційної, культурної, освіт­ньої діяльності суспільства, що охоплює створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслу­говування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек

Основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпе­чення загальної доступності до інформації та культурних ціннос­тей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове корис­тування бібліотеками Держава

підтримує бібліотечну справу та п розвиток через гарантова­не фінансування бібліотек, пільгову податкову, кредитну та цінову політику,

фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікацій­них систем для інформаційного обміну, входження у світові гло­бальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення доступно­сті розподілених бібліотечних ресурсів,

стимулює взаємовикористання бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депози­таріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек Украї­ни у світовий інформаційний простір,

координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній власності, на основі кооперації,

забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціально незахищених верств населення,

розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпе­чує їх цільове фінансування,

створює умови для міжнародної співпраці бібліотек

Музейна справа - це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплекту­вання, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної та духовної культури

Основними напрямами національної музейної політики, відпо­відно до чинного законодавства є

збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що ста­новлять культурну цінність,

повернення в Україну культурних цінностей народу, які пе­ребувають за й межами,

забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв,

сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи,

підтримка і розвиток мережі музеїв,

бюджетне фінансування (зокрема на пайових засадах) і пріори­тетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації дер­жавних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи,

забезпечення охорони музеїв,

підтримка фундаментальних і прикладних наукових дослі­джень, пов'язаних з музейною справою

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового ре­гулювання у сфері культури є положення наступних документів;

Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р №2117 XII,

Закон України від 16 листопада 1992 р № 2782-ХІІ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»,

Закон України від 21 грудня 1993 р № 3759-ХП «Про теле­бачення і радіомовлення»,

Закон України від 24 грудня 1993 р № 3814-ХІІ «Про Наці­ональний архівний фонд та архівні установи»,

Закон України від 27 січня 1995 р № 32/95-ВР «Про бібліо­теки і бібліотечну справу»,

Закон України від 29 червня 1995 р № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу»,

Закон України від 5 червня 1997 p. № 318/97-ВР «Про видав­ничу справу»;

Закон України від 13 січня 1998 р. № 9/98-ВР «Про кінема­тографію»;

Закон України від 8 червня 2000 р. № 1805-Ш «Про охорону культурної спадщини»;

Закон України від 31 травня 2005 p. № 2605-IV «Про театри і театральну справу»;

Указ Президента України від 7 лютого 2006 р. № 112/2006 «Про Положення про Національну раду з питань культури і духовності»;

постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 2006 р. № 92 «Про затвердження Державної програми розвитку архівної справи на 2006-2010 роки» тощо.

 

< Попередня   Наступна >