75

---

§ 4. Сукупність злочинів

1. Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різни­ми статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочинів:

особою вчинено два або більше злочинів;

кожен із них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

за жоден із них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один із них.

Перша ознака сукупності злочинів виявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен із них має ха­рактер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, таким, що триває, продовжуваним, таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного скла­ду злочину. Одиничний злочин може виражатися в самих про­стих формах, наприклад, коли винний вчинить крадіжку паль­та з квартири, або, стріляючи з мисливської рушниці, вбиває потерпілого. Це так звані прості злочини. Однак, одиничний злочин може полягати, як було сказано раніше, у вчиненні ус­кладненого злочину. Зокрема, одиничним злочином є злісне ухилення від сплати податків, що відбувається більш-менш тривалий час. Крадіжка цілого по частинах, тобто крадіжка, здійснена в кілька прийомів, вважається продовжуваним зло­чином і також утворює собою одиничний злочин. Такий зло­чин, як отримання майна шляхом вимагання, вчинений органі­зованою групою із застосуванням насильства до потерпілого, є складеним – насильство над особою і заволодіння майном – і також визнається одиничним злочином.

Вчинення

двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполу­чення. Наприклад, винний може вчинити два або більше про­стих одиничних злочинів, або один простий, а другий такий, що триває, або продовжуваний. Організована група, наприк­лад, може вчинити два складених злочини або «простий» і скла­дений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним зло­чином розуміють не тільки закінчений злочин, а й готування або замах на злочин. Зокрема, сукупність злочинів має місце, коли особа вчинює крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки і на цій стадії її діяльність було припинено. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один із злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого зло­чину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співу­часник злочину вчинила замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений само­стійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону, або за різними частина­ми однієї й тієї самої статті КК. Наприклад, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілес­не ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.

Отже, можна зробити категоричний висновок: кожен із зло­чинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфі­кації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме цю вимогу сформульовано в ч. 2 ст. 33.

Здебільшого різні злочини передбачаються окремими стат­тями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) відповідальність за різні злочини передбачена різни­ми частинами однієї і тієї самої статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне за­тримання, а в ч. 2 – за завідомо незаконний арешт; у ч. 1 ст. 357 – за викрадення офіційних і приватних документів, що є на підприємствах, установах або організаціях, а в ч. 3 – за неза­конне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супрово­джується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіди, то має місце сукупність злочинів і вчинене має бути кваліфіковано за ч. 1 і ч. 3 ст. 357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, наприклад, крадіж­ку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у жит­ло. Вчинене утворить сукупність злочинів – закінченої кра­діжки (ч. 1 ст. 185) і замаху на кваліфіковану крадіжку (ч. 1 ст. 15 і ч. 3 ст. 185).

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів, передбачений самостійною стат­тею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. На­приклад, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупності злочинів немає, бо ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за правилами сукупності злочинів. Тому до сукупності можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід’ємною ознакою сукупності злочинів є вимо­га, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесен­ня вироку хоча б за один із них. Якщо ж новий умисний злочин вчинений особою після винесення вироку за умисний злочин, має місце рецидив, про що йтиметься далі.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одно­часно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший – в іншому суді. Наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а щодо інших – в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відо­мо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важ­ливе одне – всі злочини вчинені до засудження особи, тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Отже, перед нами та сама сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними об­ставинами, що позбавляють можливості одночасного розгля­ду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється – оскільки всі злочини вчинені до засуд­ження хоча б за один із них.

Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вка­зується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом (спливли строки давності, зло­чин підпадав під амністію тощо).

2. Види сукупності злочинів. При визначенні видів сукуп­ності злочинів презюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачено само­стійною статтею КК або різними частинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно су­купність злочинів поділяють на два види: сукупність ідеальну та сукупність реальну. Такого розподілу дотримується і судо­ва практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочинів.

Прикладами ідеальної сукупності можуть бути випадки вчи­нення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, отримання поса­довою особою у вигляді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де перебував потер­пілий тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа вчиняє два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства, або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, оскільки вчинене не охоплюється однією стат­тею кримінального закону. Вчинене може дістати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини, разом узятих. От чому дії службової особи, яка одержала у вигляді хабара наркотичні засоби, створюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відпові­дальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307).

Термін «ідеальна» сукупність є не дуже вдалим, на що неод­норазово звертали увагу багато юристів. Він, безперечно, не цілком відображує те явище, яке покликаний визначати. Бук­вальне його розуміння, певно, і призвело до того, що іноді ствер­джували, ніби ідеальна сукупність (тобто сукупність, що існує в уяві) є за своєю сутністю єдиним злочином, хоча і таким, що містить ознаки кількох злочинів.

