159

---

§ 2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки

Говорячи про вплив держави на перебіг економічних процесів, необхідно чітко усвідомлювати, який саме орган (посадова особа) має повноваження, що дозволяють йому в тій чи іншій мірі регу­лювати суспільні відносини у сфері економіки. Все різноманіття органів, установ та організацій, які беруть участь в адміністратив­но-правовому регулюванні сфери економіки України, доцільно подати в такому вигляді (рис. 10.1).

Підставою саме для такої класифікації суб'єктів адміністратив­но-правового регулювання у сфері економіки є низка факторів, основні з яких полягають у різних важелях впливу, що їх мають представники зазначених груп, а також відмінності у механізмі реалізації управлінського впливу. Що стосується обґрунтування долучення до суб'єктів адміністративно-правового регулювання консультативно-дорадчих органів, то воно базується на визнанні суттєвого впливу вказаних органів на підсумкове прийняття регу­люючих рішень виконавчо-розпорядчими органами.

Відмінності між виконавчо-розпорядчими та консультативно-дорадчими органами як суб'єктами державного впливу на про­цеси економіки полягають:

закріплення статусу. Статус виконавчо-розпорядчих орга­нів закріплено в Конституції України, законах, рідше - у підзаконних нормативно-правових актах. Коли мова йде про консультативно-дорадчі органи, то вони діють на підставі положень про них, що вводяться в дію підзаконними нормативно-правовими актами;

Рис 10.1 Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки

існування. Виконавчо-розпорядчі органи функціонують як самостійні окремі структурні одиниці державного апарату, тоді як консультативно-дорадчі існують при виконавчо-розпо­рядчих;

юридична сила ріш

ень. Безумовно, рішення, ухвалювані ви­конавчо-розпорядчими органами (у вигляді правових актів - законів, указів, постанов, наказів тощо), є більш юридично значущими, ніж рішення органів, що надають поради й консультації, що є лише однією з підстав для подальшого винесення правових рішень з боку виконавчо-розпорядчих органів.

Виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.

Верховна Рада України є суб'єктом регулювання економіки України за рахунок того, що до її повноважень належать:

прийняття законів (зокрема у сфері економіки);

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

затвердження загальнодержавних програм економічного роз­витку;

розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми дія­льності Кабінету Міністрів України;

призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Анти­монопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб із посад, вирішення питання відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Мініст­рів України;

затвердження рішень про надання Україною позик і економіч­ної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Дер­жавним бюджетом України, здійснення контролю за їх викорис­танням;

призначення на посаду та звільнення з посади Голови Націо­нального банку України за поданням Президента України;

призначення та звільнення половини складу Ради Національ­ного банку України (cm. 85 Конституції України).

Президент України відіграє значну роль у загальній структурі державного регулювання економіки за рахунок того, що він: підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верхов­ної Ради України;

вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Вер­ховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ра­ди Національного банку України;

зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів не­відповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Кон­ституційного Суду України щодо їх конституційності;

створює у межах коштів, передбачених у Державному бюд­жеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (cm. 106 Конститугрї України),

Також необхідно вказати, що з метою забезпечення необхід­них умов для здійснення повноважень глави держави, згідно з чинним законодавством, функціонує Секретаріат Президента України, у складі якої діє Головна служба соціально-економіч­ного розвитку.

Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади реалізує свій вплив на регулювання економіки України за рахунок того, що до його повноважень належать:

забезпечення державного суверенітету і економічної само­стійності України;

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

розроблення і здійснення загальнодержавних програм еко­номічного розвитку України;

розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою Украї­ни Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання;

організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономіч­ної діяльності України, митної справи (cm. 116 Конституції Ук­раїни).

Важливо зазначити, що у структурі Секретаріату Кабінету Мі­ністрів України існує Департамент економічної політики, на якого покладені завдання щодо координації діяльності з питань економі­чної політики.

Серед міністерств, що входять до складу Кабінету Міністрів України, необхідно вирізнити два, які суттєво впливають на дер­жавне управління у сфері економіки. Йдеться про: 1) Міністерство економіки та 2) Міністерство промислової політики України.

