Підручники Адміністративне право Адміністративне право України ЮРИДИЧНА ПРИРОДА СКАРГ КОСТЮКЕВИЧ О.К.ЮРИДИЧНА ПРИРОДА СКАРГ КОСТЮКЕВИЧ О.К.
| Адміністративне право - Адміністративне право України |
КОСТЮКЕВИЧ О.К.
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА СКАРГ
Розглянуто юридичну природу скарг, суттєвою ознакою розгляду яких є захист і поновлення прав, свобод та інтересів громадян, порушення яких зумовлене наявністю відповідного адміністративно-правового спору. Визначено поняття адміністративно-правового спору.
Ключові слова: скарга, правопорушення, адміністративно-правовий спір.
Різноманітність життєвих ситуацій, широкий спектр прав і свобод, які належать громадянам і, реалізація яких спрямована на задоволення різноманітних інтересів в усіх сферах суспільного життя, зумовлює можливість використання для цього звернень до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій. Звернення відіграють роль універсального засобу реалізації взаємовідносин між громадянами та відповідними
Слід зазначити, що питання, пов’язані з осмисленням юридичної природи звернень громадян в тому чи іншому ступені розглядалися в роботах таких вчених – правників, як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, В.М. Горшенєв, І.О. Грибок, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В.Ківалов, В.К. Колпаков, Є.Б. Кубко, Д.М. Лук’янець, В.Ф. Опришко, І.М. Пахомов, В.Г. Перепелюк, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов, М.М. Тищенко та інших. Однак, окремі важливі та цікаві з наукової точки зору аспекти цієї проблеми, на жаль, свого достатнього висвітлення не знайшли. Зокрема, це торкається і питан-ня про юридичну природу такого різновиду звернень громадян, як скарги.
Коли говорять, що людина є ціллю, а не засобом, то мають на увазі турботу суспільства і держави про охорону прав і свобод кожної людини. В ієрархії цілей суспільства інтереси людини повинні бути поставлені на перше місце [1, с.16]. Поняття адміністративно-правового захисту законних прав, свобод і інтересів особи та громадянина являє собою сукупність застосовуваних в адміністративному порядку юридичних засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій, які спрямовані на припинення незаконного посягання на права, свободи та інтереси громадян; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; визнання або підтвердження, поновлення та примусове виконання прав, невиконаних або неналежним чином виконаних обов’язків [2, с. 403]. При цьому, одним із найбільш важливих засобів охорони та поновлення прав та свобод громадян, є скарги. Право на подання скарги є невід’ємним правом громадянина і його реалізація виступає в якості однієї із найбільш дієвих гарантій забезпечення законності. Суттєвою ознакою скарг є те, що їх подання пов’язане з порушенням певних прав, свобод і інтересів громадян. Відповідно, ціль подання скарги полягає в їх захисті і поновленні, оскільки самі громадяни не в змозі забезпечити собі цей захист, тому що не мають відповідних повноважень, якими наділені суб’єкти розгляду і вирішення такого роду звернень [3, с. 81]. Наявність такого роду цілі суттєво відрізняє скарги від інших видів звернень громадян і надає їм особливої соціальної значущості. Багато в чому такого роду значущість обумовлена тією обставиною, що кожне порушення прав і свобод громадянина пов’зане з виникненням певної конфліктної ситуації, наявністю відповідного правового спору. При цьому, очевидним є те, що кількість правових спорів, що виникають у суспільстві зумовлена не тільки станом правового регулювання, а й відношенням представників державних інституцій до своїх службових обов’язків, до повсякденних потреб громадян, рівнем їх поваги до особистості. Кожне порушення вимог правових норм вимагає відповідного реагування з боку держави і ця обставина зумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, змістом якої є розгляд справ про правопорушення, правові спори по суті й ухвалення щодо них відповідних рішень. У процесі такої діяльності розв’язується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або тих, що оспорюються, інтересів, ухвалюється державно-владне рішення про застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права [4, с. 14]. Ця діяльність набуває характеру адміністративно-юрисдикційної. Саме тому можна говорити про те, що юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади може полягати також у розгляді скарг громадян. Оскільки, наявність правового спору є одною із важливих ознак юридичної природи скарг, зупинимось на цьому питанні докладніше.
Для характеристики юрисдикції взагалі і адміністративної юрисдикції зокрема, важливим є осмислення поняття правового спору як визначального фактора існування адміністративно-юрисдикційної діяльності. Особливо з огляду на те, що правовідносини, які виникають у цьому випадку мають специфічний характер.
