73

---

§ 2. Види співучасників

Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. Частина 1 ст. 27 передбачає, що поряд із виконавцем співучасниками визнаються органі­затор, підбурювач та пособник.

Іноді в літературі виділяли таку фігуру, як ініціатор злочи­ну. Однак ініціатором злочину, власне кажучи, є підбурювач або організатор. Тому законодавець не пішов шляхом виділен­ня такого виду співучасника, як ініціатор злочину.

Частина 1 ст. 27 дає вичерпний перелік видів співучасників.

1. Виконавцем (співвиконавцем) відповідно до ч. 2 ст. 27 ви­знається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відпо­відно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин.

Із цього визначення випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що повністю або частково виконує те діяння, яке є ознакою об’єктивної сторони вчинюваного зло­чину. Тому, наприклад, при розбої виконавцем цього злочину є не тільки той, хто вилучає майно у потерпілого, а й той, хто в момент вилучення застосовує насильство до потерпілого, при­мушуючи його віддати майно, або позбавляючи його можли­вості покликати когось на допомогу. Усі ці особи – виконавці розбою, оскільки об’єктивна сторона розбою відповідно до ч. 1 ст. 187 передбачає напад із метою заволодіння майном, поєдна­ний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, що зазнала нападу.

Без виконавця немає співучасті, бо тільки він здійснює за­думане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець є визначальною, центральною фігурою в співучасті.

Далі, із закону випливає, що виконавцем визнається

й осо­ба, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єк­тами злочину. У цих випадках має місце посередня винуватість (інакше її називають посереднє заподіяння чи посереднє ви­конання). Вона має місце там, де як фактичний (фізичний) виконавець злочину виступає особа, яка за кримінальним за­коном не є суб’єктом внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла осо­ба залучає до вчинення крадіжок майна малолітніх). У таких ситуаціях особа, що фактично вчиняє злочинні дії, не несе кри­мінальної відповідальності внаслідок відсутності ознак суб’єк­ту злочину. А виконавцем злочину є особа, яка використовує неосудного або особу, що не досягла віку кримінальної відпові­дальності. Тут особа, що фактично вчинила злочин (тобто нео­судний чи малолітній), є своєрідним знаряддям чи засобом вчи­нення злочину. При цьому вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворюван­ня чи недоумство, розцінюється як обставина, що обтяжує по­карання (п 9 ст. 67 ).

2. Організатор (ч. 3 ст. 27) – це особа, що організувала вчи­нення злочину чи керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він немов би стоїть над всіма співучасниками, спрямовуючи і направляючи всю їх діяльність.

Особа, що організувала вчинення злочину, – це співучас­ник, що об’єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, намічає план вчинення злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкти злочину.

Організатором є також особа, що керувала підготовкою чи вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчи­ненні конкретного злочину (особа готує вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає зав­дання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, роз­поділяє обов’язки тощо).

Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох чи більш груп. Ство­рення і керівництво групою може полягати в розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (як правило, за на­явності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяль­ності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи зло­чинної організації (наприклад, що здійснює фінансування по­слуг охоронців, технічного персоналу, а також фінансує вироб­ництво чи транспортування заборонених предметів – нарко­тиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо).

Нарешті, організатором визнається особа, що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (це, наприклад, випадок так званого «укриття» такої групи з боку працівника правоохоронного органа, організація «схованок» зброї злочинних груп і т. ін.).

З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організа­тора завжди перебувають у причинному зв’язку з тим злочи­ном чи злочинами, що вчинює виконавець (співвиконавець).

З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той конкретний злочин, що повинен вчинити виконавець (ви­конавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і спря­мовує свою діяльність на організацію його вчинення. У вели­ких організованих групах, що характеризуються ієрархією і різноманітними зв’язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення обумовлених злочинів, що входять у план відповідної злочинної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені чи вчинюються відповідні злочини, але й бажає цього.

3. Підбурювач (ч. 4 ст. 27) – це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тобто викликала у вико­навця чи в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення конкретного злочину.

З об’єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він ставить свої дії в причинний зв’язок із тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьо­му полягає спільність діяння підбурювача з діяннями інших співучасників. Способи схилення можуть бути різними. За­кон дає орієнтовний, невичерпний перелік. Це можуть бути домовленість, підкуп, погрози, фізичний примус чи інші подібні дії – наприклад наказ тощо. Це такі способи, за допо­могою яких підбурювач породжує в інших співучасників (най­частіше у виконавця) бажання, рішучість вчинити злочин, які, однак, цілком не пригнічують волю підбурюваного. Остаточ­не рішення вчинити злочин залишається за тим, кого підбурю­ють, хоча бажання вчинити злочин збуджує в ньому саме підбу­рювач.

З суб’єктивної сторони у підбурювача має місце тільки пря­мий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного зло­чину: не схиляння взагалі, а схиляння до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).

4. Пособник (ч. 5 ст. 27) – це особа, яка порадами, вказівка­ ми, наданням засобів чи знарядь, усуненням перешкод сприя­ла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи за­соби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину означає, що пособник своїми діями чи бездіяльністю зміцнює бажання, рішучість виконав­ця або інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїм діянням такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість вже має місце, але він зміцнює її, укріплює умисел на вчинення злочину.