Серед основних завдань Міністерства економіки України у контексті державного регулювання економіки, необхідно виріз­нити;

участь у формуванні державної політики економічного і со­ціального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного і соціального розвитку на середньо- і короткостроковий періоди та відповідних програмних документів;

створення сприятливих економічних умов для функціонуван­ня суб'єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринко­вих відносин, конкурентного середовища;

участь у реалізації антимонопольного політики;

забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної полі­тики, державної економічної політики щодо інтеграції України у світову економіку, здійснення економічної та соціальної спів­праці з Європейським Союзом;

забезпечення реалізації державної цінової політики;

участь у формуванні політики управління державним секто­ром економіки;

участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної по­літики у сфері економічної безпеки та детінізації економіки (Указ Президента України від 23 жовтня 2000 р. № 1159/2000 «Про Міністерство економіки України»),

Основними завданнями Міністерства промислової політики України (Мінпромполітики України) є:

підготування пропозицій щодо формування державної промислової політики, а також розроблення механізмів її реалі­зації;

розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонування промислового сектору економіки;

розроблення та реалізація державних програм розвитку про­мисловості України;

визначення напрямів розвитку науково-технічного потенціа­лу промислового сектору економіки;

розроблення прогнозів виробничо-технічного та, фінансово-економічного розвитку промислового виробництва;

створення сприятливих умов для розбудови високорозвиненого промислового сектору економіки;

участь у формуванні та реалізації державної регіональної промислової політики;

забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № J538 «Про затвердження Положення про Міністерство промислової політики України»).

Серед інших центральних органів виконавчої влади, які віді­грають значну роль у системі державного управління економікою України, є такі:

а) Державна податкова адміністрація України – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики. Саме через опо­даткування держава має змогу суттєво впливати на економічні процеси в середині країни, забезпечувати розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, підтримувати невиробничі сфери;

б) Державна митна служба України - центральний орган ви­конавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реаліза­цію державної політики у сфері митної справи. З-поміж основних завдань Державної митної служби, важливих у контексті держав­ного регулювання у сфері економіки, необхідно назвати такі:

захист економічних інтересів України;

здійснення разом із Національним банком України комплекс­ного контролю за валютними операціями;

здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів спожи­вачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

в) Державний комітет України з питань регуляторної політи­ки та підприємництва (Держпідприємництво України) - централь­ний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забез­печує реалізацію державної політики у сфері підприємництва. Держ­підприємництво України є спеціально уповноваженим органом із питань ліцензування, державної регуляторної політики та дозвіль­ної системи у сфері господарської діяльності;

г) Антимонопольный комітет України — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Для цього на комітет покладено такі завдання:

здійснення державного контролю за дотриманням антимоно­польного законодавства;

запобігання, виявлення і припинення порушень антимоно­польного законодавства;

контроль за економічною концентрацією;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції (Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХП «Про Антимонопольный ко­мітет України»)]

д) Державна служба експортного контролю України (Держекспортконтроль України) - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, створений для виконання таких завдань:

участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері державного експортного контролю щодо забезпечення захисту інте­ресів національної безпеки, виконання міжнародних зобов'язань України, пов'язаних із нерозповсюдженням зброї масового зни­щення, засобів її доставлення та обмеженням передання звичайних видів озброєння, зміцнення міжнародного авторитету України;

участь у розробленні проектів законодавчих та інших норма­тивно-правових актів, пов'язаних із регулюванням діяльності у сфері державного експортного контролю;

здійснення в межах своєї компетенції заходів щодо розвитку співробітництва з відповідними органами іноземних держав та організаціями міжнародних режимів експортного контролю (Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. № 342/2002 «Питання Державної служби експортного контролю України»).

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого само­врядування здійснюють регулювання у сфері економіки за раху­нок головних управлінь економіки, як структурних одиниць від­повідних обласних чи Київської міської державної адміністрації (у Севастополі функціонує управління економіки) та управлінь економіки районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій.

Основними завданнями головних управлінь (управлінь) є участь у:

реалізації державної політики економічного і соціального розвитку України;

реалізації державної регуляторної політики і державної полі­тики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження мо­нополізму;

забезпеченні в межах своїх повноважень захисту економіч­них прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання;

забезпеченні реалізації державної політики у сфері розвитку внутрішньої торгівлі та послуг;

забезпеченні реалізації державної політики у сфері закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів;

забезпеченні реалізації державної цінової політики;

забезпеченні реалізації державної політики у сфері економіч­ної безпеки та детінізації економіки (постанови Кабінету Мініст­рів України від 13 грудня 2001 р. № 1666 «Про затвердження Типового положення про Головне управління економіки обласної, Київської міської державної адміністрації та управління економі­ки Севастопольської міської державної адміністрації» та від 10 вересня 2003 р. № 1441 «Про затвердження Типового поло­ження про управління економіки районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації»).