Розглядаючи це правове явище, відомий дореволюційний український науковець М. Куплеваський вказував на те, що в основі адміністративного спору лежить різне розуміння сторонами своїх прав, різна оцінка фактів, які стали приводом до спору, різне тлумачення законів та розпоряджень, які мають до нього відношення. [5, с. XVII]
Іноді в літературі поняття правового спору використовується поряд з поняттям правового конфлікту. Так, говорячи про юрисдикцію, Л.С. Явич підкреслює, що юрисдикційне втручання державних органів можливе лише при виникненні правових конфліктів [6, с. 229], а саме поняття юридичного конфлікту визначається як протистояння суб’єктів права у зв’язку з застосуванням, порушенням або тлумаченням правових норм [7, с. 126]. На наш погляд, в цілому можна погодитись із паралельним вживанням цих понять, але все ж таки зауважимо, що поняття спору є більш сприятливим і традиційним у правничій термінології. Слід також зважити на те, що слово конфлікт у більшому ступеню характеризує певні обставини тієї чи іншої життєвої ситуації, яка в подальшому набуває характер саме правового спору.
Ще одним важливим аспектом осмислення поняття правового спору є його співвідношення з поняттям правопорушення. Це важливо ще й тому, що саме ці поняття лежать в основі визначення юрисдикційної діяльності. Як справедливо зазначає О.В. Чекальна в доктрині адміністративного права, по суті склалися, дві концепції адміністративної юрисдикції, у відповідності з якими предмет адміністративної юрисдикції зводиться до адміністративних правопорушень, а в іншому випадку – переважно до адміністративних спорів, і досить часто чіткого розмежування між цими поняттями не наводиться навіть в наукових працях, присвячених теоретичним проблемам адміністративної юрисдикції [8, с. 292].
На наш погляд, поняттям адміністративно-правовий спір охоплюється і поняття правопорушення. Правопорушення, звісно якщо воно не є латентним, породжує ситуацію, коли факт скоєння правопорушення стає об’єктом засудження з боку суспільства, породжує його негативне ставлення до відповідної поведінки. Більш того, бажає він того чи ні, правопорушник своїми діями чи бездіяльністю породжує конфліктну ситуацію, ігноруючи чи свідомо порушуючи правові настанови.
На думку А. Пилипенко, адміністративно-правові спори виникають: 1) за ініціативою сторони, яка відчуває на собі владний вплив органу виконавчої влади і, при цьому, вважає такий вплив протиправним; 2) за ініціативою сторони, яка має владні повноваження (наприклад, при порушенні справи про адміністративне правопорушення); 3) і, нарешті, у випадках, коли ті чи інші спірні питання виникають за ініціативою різних контрольно-наглядових органів, наприклад, органів пожежного нагляду, ДАІ та ін. [9, с. 28] При цьому не досить ясно, чому ініціатива різних контрольно-наглядових органів виділяється окремо, оскільки вони і є стороною, яка має владні повноваження. З огляду на це, більш прийнятною є позиція Ю.М. Козлова, який підкреслював, що є всі підстави стверджувати, що адміністративно-правові спори виникають у зв’язку із тим, що у однієї із сторін конкретного адміністративно-правового відношення склалося уявлення про те, що її права і законні інтереси порушуються або ж тим чи іншим чином обмежуються діями іншої сторони. Як правило, адміністративно-правові спори виникають з ініціативи сторони, що є керованою і відчуває на собі керуючий вплив та вважає, що такий вплив є дефектним. Спори такого роду можуть виникати також і з ініціативи керуючої сторони (наприклад, при порушенні справи про адміністративні правопорушення), а також між різними суб’єктами управління (наприклад, між виконавчими органами одного і того ж рівня). Нарешті, адміністративно-правові спори можуть мати місце і у випадках, коли та чи інша справа виникає з ініціативи спеціальних правоохоронних органів (наприклад, при опротестуванні органами прокуратури актів чи дій органів виконавчої влади) [10, с. 259]. Вважаємо, що останнє набуває особливої важливості під кутом зору діяльності органів прокуратури в сфері адміністративної юрисдикції.
Слід також мати на увазі і те, що, поряд з адміністративним правопорушенням, різновидом адміністративно-правового спору виступає також і дисциплінарне правопорушення (про-ступок), при розгляді і вирішенні якого може також вирішуватися і питання про притягнення до матеріальної відповідальності.
