75

---

§ 3. Додаткові покарання

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК), яке не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої части КК і завжди призначається на підставі ст. 54 КК за розсудом суду, але у випадках вчинення особою лише тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину.

Покарання, передбачене ст. 54 КК, належить до так званих спеціальних видів покарань і може застосовуватися лише до тієї особи, яка на момент постановлення вироку мала військове, спеціальне звання, відповідний ранг, чин або кваліфікаційний клас, які були надані (присвоєні) їй у встановленому законом порядку.

У різних відомствах і службах виконавчої та судової влади для службових осіб встановлюються відповідні звання, ранги, чини та класи. Наприклад, у Збройних Силах України, Службі безпеки України встановлені військові звання (лейтенант, ма­йор, полковник тощо). В органах внутрішніх справ України, у податковій та митній службі є спеціальні звання (наприклад, капітан міліції, державний радник податкової служби). Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. вста­новлює ранги, залежно від тієї категорії, до якої віднесені по­сади, що обіймають державні службовці. Ранги також встанов­лені в дипломатичній службі (наприклад, Надзвичайний і Пов­новажний посол, аташе). В органах прокуратури встановлені класні чини (наприклад молодший радник юстиції). Класні чини присвоюються і фахівцям господарських судів (крім суддів), кваліфікаційні класи – суддям різних судів, а також су­довим експертам.

Вироком суду особа може бути позбавлена зазначених вище звань, рангів, чинів або класів. Позбавити особу цього статусу суд має право незалежно від того, який орган чи яка службо­ва особа присвоїли винном

у відповідне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. Позбавлення особи відповідного зван­ня, рангу, чину або класу означає і позбавлення її всіх тих прав, пільг та переваг, які пов’язані з наявністю у особи певного статусу.

Проте ст. 54 КК не передбачає права суду позбавляти за­судженого наукового ступеня, почесних або вчених звань, дер­жавних нагород. Якщо суд дійде висновку, що вчинений осо­бою злочин дискредитує наявні у неї відзнаки (наприклад по­чесне звання), то він має право проінформувати про це той орган чи службову особу, які їх присвоїли (присудили), а вони, своєю чергою, мають право у встановленому законом порядку позбавити таку особу наукового чи почесного звання або наго­роди.

2. Конфіскація майна (ст. 59 КК) полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або час­тини майна, що є власністю засудженого. Вона призначається тільки як додаткове покарання (ч. 2 ст. 52 КК) за умов, якщо особою вчинений лише тяжкий (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкий (ч. 5 ст. 12 КК) злочин, який є корисливим (ч. 2 ст. 59 КК), а конфіскація майна безпосередньо передбачена у санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується вин­ний. Якщо хоча б однієї з цих умов немає, конфіскація майна призначена бути не може.

Конфіскація майна може бути передбачена в санкції статті Особливої частини КК або як обов’язкове (ч. 5 ст. 185, статті 209, 306 КК), або як факультативне (ч. 2 ст. 233, ч. 2 ст. 369 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов’яза­ний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його застосування лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК, а у друго­му – питання про доцільність призначення конфіскації майна вирішується за розсудом суду.

Закон розрізняє повну конфіскацію, яка полягає у вилученні всього майна, що належить засудженому за правом власності, і часткову, – коли вилучається лише зазначена у вироку части­на майна засудженого. Тому у вироку має бути зазначено, кон­фіскується все майно чи лише його частина. В останньому ви­падку треба уточнити, яка саме частина майна (1/2, 1/3) кон­фіскується, або перелічити ті конкретні предмети (речі), які підлягають конфіскації.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КВК конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, враховуючи ті, що є на рахунках та вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Хоча грошові кошти і можуть бути предметом конфіскації, од­нак заміна майна, що конфіскується, грошовою сумою, яка до­рівнює вартості цього майна, не допускається.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засуджено­му на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності за умови, якщо воно є необхідним для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України і поміщений у Додатку до КК.

Від конфіскації майна як виду покарання слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є кримінальним пока­ранням. Спеціальна конфіскація полягає у вилученні тих пред­метів, що визнані знаряддями й засобами вчинення злочину, предметами посягання чи такими, що здобуті злочинним шля­хом. Спеціальна конфіскація передбачена статтями 78 та 81 КПК, де зазначено, що гроші, цінності та інші предмети, на­житі чи здобуті злочинним шляхом, передаються в дохід дер­жави, а знаряддя чи засоби вчинення злочини, які належать винному, конфіскуються чи підлягають знищенню. Спеціальна конфіскація передбачена і у санкціях статей Особливої час­тини КК (наприклад, за ст. 201 КК конфіскуються предмети контрабанди, а за ст. 301 КК — порнографічні предмети та за­соби їх виготовлення і розповсюдження).

 

< Попередня   Наступна >