Органи місцевого самоврядування також беруть участь у регу­люванні сфери економіки на відповідних територіях. Необхідно вказати, що це здійснюється за рахунок сільських, селищних, міських рад (представницьких органів місцевого самоврядування) та їхніх виконавчих органів (комітети, відділи, управління). При цьому самі повноваження в регулюванні економіки можуть бути як власні (наприклад, забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного вико­ристання природних, трудових і фінансових ресурсів), так і деле­говані (наприклад, розгляд і узгодження планів підприємств, уста­нов та організацій, що не належать до комунальної власності від­повідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки) (Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Консультативно-дорадчі органи як суб'єкти адміністратив­но-правового регулювання економіки створено переважно для сприяння прийняттю рішень компетентними державними органа­ми чи посадовими особами (виконавчо-розпорядчими органами). До складу таких органів входять фахівці та експерти у відповідних сферах, які дають певні консультації, поради, беруть участь в опрацюванні проектів нормативних актів. Рішення подібних ор­ганів самі по собі не мають юридичної сили, але вони певним чином впливають на прийняття рішень і появу нормативних актів, що регулюють конкретні напрями економіки.

Як приклад доцільно навести функціонування трьох видів консультативно-дорадчих органів: 1) які діють при Президенті Ук­раїни; 2) які діють при Кабінеті Міністрів України; 3) які діють при центральному органі виконавчої влади.

Стосовно першої групи варто вказати на Консультативну ра­ду з питань іноземних інвестицій в Україні, яка є консультатив­ним органом при Президенті України, утвореним з метою забез­печення розроблення та реалізації державної політики щодо залучення та ефективного використання іноземних інвестицій в економіку України, прискорення її інтеграції у світові економіч­ні процеси.

Консультативна рада:

сприяє визначенню основних засад державної політики що­до поліпшення інвестиційного клімату в Україні, залучення та ефективного використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки;

аналізує та узагальнює проблеми, що стримують іноземне інвестування в економіку України, визначає політичні, організа­ційні, юридичні, економічні та інформаційні способи їх вирі­шення;

розглядає ключові проблеми інвестиційного процесу, ре­гулювання іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проекти державних програм та актів законодавства з цих питань;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення форм і методів регулювання економіки і впровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України;

готує пропозиції щодо стимулювання інвестиційної діяль­ності, зокрема з урахуванням досвіду інших держав у сфері за­лучення іноземних інвестицій та щодо усунення перешкод, які негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні;

пропонує державні заходи щодо активізації залучення укра­їнських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних рин­ків товарів, капіталів і послуг;

сприяє формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів;

розглядає на прохання іноземних інвесторів, органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування України заяви про виникнення спорів між ними та готує висновки щодо можли­вих шляхів їх позасудового врегулювання (Указ Президента Ук­раїни від II квітня 1997 р. № 323/97 «Про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні»).

Прикладом консультативно-дорадчого органу, який діє при вищому органі виконавчої влади, є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України.

Основними завданнями Ради є:

підготовка пропозицій щодо формування державної інвести­ційної політики, зокрема механізму державно-приватного парт­нерства;

участь у розробленні та проведенні експертизи проектів окремих нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяль­ності;

надання обґрунтованих пропозицій щодо реалізації ін­вестиційних проектів, спрямованих на розвиток пріоритетних галузей економіки, а також адміністративно-територіальних Оди­ниць;

надання аналітичної, інформаційної допомоги державним органам, установам та організаціям з питань, пов'язаних з її діяль­ністю;

сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і суб'єктів господарської діяль­ності у сфері інвестиційної діяльності (постанова Кабінету Мі­ністрів України від 24 січня 2007 р. № 37 «Про утворення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України»).

І, насамкінець, третій вид консультативно-дорадчих органів, які діють при центральних органах виконавчої влади та впливають на адміністративно-правове регулювання у сфері економіки, може бути представлений Міжвідомчою радою з питань експортного контролю, що діє відповідно до наказу Міністерства економіки України від 28 серпня 2000 р. № 185. Основними завданнями Між­відомчої ради є:

розгляд і узгодження пропозицій щодо надання висновків на проведення переговорів, пов'язаних з укладенням зовнішньо­ економічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних

передань товарів військового призначення і товарів подвійного використання;

вирішення питань у галузі експортного контролю, які потре­бують оперативного узгодження на міжвідомчому рівні;

розгляд матеріалів заяв на здійснення міжнародних передань комплексів і закінчених зразків озброєння, що підлягають звітно­сті в рамках ООН та міжнародних режимів експортного контролю відповідно до міжнародних зобов'язань України;

розгляд матеріалів заяв щодо здійснення міжнародних передань технологій військового призначення та подвійного викорис­тання;

розгляд матеріалів заяв про надання суб'єктам зовнішньоеко­номічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення і товарів, які містять ві­домості, що становлять державну таємницю тощо.

 

< Попередня   Наступна >