Головне меню
Головна Підручники Адміністративне право України ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ СПОЖИВАЧІВ КРАВЧЕНКО А.Г.

ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ СПОЖИВАЧІВ КРАВЧЕНКО А.Г.

Адміністративне право - Адміністративне право України

КРАВЧЕНКО А.Г.

ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ СПОЖИВАЧІВ

Розглянуто питання про гарантії забезпечення прав та інтересів споживачів, класифікації такого роду гарантій. Акцентується увага на актуальних питаннях реалізації окремих гарантій, на підставі чого формулюються пропозиції щодо вдосконалення окремих положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та шляхів підвищення ефективності громадського контролю в цій сфері.

Ключові слова: права та інтереси споживачів, контроль, контрольна діяльність, громадський контроль.

Ефективність забезпечення прав та інтересів споживачів багато в чому залежить від дієвості та ефективності відповідних юридичних гарантій, відпрацювання належних механізмів їх реалізації. Практика свідчить, що на сьогодні ця проблема набуває особливої актуальності, оскільки сфера споживання, з одного боку, тісно пов’язана з проблемами належної життєдіяльності людей, а з іншого – потребує виваженого та ефективного держ

авного та громадського впливу на процеси, що відбуваються в цій сфері.

Дослідженням питань дієвості юридичних гарантій в різних сферах життя суспільства присвячені роботи різних вчених, таких як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.О. Бакалінська, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, І.В. Бойко, В.М. Гаращук. Окремі проблеми забезпечення прав споживачів у своїх роботах висвітлювали О.В. Звєрєва, Л.М. Іваненко, К.О. Кагал, С.А. Косінов, В.М. Огризков, В.Ф. Опришко, Н.Б. Писаренко, А.В. Рабінович та ін. Проте питання стосовно гарантій забезпечення прав і інтересів споживачів в сучасній юридичній літературі досліджено недостатньо.

Метою цієї статті є розгляд важливих питань, що торкаються механізму реалізації окремих гарантій у сфері забезпечення прав споживачів.

У сучасних умовах розбудови в Україні правової державності одним із найбільш пріоритетних напрямків як практичної діяльності державних органів, так і наукових пошуків вчених-правників була і залишається проблематика забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Як справедливо підкреслює О.В. Негодченко, механізм забезпечення прав і свобод людини можна уявити у вигляді двох підсистем. Перша – система охорони, яка включає в себе правові засоби, що встановлюють межі законного обмеження індивідуальної свободи громадян (засоби гарантування) та забезпечення законності під час застосування заходів примусу, що обмежують таку свободу (засоби охорони). Друга – система захисту – являє собою єдність правових засобів, що забезпечують поновлення порушеного права, притягнення до відповідальності винних, відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням (засоби гарантування), та організацію діяльності органів держави щодо реалізації юридичних засобів захисту прав і свобод людини (засоби захисту) [1, с. 3-4]. Отже, і в першій, і в другій підсистемах засоби гарантування є органічними і невід’ємними їх складовими. В цілому проблеми гарантування прав і свобод громадян являють собою відображення дієвості та ефективності правового регулювання. Очевидним є те, що будь-який правовий акт, який не реалізується на практиці, становить лише формальне відображення волі законодавця, декларування його намірів. Тому без перебільшення можна констатувати, що проблема реальності, дієвості та ефективності правових приписів – це багато в чому проблема їх гарантування. Питання про гарантії – це складна самостійна проблема в рамках єдиної теорії законності [2, с. 425]. Повною мірою це положення може бути віднесене і до сфери забезпечення прав споживачів, оскільки практика переконливо свідчить про те, що належна реалізація та захист прав споживачів у більшості випадків забезпечується саме за допомогою відповідних юридичних гарантій.

Звернемо увагу на окремі гарантії забезпечення прав споживачів та актуальні питання їх реалізації у сфері споживання. Перш за все зазначимо, що серед всього досить широкого спек-тру гарантій можна окреслити дві великі групи гарантій. До першої групи доцільно віднести гарантії, що реалізуються відповідними суб’єктами для забезпечення прав споживачів, а саме: контроль із боку уповноважених на те державних інституцій та громадських організацій, а також нагляд органів прокуратури. Іншу групу гарантій складають гарантії, які реалізуються безпосередньо громадянами-споживачами. До такого роду гарантій слід віднести інформаційне забезпечення споживачів; їх правову культуру; реалізацію права на правову допомогу та іншу фахову допомогу; право на звернення; право на відшкодування збитків та шкоди, заподіяної в результаті порушення прав споживачів. При цьому слід враховувати те, що контроль може здійснюватись безпосередньо споживачами, і такого роду індивідуальний контроль більшою мірою пов’язаний із іншими гарантіями, що реалізуються ними безпосередньо. Окреме місце в системі гарантій забезпечення прав споживачів займає розвинута, оптимальна процесуально-процедурна регламентація правовідносин у сфері споживання, які виникають як у зв’язку з реалізацією прав і інтересів споживачів, так і у зв’язку з їх охороною та захистом, а також належна організація діяльності щодо задоволення потреб споживачів та забезпечення їм можливостей щодо реалізації інших юридичних гарантій у разі необхідності.