Проте ідеальна сукупність не є штучною юридичною кон­струкцією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиняються два або більше злочинів. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об’єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних зло­чинів.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними само­стійними діями вчиняє два або більше злочинів. Отже, при ре­альній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє со­бою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від реальної? На відміну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочинів, при сукупності реальній кожна дія, вчинена винним, утворює, з погляду кримінального закону, са­мостійний злочин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочи­ни, які утворюють її, вчиняються одночасно, то при реальній сукупності обов’язково між діями, що вчиняються особою, а, отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий про­міжок у часі. Тут один злочин завжди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасно, хоча і можуть бути тісно пов’я­зані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) із ме­тою вбивства потерпілого підпалює будівлю, у якій той пере­бував, і досягає цієї мети, перед нами ідеальна сукупність зло­чинів, бо однією дією вчинено два злочини – підпал і вбивство. Але достатньо змінити ситуацію та уявити собі, що потерпі­лий був спочатку вбитий, а потім будівлю з метою прихову­вання вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, оскільки кожна зі вчинених дій утворює самостійний злочин.

Через різночасне вчинення злочинів при реальній сукуп­ності її кваліфікація не становить настільки серйозних усклад­нень, як кваліфікація сукупності ідеальної.

3. Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять.

1. Сукупність і складені (складні) злочини. Це питання має значення не тільки для точного визначення сукупності зло­чинів, а й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, перебуваючи в нетверезому стані, вчинила ху­ліганські дії, пов’язані з опором представникові влади. Як ква­ліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органа). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Нагадаємо, що складе­ним злочином ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгля­дати їх ізольовано (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності утворюють одиничний злочин, що охоплюється ознаками однієї статті КК. Зокрема, складеним злочином вважають розбій, що складається ніби з двох самостійних дій – насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядають­ся законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією стат­тею КК, в цьому випадку за ст. 187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов’язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), злісне хуліганство, пов’язане з опором представникові влади (ч. 3 ст. 296) і багато інших. Якби законодавець не об’єд­нав ці злочини в один, ми змушені були б кваліфікувати вчи­нене за сукупністю злочинів, наприклад, як перевищення вла­ди і насильство над особою. Звідси випливає важливий висно­вок: складений злочин являє собою ураховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний злочин реальну або ідеальну сукупність. Законодавець враховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів, і утворює склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі су­купність злочинів як одиничний злочин.

Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки, до сукупності, залежить, таким чином, від конструкції складів зло­чинів у кримінальному законі. Це положення можна підтвер­дити, наприклад, такими випадками. У КК України 1927 р. не було встановлено такого єдиного складеного злочину, як хулі­ганство, пов’язане з опором представникові влади, тому такі дії утворювали сукупність двох злочинів – хуліганства й опо­ру – і кваліфікувалися за ст. 70 (хуліганство) і ст. 69 (опір) КК 1927 р. За чинним КК через органічну єдність цих деліктів вони об’єднані в один злочин – злісне хуліганство – і кваліфікуються за однією статтею – ч. 3 ст. 296. Навпаки, в КК 1927 р. передба­чалася відповідальність за такий складений злочин, як хулі­ганство, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 70). В даний час такого складеного злочину в законі немає, а тому хуліганство, поєднане з заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікується за сукуп­ністю злочинів, тобто за ст. 296 і ст. 121.

Звернемо увагу ще на один випадок. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121. Проте при вчиненні умисного тілес­ного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікація настає вже за правилами ідеальної сукупності, за ст. 122 (умисне середньої тяжкості тілесне уш­кодження) і за ст. 119 (вбивство через необережність), через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Підсумовуючи, зауважимо, що у усіх випадках складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, при іде­альній або реальній сукупності застосовуються дві або більше статей КК – залежно від того, скільки злочинів входить до пев­ної сукупності. Таку кваліфікацію зумовлено тим, що складе­ний злочин розглядається самим законом як єдиний, один зло­чин. При сукупності ж злочинів у діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утворити сукупності з іншими одиничними злочинами. Це ви­падки кваліфікації за сукупністю злочинів розбою, поєднано­го зі вбивством або хуліганства, поєднаного з опором представ­никові влади і тяжким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство – складені злочини, які утворюють су­купність з іншим одиничним злочином – вбивством або тяж­ким тілесним ушкодженням.

2. Ідеальна сукупність і конкуренція норм (кримінальних законів). Насамперед, зазначимо, що конкуренцією криміналь­но-правових норм зазвичай вважають наявність двох або більше кримінальних законів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність певного діяння. Інакше кажучи, при конкуренції норм один (одиничний) злочин одночасно підпа­дає під ознаки декількох норм кримінального закону. Най­більш типовими випадками є конкуренція загальної та спе­ціальної норм.

Принцип, що тут формулюється, полягає в такому: при кон­куренції загальної та спеціальної норм, застосовується норма спеціальна, що найбільшою мірою відбиває специфіку, особливості певного злочинного діяння. Розглянемо таку ситуацію: у ст. 348 КК встановлена, зокрема, відповідальність за посяган­ня (тобто за вбивство або замах на вбивство) на робітника пра­воохоронного органу в зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115, у якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в зв’язку з вико­нанням потерпілим своїх службових обов’язків. І от уявімо собі, що вчинено вбивство робітника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю тут застосовувати, адже очевидно, що і ст. 348, і п. 8 ч. 2 ст.115 охоплюють цей випадок? При порівнянні цих норм стає зрозуміло, що норма, яка міститься в ст. 348, є спеціальною щодо загальної норми, описаної в п.8 ст.115. Тому в цьому випадку застосуванню підлягає норма спеціальна, тоб­то ст. 348. Застосувати ці обидві норми за правилами ідеальної сукупності неприпустимо, оскільки це б призвело до штучно­го створення сукупності там, де її немає.

