120

---

§ 7. Призначення покарання за сукупністю вироків

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупність вироків є там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбут­тя призначеного ним покарання, вчиняє новий злочин. Отже, при сукупності вироків: а) судом постановлений вирок, яким осо­ба засуджена до певного покарання; б) призначене покарання ще не відбуте засудженим повністю; в) новий злочин вчиняєть­ся після постановлення вироку, але до повного відбуття при­значеного ним покарання.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків вставлений у ч. 1 ст. 71 КК, згідно з якою, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покаран­ня, вчиняє новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту ча­стину покарання за попереднім вироком. Отже, за загальним правилом, призначення остаточного покарання за сукупністю вироків здійснюється шляхом складання покарань, призначе­них за окремими вироками. Межі такого складання зазначені у ч. 2 ст. 71 КК, відповідно до якої загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не може пере­вищувати максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк цього виду покаран­ня не повинен перевищувати п’ятнадцять років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким – не повинен перевищувати двадцяти п’яти років.

Таким чином, на підставі ст. 71 КК при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами: 1) насамперед, призначається покарання за знов вчинений злочин – за новим вироком; 2) до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточна міра покарання за сукуп­ністю вироків визначається в м

ежах максимуму, встановлено­го в Загальній частині КК для відповідного виду покарання.

Призначення покарання за знов вчинений злочин здійснюється на загальних підставах, тобто з урахуванням положень статей 65–69 КК. Причому, якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності (ст. 32 КК) або рецидиву (ст. 34 КК), суд враховує їх як обставини, що обтя­жують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попе­реднім вироком. Отже, та частина покарання, що була вже відбу­та за раніше винесеним вироком, не враховується і в остаточне покарання за сукупністю входить покарання, призначене за новим вироком, і покарання, яке ще невідбуте за попереднім вироком. Звідси випливає, що при такому складанні остаточ­не покарання за сукупністю вироків не може бути меншим за покарання, призначене за новим вироком, так і невідбуту час­тину покарання за попереднім вироком.

Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обмежено тим максимумом, який встановлений для відповідно­го виду покарання в нормах Загальної частини КК. Наприклад, при складанні покарань у вигляді позбавлення волі остаточне покарання не може перевищувати п’ятнадцяти, а за особливо тяжкий злочин – двадцяти п’яти років. Саме так визначається максимальна межа й інших видів покарань (наприклад, для об­меження волі згідно з ч. 2 ст. 61 КК – п’ять років, а для виправ­них робіт за ч. 1 ст. 57 КК – два роки). Отже, при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особли­вої частини КК, оскільки при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлений для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КК при призначенні хоча б за один із вироків довічного позбавлення волі, а по інших вироках менш суворих покарань, загальний строк покарання, остаточно при­значеного за сукупністю вироків, визначається шляхом погли­нення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавлен­ням волі. Принцип поглинання суд застосовує і тоді, коли за новим вироком призначає покарання в межах, які збігаються з максимумом даного виду покарання, встановленим у Загальній частині КК (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 24 жовтня 2003 р.). Приміром, якщо особа до повного відбуття призначених їй виправних робіт вчиняє новий зло­чин, за який засуджується до п’яти років обмеження волі, то суд цим покаранням може лише поглинути невідбуту за попе­реднім вироком частину виправних робіт, оскільки згідно з ч. 2 ст. 61 КК максимальна межа обмеження волі становить п’ять років.

За статтею 71 КК складанню підлягають покарання як од­ного, так і різних їх видів. Якщо за окремими вироками призна­чені покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1–3 ст. 72 КК.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків по­ширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. Якщо додаткові покарання призначені тільки за попереднім або лише за новим вироком, то вони (або невідбута їх части­на) приєднуються до основного покарання, остаточно призна­ченому за сукупністю вироків. Якщо додаткове покарання призначене і за попереднім, і за знов винесеним вироками, то вони, передусім, об’єднуються за сукупністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покаран­ня. Якщо ці додаткові покарання одного виду, то вони склада­ються між собою в межах максимуму, встановленого для нього в Загальній частині КК (наприклад, для позбавлення права обіймати певні посади такий максимум встановлений у ч. 1 ст. 55 КК і дорівнює трьом рокам). Якщо по окремих вироках призначені додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком – позбавлення військового звання, а за новим – конфіскація майна), то складанню вони не підляга­ють і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК виконується самостійно.

Можливі випадки, коли особа після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце сполучення су­купності вироків і сукупності злочинів, і застосовуються пра­вила ч. 5 ст. 71 КК, із якої випливає, що для призначення тут покарання треба керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК. По-пер­ше, суд повинен призначити покарання окремо за кожний знов вчинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК і використо­вуючи принципи поглинення, повного або часткового складання, суд має визначити покарання за сукупністю цих злочинів. Нарешті, до покарання, призначеного за сукупністю вироків, суд за правилами ст. 71 КК повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визна­чаючи її у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК.

 

< Попередня   Наступна >