Радник

---

СУТНІСТЬ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Швидкий І. І.

Метою даного дослідження є визначення поняття "службово-трудові відносини" та розкриття тих особ­ливостей, що притаманні такого виду відносинам. Зад­ля досягнення мети дослідження передбачається ви­конати такі завдання: дослідити розвиток застосування терміна "службово-трудовий"; визначити сучасний зміст даного поняття; виявити ті особливі риси, що властиві цим відносинам; обґрунтувати доцільність застосуван­ня саме такого терміна.

Поняття службово-трудові відносини є новим у теорії трудового права. Так Б.К. Бегічев ще в середині 60-х pp. XX ст. зазначав: "Термін службово-трудові право­відносини виражає особливість та своєрідність право­вого регулювання відносин, які складають невід'ємну частину трудового права та взаємодіють із службово-управлінськими правовідносинами, що належать до сфери адміністративного права" [1, 45-46]. Проте на той час дуже поширеною була позиція, що трудова діяль­ність державних службовців регулюється нормами ад­міністративного права. Наприклад, Ю.М. Козлов вказу­вав: "Сфера дії норм радянського трудового права об­межується ... тим, що вони регулюють відносини, по­в'язані з роботою даного громадянина (трудовий дого­вір, заробітна плата, право на відпустку і соціальне стра­хування тощо). Вони регулюють усі ті відносини, які пов'язані з особистими інтересами конкретного грома­дянина, що працює на державному підприємстві чи в установі (особисті права). Що ж стосується оформлен­ня прийому на роботу (в юридичному розумінні), то це типова функція управлінського характеру. Таким

чином, повноваження адміністрації, її представників у цій сфері, порядок оформлення на роботу тощо, визначаються нормами радянського адміністративного права" [2, 53].

Однак не всі вчені вважали, що трудова діяльність державних службовців належить до сфери правового регулювання адміністративного права. Так, аналізуючи Положення про відповідальність військових за шкоду, заподіяну державі [3], Ю.П. Орловський и В.І. Никитинський відзначають: "Такі аспекти, хоча і належать до адміністративно-правових, базуються на загальних прин­ципових положеннях трудового права" [4, 73-76]. Отже, іншою позицією стосовно питання про те, нормами якого права регулюється служба державних службовців, є віднесення цих правовідносин до сфери виключно тру­дового права.

В. Воловик зазначає, що "суспільні відносини, по­в'язані із застосуванням праці військовослужбовців, на­лежать до предмета адміністративного права, оскільки при цьому має місце високий ступінь їх особистої зале­жності по службі і відповідні трудові відносини виника­ють між цими службовцями та державою в цілому, а не з конкретною державною установою, а суспільні відно­сини, пов'язані із застосуванням праці співробітників органів внутрішніх справ, - до предмета трудового пра­ва, бо при цьому має місце невисокий ступінь їх особи­стої залежності по службі, а відповідні трудові відноси­ни виникають між цими співробітниками та конкретним органом внутрішніх справ, а не з державою в цілому" [5,96-98].

Згодом науковці доходять того ж висновку, що і Б.К. Бегічев. Так І.М. Пахомов синтезує два зазначені підхо­ди і вказує: "Слід погодитись із необхідністю поширен­ня загальних норм трудового права на державних слу­жбовців, адже, поступаючи на державну службу, осо­ба стає учасником не тільки державно-службових, але і трудових правовідносин" [6, 71]. Такої ж точки зору дотримується і B.C. Венедіктов, який підкреслює, що "службово-трудові правовідносини - різновид суспіль­но-трудових правовідносин осіб, які вступають на дер­жавну службу" [7, 21]. Тут же з'являються прибічники і виділення службово-трудових відносин в окремий вид трудових правовідносин.

Отже, аби визначити дійсну правову належність від­носин, що виникають під час проходження державної служби працівниками ОВС, необхідно проаналізувати складові елементи даного явища: "служба", "держав­на служба", "державний службовець", "державний службовець ОВС".

