Головне меню

§ 5. Рецидив злочинів

Кримінальне право - Кримінальне право України: Загальна частина
69

§ 5. Рецидив злочинів

1. Поняття рецидиву злочинів. Слово «рецидив» – латинсь­кого походження й у перекладі означає «той, що повертається», «повторюваний». Рецидивом називають випадки вчинення но­вого умисного злочину особою, яка має судимість за умисний зло­чин (ст. 34). Оскільки рецидив – це повторність злочинів, пов’я­зана із засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, вла­стиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочинів;

при рецидиві кожен із вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

злочини, що утворюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

Проте рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість. Факт судимості створюється обвинувальним виро­ком суду, що набрав законної сили, із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в певних випадках і протягом певного проміжку часу після відбуття по­карання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного стро­ку після його відбуття, і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплено саме поняття легально­го рецидиву, тобто такого, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин.

У статті 34 прямо передбачено, що рецидивом злочинів ви­знається вчинення нового умисного злочину особою, що має су­димість

за умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (статті 89 і 91) – ре­цидив злочинів виключається.

Законодавець описує рецидив як кваліфікуючу ознаку ок­ремих злочинів двома способами: 1) вказівкою на попередню судимість (наприклад ч. 3 ст. 296); 2) вказівкою на повторність злочину (наприклад ч. 2 ст. 185). Вже було зазначено, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив зло­чинів.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кри­мінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну пов­торність, тобто повторність, не пов’язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву є зайвим, оскільки воно ототожнює рецидив із повторністю, тоді як рецидив – більш небезпечний вид множин­ності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив відрізняється від усіх видів множинності своєю більшою суспіль­ною небезпечністю.

2. Види рецидиву злочинів. У літературі існують різні кла­сифікації рецидиву. Зокрема, виділяють рецидив менше тяж­ких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних зло­чинів, однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прий­нятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, його поділяють на такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеці­альний рецидив.

Загальний рецидив – це такий рецидив, куди входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосе­реднім об’єктом, і ті, що мають різні форми вини. Це, наприк­лад, випадок, коли особа має судимість за спричинення умис­ного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчи­няє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як об­ставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називають рецидив, до якого входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій самій формі вини. Наприклад, особа, раніше засуд­жена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство, або, маючи су­димість за шахрайство, чинить крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисо­ціальна настанова особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особ­ливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяють на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві суди­мості за умисні злочини. Наприклад, маючи судимість за кра­діжку, особа, вчиняє хуліганство, за яке також засуджується.

Складний, або багаторазовий, рецидив – це рецидив зло­чинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприк­лад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив чи їх комбінації. Наприклад, за наяв­ності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одно­часно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліган­ство, грабіж і крадіжку – сполучення в багаторазовому реци­диві – рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенці­арний і рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який засуджується до позбавлен­ня волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодав­ству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Наприклад, якщо для умовно-дострокового звільнення по­трібно відбуття не менше половини строку покарання, призна­ченого вироком, то при пенітенціарному рецидиві – не менше 2/3 цього строку. В пункті 2 ч. 3 ст. 81 передбачено, що умов­но-дострокове звільнення може бути застосовано після відбут­тя не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до поз­бавлення волі. У таких ситуаціях особи, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча, за загальним правилом, вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання, підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття трьох чвертей строку покарання. Непов­нолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох тре­тин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий са­мий злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і зно­ву, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бан­дитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

3. Кваліфікація рецидиву злочинів. У статті 34 прямо пе­редбачено, що рецидив впливає на кваліфікацію злочину. Це, передусім, стосується випадків спеціального рецидиву. У ба­гатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість осо­би прямо вказана як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, ч. 2 ст. 133, ч. 3 ст. 213, ч. 2 ст. 226 тощо). Тому якщо ця ознака встановлена по справі, вона повинна дістати відображення у кваліфікації злочину. Наприклад, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296. Крім того, там, де в законі вживається термін «по­вторність», він включає і рецидив. Приміром, отримання хаба­ра особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утво­рює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повтор­ності за ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої час­тини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 ви­знається обставиною, що обтяжує покарання.

Множинність злочинів

 

 

< Попередня   Наступна >