Здійснення контролю було і залишається одним із найбільш дієвих засобів додержання законності, однією з найбільш важливих гарантій забезпечення прав і свобод громадян. Його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції [3, с. 662]. Основною метою контролю є підвищення ефективності державного управління шляхом аналізу, перевірки та спрямування діяльності суб’єктів управління відповідно до їх завдань та встановлених приписів. За допомогою контролю забезпечується злагоджена, чітка робота органів державної влади, добросовісне та якісне виконання її посадовими особами, всіма державними службовцями наданих їм прав та сумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків для забезпечення добробуту суспільства [4, с. 11].

Перш за все слід визначити необхідність та значущість так званого внутрішнього контролю у забезпеченні прав споживачів. Зокрема, ідеться про контроль якості продукції у межах підприємства чи організації, що займається її виготовленням та реалізацією. Не менш важливим є і внутрішній контроль, який здійснюється з питань забезпечення прав споживачів суб’єктом, що здійснює торговельну діяльність або діяльність із надання послуг.

Незважаючи на значущість і вагомість внутрішнього контролю за якістю товарів та послуг, провідне місце у сфері забезпечення прав і інтересів споживачів посідає зовнішній контроль, який здійснюється уповноваженими на те суб’єктами відповідно до приписів правових норм. Суттєвим кроком на шляху подальшого вдосконалення ефективності контрольної діяльності стало прийняття Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [5]. Слід зазначити, що цей Закон регламентує важливі питання, пов’язані з реалізацією контрольних повноважень відповідних суб’єктів контролю, у тому числі і питання процедурного характеру. Стосовно питань забезпечення прав споживачів особливого значення набуває закріплення в законі серед інших принципів державного нагляду (контролю) принципу пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров’я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності.

Поряд із цим, віддаючи належне позиції законодавця, спрямованій на подальше вдосконалення контрольної діяльності, забезпечення її ефективності, вважаємо за необхідне звернути увагу на окремі положення закону, які, на наш погляд, недостатньою мірою спрямовані на охорону прав споживачів. Зокрема, це стосується положень Закону, що регламентують проведення контрольних заходів. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб’єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Безумовно, метою законодавця тут є бажання захистити підприємців у випадках, коли несумлінні представники контролюючих органів використовують свої можливості всупереч інтересам справи. Дійсно, на практиці такого роду випадки мають місце, але, на наш погляд, наявність фактів зловживань окремих представників органів контролю не повинна пов’язуватись із питаннями забезпечення ефективності контрольної діяльності в цілому. Яскравим прикладом у цьому відношенні може слугувати здійснення контролю у сфері забезпечення прав споживачів.

Очевидним є те, що найбільш розповсюдженими порушеннями прав споживачів є реалізація харчових продуктів або інших товарів із порушенням умов їх зберігання, відсутністю на продуктах чи товарах відповідного маркування, необхідних сертифікатів та інших документів, що підтверджують походження та якість продукції, що реалізується. Практика свідчить про те, що наявність неякісної продукції досить часто пов’язана з фактами контрабанди, підроблення товарних знаків, порушення авторських прав. Виявлення такого роду порушень прав споживачів за наявності повідомлення про перевірку фактично означає, що ці порушення виявлені в ході перевірки не будуть. Поряд із цим слід підкреслити, що досить вагомим контраргументом стосовно того, що проведення контрольних перевірок порушує права підприємств і не дає їм змоги нормально працювати, є те, що наявність численних порушень прав споживачів та недостатньо ефективний контроль у цій сфері становить підґрунтя порушень прав значно більшої кількості осіб, а саме споживачів.

Крім того, реалізація зазначених вимог законодавця при здійсненні контрольної діяльності ускладнювалася, а іноді унеможливлювалася тим, що повідомлення про проведення планової перевірки невчасно одержувалось особами, щодо яких цей захід планувався, у зв’язку з затриманням цього повідомлення з вини підприємств зв’язку. Можлива й інша ситуація, коли за адресою, де зареєстрована певна юридична особа або приватний підприємець, вони фактично відсутні і, відповідно, повідомлення про плановий захід не досягає адресату. Зазначене не може не відбиватися на якості та ефективності контрольної діяльності.