Пріоритет спеціальної норми щодо загальної визнається практикою в ряді випадків. Зокрема, в КК є спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Це ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла громадян, вчинене служ­бовою особою), ст. 371 (завідомо незаконний арешт, затриман­ня або привід), ст. 372 (притягнення завідомо невинного до кри­мінальної відповідальності), ст. 373 (примушування давати по­казання) тощо. Вчинення цих злочинів одночасно охоплюється загальною нормою – ст. 365 про перевищення влади або служ­бових повноважень. І в цих випадках має бути надано пріори­тет спеціальним нормам. Кваліфікація таких дій ще і за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності.

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від конкуренції норм? Сформулюємо вихідні положення, порівнюючи ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст.115:

а) при ідеальній сукупності вчиняється не один, а два або більше злочинів, кожен з яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК. Дійсно, вбивство працівника міліції при затриманні злочинця підпадає одночас­но і під ознаки п. 8 ч. 2 ст.115, і під ознаки ст. 348, але тут вчи­нено один злочин, а при ідеальній сукупності завжди вчиняєть­ся два або більше злочинів;

б) при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відбиває специфіку, особливості вчиненого. У нашому прикладі ми застосовуємо ст. 348. Якби не було цієї спеціальної норми, ми б застосували в справі п. 8 ч. 2 ст. 115, тобто норму загальну. При ідеальній сукупності в кваліфікації фігурують обов’язково дві або навіть більше ста­тей КК, залежно від того, скільки злочинів містяться в діянні винного.

Іноді щодо конкуренції норм вживають термінологію іншого порядку: говорять про колізію норм. Проте конкуренція норм та їх колізія – поняття різні. Колізія припускає суперечність між нормами, при конкуренції цього немає. Колізія норм існує незалежно від того, чи є конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Конкуренція норм може виникнути, наприклад, у разі прийняття нового закону, коли вирішується питання, який за­кон слід застосувати до діянь, що були вчинені до набрання таким законом чинності, – закон часу вчинення злочину або закон часу розгляду справи в суді. Це питання про зворотну силу закону, що визначається в ст. 5 КК, яка являє собою нор­му колізійну, призначену для розв’язання колізій, що виникли між окремими законами.

Конституційним Судом України було вирішено питання про колізію між ст. 24 КК 1960 р., що передбачала можливість зас­тосування смертної кари, і нормами Конституції, що проголо­сили життя невід’ємним благом людини, яку ніхто не може сва­вільно позбавити цього блага. Конституційний Суд, розглянув­ши цю колізію, визнав ст. 24 КК і відповідні санкції про смертну кару в статтях Особливої частини КК такими, що суперечать Конституції України, і тому неконституційними, а, тим самим, і не чинними віднині (рішення від 29 грудня 1999 р.).

Отже, не можна плутати колізію норм із їх конкуренцією.

3. Реальна сукупність і повторність злочинів. Вирішуючи це питання, передусім, слід встановити, що зближує пов­торність і сукупність злочинів. І при сукупності, і при повтор­ності відбувається два або більше злочинів, кожен з яких утво­рює самостійний одиничний злочин. Такі злочини, що утво­рюють ці поняття, вчиняються послідовно з певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять у повторність або утворюють реальну сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Однак, що ж відрізняє ці два поняття? У пошу­ках цієї відмінності слід йти шляхом порівняння видів фак­тичної повторності з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або становлять замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією самою статтею КК, а при реальній сукупності кожне із зло­чинних діянь підпадає під ознаки самостійної статті КК. На­приклад, дві або більше закінчених крадіжки кваліфікуються за ч. 2 ст. 185, повторне одержання хабара службовою особою – за ч. 2 ст. 368. Інша річ повторність тотожних злочинів, коли делікти, що входять до неї, підпадають під різні частини однієї і тієї самої статті КК, або злочини, що утворюють повторність злочину, розрізняються лише тим, що один із них є закінче­ним, а другий – замахом на злочин (або навпаки). У цих ви­падках вчинене, як було вказано вище, повинно кваліфікува­тися за правилами сукупності злочинів. Така повторність то­тожних злочинів є видом реальної сукупності. Те саме слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припуска­ють кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Наприклад, вчинення крадіжки, а потім шахрайства потребує застосування кожної зі статей, які передбачають відпові­дальність за ці злочини, причому з урахуванням того, що дру­гий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види пов­торності водночас є видами реальної сукупності. В таких ви­падках відбувається своєрідне з’єднання повторності та сукуп­ності злочинів (це так звана «повторність-сукупність»).

 

< Попередня   Наступна >