Наявність адміністративно-правових спорів обумовлена низкою факторів, які мають як суб’єктивний так і об’єктивний характер. До першої групи, перш за все, слід віднести недостатній рівень правової культури посадових осіб та службовців як суб’єктів правозастосовчої діяльності, а також громадян. Не визиває сумнівів, що знання діючого законодавства, високий рівень застосування правових норм працівниками органів виконавчої влади багато в чому є запорукою недопущення ситуацій, в яких права, свободи і законні інтереси особистості порушуються або їх належна реалізація ставиться під загрозу. Відповідно, зменшується і кількість адміністративно-правових спорів. При цьому не можна не брати до уваги і ту обставину, що іноді громадяни, які звертаються до державних органів з тих чи інших питань, можуть помилятися відносно тих чи інших фактів, з якими пов’язують свою позицію по справі. При цьому, спілкуючись з громадянами, відповідні службовці не завжди спокійно і аргументовано вказують на цю помилку. На жаль, слід констатувати, що грубе, неповажне ставлення до особи, що звернулася за вирішенням свого питання стає явищем досить звичним. Часто це призводить до виникнення правового спору, вирішення якого тягне за собою значні матеріальні і моральні витрати, яких можна було б уникнути, за умови наявності доброзичливого ставлення до людей та професійного підходу у спілкуванні з ними. Не можна не звернути увагу і на те, що в такого роду ситуаціях емоційна напруженість в стосунках сторін може призвести не тільки до тяжких наслідків по відношенню до здоров’я людей, але й таїть небезпеку поглиблення конфліктної ситуації вже на рівні взаємостосунків особи та службовця, що в окремих випадках знаходить свій прояв у скоєнні правопорушень. Ось чому недостатня правова культура громадян, що сама по собі є також вагомим фактором виникнення адміністративно-правових спорів, повинна компенсуватись належним відношенням до них осіб, що є представниками державних органів, включаючи і надання правової допомоги, пов’язаної із роз’ясненням положень законодавства, що мають відношення до справи. Як фактор суб’єктивного характеру, що породжує адміністративно-правові спори, слід розглядати неналежне відношення представників органів держави до своїх службових обов’язків, що знаходить свій прояв не тільки в невиконанні відповідних функцій, а і у виконанні відповідних дій неналежним чином, адже відомо, що невідображення в документі певних даних, або відображення даних, що належним чином не перевірені є не тільки досить розповсюдженою причиною багаторазових звернень до одного і того ж органу, а й має своїм наслідком ініціацію та розгляд відповідного адміністративно-правового спору. І, нарешті, не можна обійти увагою такий фактор, як навмисне ігнорування вимог правових норм з різних мотивів, в тому числі і корисливих. Часто з цим пов’язане і лобіювання відомчих інтересів та інтересів окремих осіб чи суб’єктів підприємницької діяльності, в тому числі і з використанням такого мотиву як суспільні інтереси чи переваги доцільності над вимогами закону.
Що ж до об’єктивних факторів, то до них слід віднести певні недоліки правового регулювання, організаційні чинники, в тому числі пов’язані із належним інформуванням суб’єктів відповідних відносин.
Зазначене дозволяє наступним чином визначити поняття адміністративно-правового спору. Це – зумовлені факторами об’єктивного та суб’єктивного характеру розбіжності, які виникають в результаті різної оцінки відповідних життєвих ситуацій між суб’єктами адміністративно-правових відносин, і пов’язані із застосуванням, тлумаченням або порушенням правових норм, що розглядаються та вирішуються уповноваженими на те органами та посадовими особами з додержанням відповідної процесуальної форми.
Список використаної літератури:
1. Петрухин И.Л. Человек и власть (в сфере борьбы с преступностью). – М., 1999.
2. Авер’янов В.Б., Бояринцева М.А. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2007.
3. Тищенко Н.М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования .- Х., 1998.
4.Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підруч. для вищих навч.закл. – К., 2002.
5.Куплеваский Н. Административная юстиция в Западной Европе. – Х., 1879.
6.Явич Л.С. Общая теория права. – Л., 1976.
7. Кудрявцев В.Н. Юридическая конфликтология // Вестн. Рос. акад. наук. – 1997. – Т 67. – №2.
8. Чекалина О.В. Понятие административной юрисдикции // Административное право и административный процесс: актуальные проблемы. / Отв. ред. Л.Л. Попов и М.С. Студеникина. – М., 2004.
9. Пилипенко А. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади питання теорії // Право України. – 2004. – №2. – С. 26–30.
10. Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. Ч.І. Сущность и основные институты административного права. Учебник. – М., 1994.
< Попередня Наступна >