Поряд з цим відповідно до ч. 11 ст. 4 плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника чи його заступника або уповноваженої особи суб’єкта господарювання. Зосередження уваги на цьому аспекті обумовлене тією обставиною, що у значній кількості випадків представники контролюючих органів при здійсненні контрольної діяльності мають справу не з зазначеними вище особами, а з реалізаторами продукції, з якими окремі підприємці навіть не оформлюють належним чином свої взаємовідносини. Таке положення, а також свідома відсутність при перевірці осіб, які зазначені у наведеній статті закону, унеможливлює здійснення контролю, і ця обставина досить часто використовується на практиці.

Слід також звернути увагу на те, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 у випадках проведення позапланових заходів зі здійснення контролю за наявності звернення фізичних і юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства такого роду захід може здійснюватися тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення. У такій ситуації навряд чи можна спостерігати оперативність здійснення контролю та можливість належним чином зафіксувати факти та обставини порушення того чи іншого права споживача.

З огляду на вищевикладене вважаємо за необхідне закріпити на законодавчому рівні положення про те, що планові контрольні заходи, пов’язані з питаннями додержання вимог законодавства про захист прав споживачів, можуть проводитися без попереднього повідомлення про здійснення цього заходу. Поряд з цим ч. 11 ст. 4 слід доповнити положенням про те, що в разі відсутності керівника чи його заступника або уповноваженої особи перевірка суб’єкта господарювання з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів може проводитися за наявності особи, яка реалізує продукцію чи товар або є виконавцем відповідної послуги. Слід також відкоригувати положення п. 4 ч. 1 ст. 6 шляхом закріплення можливості здійснення позапланового заходу з обов’язковим наступним повідомленням про це центрального органу виконавчої влади у дводенний термін.

Зазначимо, що питання забезпечення прав споживачів тісно пов’язані з реалізацією ще одного виду контролю – громадського. Найсуттєвішою особливістю громадського контролю є те, що діяльність громадських контролюючих органів назвати контролем можна тільки із значною долею умовності, оскільки в роботі багатьох із них відсутні обов’язкові ознаки контролю – право втручатися в оперативну діяльність того, кого контролюють, та право самостійно притягувати винних до юридичної відповідальності. Водночас слід зауважити, що окремі громадські утворення мають хоча і не повні, але все ж таки досить істотні контрольні повноваження, що наближають їх до контрольних повноважень державних контролюючих органів, і перш за все, органів адміністративної юрисдикції. Це утворення, які мають повноваження складати протоколи про адміністративні правопорушення, застосовувати заходи адміністративного примусу, оформляти акти перевірок, що породжують юридичні наслідки тощо [6, с. 113]. Особливого значення такого роду повноваження набувають у сфері забезпечення прав споживачів. При цьому також слід враховувати, що особливості контрольної діяльності у сфері забезпечення прав споживачів пов’язані із іншими процедурними можливостями, які мають у повному обсязі бути розповсюдженими і на діяльність громадських організацій споживачів. Наприклад, це стосується певних можливостей щодо отримання зразків продукції, проведення лабораторних та експертних досліджень тощо. Вважаємо, що такого роду процедурні можливості можуть і повинні бути надані представникам громадських об’єднань споживачів. У цілому діяльність зі здійснення громадського контролю в усіх сферах життя суспільства, у тому числі у сфері забезпечення прав споживачів, повинна бути закріплена на законодавчому рівні.

На підставі вищевикладеного пропонується внести зміни до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та вдосконалити процесуальні можливості суб’єктів здійснення громадського контролю у сфері забезпечення прав споживачів щодо фіксування фактів порушення прав споживачів, здійснення дій, спрямованих на отримання відповідних доказів.

Список використаної літератури:

1. Негодченко О.В. Права і свободи людини як об’єкт адміністративної діяльності органів внутрішніх справ: функціональний аспект // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 3. – С. 3-11.

2. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – Саратов, 1995.

3. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підруч. – К., 1999.

4. Державний контроль: нові погляди на його сутність і призначення // Державний кон-троль у сфері виконавчої влади: Наук. доповідь. – К., 2000.

5. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 05.04.2007 р. // ВВР. – 2007. – № 29. – Ст. 389.

6. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Монограф. – Х., 2002.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук