103

---

§ 3. Затримання особи, що вчинила злочин

Частина 1 ст. 38 встановлює: «Не визнаються злочинни­ми дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинен­ня посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи». Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищен­ням зазначених заходів визнається «умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небез­печності посягання або обстановці затримання злочинця».

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо вони зумовлені необхідністю затриман­ня і відповідали небезпечності вчиненого посягання й обстановці затримання злочинця.

Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайною підставою затри­мання є очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне по­сягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров’я людини тощо). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відпові­дальність за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі.

Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, що підлягає затриманню; 3) ха­рактер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) не­обхідність заподіяння шкоди і, нарешті, 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали своєю метою затримання злочинця і доставленн

я його органам вла­ди. У зв’язку з цим виділяють дві мети таких дій: 1) кінцева – доставлення злочинця відповідним органам влади (до відділен­ня міліції, прокуратури, виконкому місцевої Ради, військової влади тощо) і 2) найближча – затримати злочинця, тобто поз­бавити його особистої свободи. Якщо ж дії із затримання зло­чинця були розпочаті для досягнення інших цілей (наприклад для самосуду), те це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність в особи, яка затримує, зазначеної мети, а не фактично досягну­тий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, утік із замкненого помешкання тощо).

Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затриман­ня лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затри­мання особи, що вчинює або вже вчинила злочинне посяган­ня. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, має будуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий сумлінно помиляєть­ся щодо злочинності вчиненого або особи злочинця, то питан­ня про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди має вирішуватися за правилами затримання так званого уяв­ного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.

Характер дій при затриманні. Затримання злочинця по­лягає в діях потерпілих або інших осіб, пов’язаних із позбав­ленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об’єктивної сторони деяких злочинів, наприклад, не­законного позбавлення волі, убивства, завдання тілесних уш­коджень та інших насильницьких дій, знищення або пошкод­ження майна. Затримання, далі, може визнаватися право­мірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і до­статнім для передачі злочинця органам влади, визначається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому ви­падку, затриманий злочинець повинен бути при першій же ре­альній можливості переданий органам влади. Затримання зло­чинця на тривалий термін за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи по ст. 146.

Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 за­тримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочин­ного посягання, коли об’єкт посягання піддався безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання збе­рігається і під час посягання, що продовжується, а також без­посередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (так зване затримання по «гарячих» слідах, що за даними деяких досліджень має місце майже в 90 % випадків). Тому затриман­ня, зроблене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затри­мання злочинця, що не пов’язане із заподіянням шкоди його життю, здоров’ю або майну, завжди є більш бажаним. Проте злочинці часто відмовляються виконувати вимоги особи, яка затримує, намагаються втекти з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на осіб, які затримують. У таких випадках громадянин нерідко змушений заподіяти злочинцеві відповід­ну шкоду, оскільки в нього немає реальної можливості без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити нена­сильницьке затримання злочинця. В такому разі має значення число осіб по обидва боки, вік, фізичні сили, озброєність зло­чинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукуп­ності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіян­ня йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку зло­чинця свідчить про відсутність необхідності в заподіянні йому шкоди. Якщо, проте, таку шкоду було усе ж таки заподіяно, то це повинно тягнути відповідальність громадянина на загаль­них підставах.

Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцеві при його затриманні. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, оскільки злочинець навіть фактом учи­нення злочину і прагненням ухилитися від затримання не ста­вить себе поза законом. Тому застосовувані до нього в кожно­му випадку насильницькі заходи повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється, двом обставинам, узятим у своїй єдності, а саме: 1) небезпеч­ності посягання і 2) обстановці затримання злочинця. Небез­печність посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спрямовано посягання, і б) характером і розміром шкоди, за­подіяної цьому благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому, чим більш небезпечним є посягання, тим більш широкими є межі заподіяння шкоди для затримання особи, яка його вчинила. Зокрема, при ухиленні від затримання, наприк­лад, вбивці, ґвалтівника, учасника розбійного або бандитсько­го нападу тощо співрозмірним є заподіяння йому тяжкої шко­ди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І навпаки, при вчи­ненні посягання порівняно невеликої суспільної небезпеки, граничним є заподіяння злочинцеві нетяжкої шкоди (при­наймні такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних уш­коджень), оскільки більш тяжка шкода перебувала б у явній невідповідності з невеликою небезпечністю самого посягання. Проте не завжди заподіяння злочинцеві шкоди, що навіть відповідає небезпеці посягання, свідчить про його співрозмірність. Наприклад, якщо в особи була реальна можливість затримати злочинця із застосуванням більш м’яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можливість, проте, заподіює йому тяж­ку шкоду, така шкода не може бути визнана співрозмірною, оскільки вона була більш ніж достатньою для успішного за­тримання. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути визнано лише таку шкоду, що відповідала не тільки не­безпеці посягання, а й обстановці затримання злочинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливості та засоби потерпілого або іншої особи для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятливої до несприятливої для особи, яка затримує. Віднос­но сприятлива обстановка свідчить, що потерпіла або інша осо­ба володіє явною, наприклад, фізичною перевагою над злочин­цем, і усвідомлює, що має реальну можливість успішно здійсни­ти затримання без заподіяння злочинцеві тяжкої шкоди. І, навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що той, хто затримує, перебуває в невигідному, програшному поло­женні порівняно зі злочинцем і усвідомлює, що успішне за­тримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. У той же час, слід мати на увазі, що в силу хвилювання, переляку, несподіванки нападу тощо громадянин може сумлін­но помилятися в оцінці небезпечності посягання або характе­ру обстановки затримання, що природно може призвести до заподіяння злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку особа, яка затримує, не підлягає відповідальності.

Перевищення меж заподіяної злочинцеві шкоди при його затриманні є неправомірним і означає, що злочинцеві заподіяно неспіврозмірної шкоди. Перевищити зазначені межі – означає заподіяти злочинцеві надмірну шкоду, тобто порушити умову про її співрозмірність. Відповідно до ч. 2 ст. 38 переви­щення меж заподіяння шкоди злочинцеві при його затриманні – це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хуліга­ну, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, на­пад, не пов’язаний із посяганням на особу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпечності вчиненого ним. Точ­но так само заподіяння, наприклад, убивці смерті в обстановці, за якої громадянин очевидно мав і усвідомлював реальну мож­ливість затримати його шляхом заподіяння менш тяжкої шко­ди, свідчить про явну невідповідність заподіяної шкоди віднос­но сприятливій обстановці затримання.

Тут важливо враховувати суб’єктивне ставлення особи, яка затримує, до шкоди, що заподіюється ним. Він повинен розу­міти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небез­печності вчиненого посягання або явно більш ніж достатня для затримання особи, яка його вчинила. Інакше кажучи, переви­щення меж заподіяння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочин­ця, тягне відповідальність лише в двох випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (умисне вбивство злочинця при перевищенні заходів, необхідних для його затримання) і 124 (умисне нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження при таких обставинах). Заподіяння злочинцеві іншої шкоди є некараним.

 

< Попередня   Наступна >