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника ви­являється в тому, що, зміцнюючи своїми діями чи бездіяль­ністю рішучість на вчинення злочину, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок із тим злочином, що вчинюєть­ся виконавцем.

З суб’єктивної сторони пособник обов’язково повинен бути обізнаний про злочинні наміри співучасників (принаймні, про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, який саме конкретний злочин буде вчинено (крадіжка, зґвалтуван­ня, вбивство тощо), і бажає або свідомо допускає його вчи­нення.

У частині 5 ст. 27 законодавець не тільки дає загальну ха­рактеристику пособництва, а й перелічує його види. З цього погляду всі пособницькі дії поділяють на два види:

а) пособництво фізичне – це сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками наданням засобів чи знарядь або усу­ненням перешкод;

б) пособництво інтелектуальне – це надання порад, вказі­вок, а також заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби чи знаряддя вчинення злочину, сліди злочину чи пред­мети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі пред­мети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Фізичне пособництво:

надання засобів чи знарядь – полягає в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечують досягнен­ня співучасниками їх злочинних намірів. Наприклад, пособ­ник може надати знаряддя злому, відмички, зброю, транспорт, кошти тощо і тим самим сприяти вчиненню злочину;

усунення перешкод здійсненню злочину, тобто тих, що зава­жають здійсненню злочинних намірів співучасників. При­міром, пособник може для полегшення вчинення крадіжки от­руїти чи приручити собаку, що охороняє склад, він може сто­яти на «сторожі», охороняючи місце вчинення злочину, де діють виконавець (співвиконавець); перерізати проводи теле­фонного зв’язку, позбавивши тим самим потерпілого можли­вості покликати на допомогу; залишити відкритими двері схо­вища або заздалегідь відключити або, навпаки, не включити сигналізацію, сприяючи тим самим викраденню тощо.

Усунення перешкод – поняття складне, воно охоплює і ви­падки підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі в зло­чині інших осіб.

Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину. Прикладом можуть бути випадки ви­конання в злочинній групі функцій охоронця. Коли охоронець, наприклад, супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває перешкоди для вчинення задуманого, сприяє здійсненню злочину. Якщо ж він здійснює охорону співучасників у період між вчинюваними злочинами, він сприяє тим самим приховуванню злочинців.

Те саме слід сказати про осіб, що утримують так званий «общак». Якщо такий власник, наприклад, надає грошові кошти для вчинення злочину, наприклад, для дачі хабарів, для прид­бання зброї чи транспортних засобів, він виконує функції фізичного пособника. У всіх інших випадках, лише тримаючи «общак», він виконує ті самі функції, але іншим способом – шляхом приховування злочинної каси.

В організованих групах є і технічний персонал, що обслуго­вує учасників цих груп. Якщо особи технічного персоналу без­посередньо не брали участі у підготовці чи вчиненні злочинів організованою групою, вони не можуть бути визнані співучас­никами злочину. Кухарі, пралі, перукарі й інші особи, якщо вони нічим не сприяли вчиненню злочинів, відповідальності за правилами ст. 27 не несуть. Це не означає, що вони взагалі тим самим уникають відповідальності. Вони можуть бути при­тягнуті до відповідальності за заздалегідь не обіцяне прихову­вання злочинів, про що йдеться в § 6 цього розділу.

Інтелектуальне пособництво:

дача порад, вказівок полягає в тому, що пособник може, на­приклад, пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки, або порекомендувати, як можна втягнути у вчинення злочину інших осіб, яким шляхом слідувати після вчинення злочину, щоб уникнути затримання, як подолати з найменшими втратами опір потерпілого, тощо;

заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби і зна­ряддя вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії та прак­тиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне при­ховування злочину. Цей вид інтелектуального пособництва є закінченим із моменту дачі особою обіцянки сховати злочин, незалежно від того, чи мало місце потім, після вчинення зло­чину, саме приховування: заздалегідь пообіцявши таке прихо­вування, пособник поставив свої дії в причинний зв’язок із зло­чином, який потім вчинить виконавець.

Зміст обіцянки може бути різним: наприклад, надати зло­чинцю тимчасове житло; підготувати йому підроблені доку­менти, змінити зовнішність тощо; переховувати в спеціально­му сховищі вогнепальну зброю, яка використовувалася вико­навцем у знищенні, верстата, на якому друкувалися фальшиві гроші тощо; знищити підроблені документи тощо;

приховування предметів, здобутих злочинним шляхом, – це, наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки; ку­півля або збут предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

При аналізі інтелектуального пособництва виникає питан­ня щодо його відмежування від підбурювання, оскільки і при підбурюванні, і при інтелектуальному пособництві можливе на­дання порад і вказівок. При вирішенні цього питання слід ви­ходити з того, що при підбурюванні шляхом надання порад, вказівок у виконавця створюється рішучість вчинити злочин, а при інтелектуальному пособництві ця рішучість вже має місце, вона лише зміцнюється такими порадами, вказівками, що дає пособник.

Завершуючи аналіз видів співучасників, слід звернути ува­гу також і на те, що в реальному житті, у судовій практиці цілком можливий збіг у діяльності конкретного співучасника відразу кількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і виконавцем, і організатором злочину, вона може бути підбу­рювачем і пособником тощо. Об’єднання кількох ролей у по­ведінці одного співучасника враховується судом при призна­ченні покарання.

 

< Попередня   Наступна >