Слід підкреслити, що державна служба - діяльність професійна. Це є важливим елементом визначення державної служби, оскільки для того, щоб виконувати функції держави необхідно мати певну освіту, відпо­відні знання, якості, навички та вміння. Для того, щоб займатися певною діяльністю, необхідно бути до неї придатним. У науці є таке поняття, як професійна при­датність, що означає комплекс якостей індивіда, необ­хідних для навчання та подальшої ефективної праці в тій чи іншій професійній області. Ці якості можуть бути прижиттєво сформовані в достатньо широкому діапа­зоні. Час, необхідний для формування професійної при­датності до відповідної галузі, значно залежить від при­родних даних індивіда, його мотивації й тієї професій­ної підготовки, що вже має особа. Як писав В.Воловик при дослідженні праці мілітаризованих державних слу­жбовців, "ці види державної служби мають умови праці, нерідко пов'язані з ризиком для життя і здоров'я служ­бовців та необхідністю застосування зброї, значними фізичними і психологічними навантаженнями. Саме це породжує особливі вимоги, що пред'являються до віку, стану здоров'я, морально-психологічних якостей осіб, які приймаються на державну службу. Відповідність рі­вня професійної підготовки цих осіб кваліфікаційним вимогам характеризується спеціальними званнями; для них встановлена особлива система атестації; у них пе­вна форма одягу, знаки розрізнення та інші зовнішні атрибути. Для цих видів державної служби характерні сувора дисципліна і субординація, які регламентують­ся спеціальними статутами і положеннями" [5, 96-98]. Професія як певний набір навиків і якостей в тому чи іншому виду діяльності, являє собою відносно самостій­ний, конкретно-історичний, спеціалізований і інституціолізований рід занять, який виник під впливом соціа­льного поділу праці. До важливих ознак професії, як виду діяльності, можна віднести такі: відносно довго­тривале, а частіше довічне виконання певних функцій; наявність спеціальних знань, освіти, вмінь і навичок, здобутих в ході роботи; отримання плати за свою пра­цю, що забезпечує існування працівника і його сім'ї; створення певного суспільного статусу, способу життя людини, її поведінки як на роботі, так і поза нею, що призводить до ототожнення, ідентифікації людини з її професією [9, 59]. Отже, державна служба - один із тих видів трудової діяльності, що обов'язково вимагають наявності певних якостей. Тому при визначенні держа­вної служби обов'язково треба вказувати, що це - про­фесійна діяльність.

Проаналізувавши позиції різних авторів, можна зро­бити такий висновок: державна служба - це 1) профе­сійна трудова діяльність осіб у державних органах, уста­новах, організаціях; 2) ці особи наділені відповідними повноваженнями задля практичного здійснення функ­цій та реалізації завдань держави; 3)дана трудова дія­льність здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Отже, державний службовець - це особа, яка вико­нує покладені на неї функції у зв'язку із працею в дер­жавних органах та їх апараті. До такої особи висуваєть­ся ряд особливих вимог. Вона повинна мати відповідну освіту і професійну підготовку. Не можуть бути держа­вними службовцями особи, які: визнані у встановлено­му порядку недієздатними; мають судимість, що є несу­місною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі осо­бам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, установлених законами України. При цьому, державний службовець підпадає під дію деяких обме­жень його загальних громадянських та політичних прав (наприклад, не може брати участь у страйках та вчиня­ти інші дії, що перешкоджають нормальному функціо­нуванню державного органу). За невиконання або не­належне виконання своїх обов'язків для державних службовців передбачена спеціальна відповідальність.

Питання належності працівників органів внутрішніх справ до державних службовців не викликає ніяких непорозумінь. Адже Положення про проходження слу­жби рядовим і начальницьким складом органів внутрі­шніх справ [10] чітко вказує, що працівники ОВС (до ря­дового і начальницького складу органів внутрішніх справ України належать особи, які перебувають у кадрах Мі­ністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, установлені законодавством) проходять "служ­бу". Тобто служать державі, забезпечують виконання поставлених перед нею завдань, забезпечують реалі­зацію її функцій. При цьому, сумнівів щодо того, чи є служба в органах внутрішніх справ державною, взагалі не може бути ніяких, оскільки "міліція в Україні - дер­жавний озброєний орган виконавчої влади, який захи­щає життя, здоров'я, права і свободи громадян, влас­ність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань" [11].

Однак слід наголосити, що державний службовець ОВС все ж таки має ряд особливостей у порівнянні з іншими державними службовцями. По-перше, відзна­чимо те, що державний службовець ОВС - це один із видів державних службовців. По-друге, це - особливий вид державних службовців. На наш погляд, особливість працівників ОВС як державних службовців полягає та­кож у тому, що для їхньої праці, на відміну від інших державних службовців, необхідні особливий стан здо­ров'я, фізичні можливості, психологічна придатність до служби в органах внутрішніх справ. І ці якості вони по­винні мати на рівні зі здатністю до логічного мислення, уміння оперативно прийняти правильне рішення (від якого досить часто залежить життя та здоров'я людей), бути відповідальними та вміти зорієнтуватися у важкій ситуації. Тобто такий державний службовець повинен бути всесторонньо розвинутий та фізично підтягнутий. Таким чином, до нього висуваються подвійні вимоги. Тим більше, вступаючи у відносини з населенням, пра­цівник ОВС представляє владу. Він формує у населення певне уявлення про свою роботу. Під час застосування примусових заходів реалізовує державний примус. Тоб­то через працівника ОВС приводиться в дію державний механізм забезпечення прав та свобод, законних інте­ресів громадян. Тому ставлення населення до праців­ників ОВС - це ставлення до влади в державі.

Отже, ми дійшли висновку, що працівники органів внутрішніх справ: 1) є державними службовцями; 2) є представниками влади; 3) у зв'язку із цим виконують управлінські та правоохоронні функції; 4) займають від­повідну посаду в органах системи МВС; 5) мають спеці­альне звання; 6)мають особливі, надані йому залежно від виконуваних функцій, повноваження; 7) отримують за виконання поставлених перед ним завдань гроші за рахунок державного бюджету; 8) можуть отримувати гроші за рахунок підприємств, організацій, громадян за виконання відповідних послуг; 9) працюють за трудо­вим контрактом, в якому працівник ОВС є найманим працівником, а органи внутрішніх справ - наймодавцем; 10) між працівником ОВС і органами внутрішніх справ виникають трудові відносини та відносини адміністра­тивного характеру; 11) при здійсненні своїх функцій між працівниками ОВС та населенням виникають адмініст­ративні (управлінські) правовідносини.

Таким чином, відносини, що складаються під час проходження служби (здійснення трудової діяльності) працівником ОВС є комплексними - службово-трудови­ми. Даний термін найбільш повно та чітко відображає сутність таких відносин. Так, з одного боку, у світлі ад­міністративних відносин, що виникають під час прохо­дження служби працівниками ОВС, а також тих управ­лінських функцій, які вони реалізовують, такі відноси­ни є предметом регулювання адміністративного права. З іншого - служба в ОВС починається з укладення тру­дового контракту, тобто виникають трудові правові від­носини, які є предметом регулювання трудового пра­ва. Таким чином, поєднуючи в собі ці два терміни, що характеризують службу в органах внутрішніх справ, отри­муємо нове, поняття "службово-трудові відносини". В.І. Щербина підкреслює, що "термін службово-трудові правовідносини безпосередньо вказує на специфіку у правовому положенні суб'єктів цих правовідносин" [11, 98]. При цьому, як ми вже згадували, з розвитком пра­вової науки та підвищеного інтересу до питань службо­во-трудових відносин, з'явилися прибічники їх виділення в окрему групу правовідносин. На нашу думку, службо­во-трудові відносини дійсно є особливим видом право­відносин. По-перше, вони виникають між особливими суб'єктами: державним службовцем і державним орга­ном (у деяких випадках, державою). По-друге, хоча вони і підпадають під правове регулювання норм трудового права, їм притаманна деяка специфіка, пов'язана зі слу­жбовим характером трудової діяльності. По-третє, су­б'єкти таких правовідносин наділені відповідними пра­вами та обов'язками, які в зовнішньому виразі є відпові­дними повноваженнями. Проте виділяти даний вид від­носин в окрему групу немає підстав. Так, хоча їм і вла­стиві специфічні ознаки, це - тільки вид трудових пра­вовідносин. Термін "службово" лише вказує на специфічність тієї сфери, в якій існують дані правовідносини.

Таким чином, у ході проведення дослідження ми визначили сутність та зміст поняття "службово-трудові відносини", а також розкрили ті особливості, що при­таманні такого виду відносинам.

Література

1. Бегичев Б.К. Особенности правового положения служащих как субъектов трудового права // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института / Серия юридических наук. - Свердловск, 1965. - Вып. 4.

2. Козлов Ю.М. Предмет советского административ­ного права. - М.: Юр.лит, 1967. - 53 с.

3. Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподі­яну держав: Постанова Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1995. - №25. - Ст. 193.

4. Никитинский В.И., Орловский Ю.П. Предмет и метод трудового права: изменения в условиях пере­стройки // Советское государство и право - 1989 - №4.

5. Воловик В. Про галузеву належність правовідно­син, пов'язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. - 1999. - № 2.

6. Пахомов В.І. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. - К.: Вид-во Київськ. Держ. ун­ту, 1971.

7. Трудовое право Украины. Конспект лекций. / Под ред. B.C. Бенедиктова. - X.: Консум, 1998. - 73 с.

8. Белолипецкий В.Л. Профессионализм и профес­сиональная культура в системе государственной служ­бы // Политико-административная элита и государст­венная служба в системе властных отношений. - Рос­тов н/Д., 1996. - Вып. 2.

9. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Укра­їнської РСР, затверджене Постановою Кабінету Мініст­рів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 // Офі­ційний вісник України. - 1998. - № 12. Ст. 449.

10.Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

11.Щербина В. Дисциплинарная ответственность государственных служащих органов внутренних дел: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05. - X., 1998.

< Попередня   Наступна >