Головне меню

§ 2. Форма правління держави

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
82

§ 2. Форма правління держави

Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утво­рення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу насе­лення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих оргадів влади; способи легітимації державної влади та її підстави. Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, при якій систе­му вищих органів влади очолює одна особа — монарх. Державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха і передається у спадок представникам правлячої ди­настії. Загальні юридичні ознаки цієї форми державного прав­ління історично складалися протягом тривалого часу. Вони такі:

а) безстроковість влади монарха;

б) посідання влади за правом крові (спорідненості) й отриман­ня її у спадок;

в) монарх є головою держави і здійснює від її імені представ­ництво;

г) офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх виникнення і взаємовідносин монарха з населенням усі мо­нархії поділяються на необмежені і обмежені.

Необмежена монархія — така форма правління, де влада мо­нарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. її різновидом є деспо­тична монархія — історичний попередник розвиненої необме­женої класичної монархії, її перший етап. Влада монарха-деспо-та спирається на могутній військово-бюрократичн

ий апарат. Мо­нархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу. Головна легітимаційна підстава влади в таких монархіях — обожнювання харизматичного лідера-монар-ха, наділення його особливими рисами, сакралізація, непоруш­ний авторитет його сили.

Абсолютна монархія характерна для останнього етапу існування феодальних держав, де відбувається політична і еко­номічна централізація влади, яка концентрується в руках монар­ха. Його влада є необмеженою, поділ влади не здійснено, а стано­во-представницькі установи є фактично безправними.

В обмежених монархіях (різновиди: станово-представницька і конституційна) влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватися в конституціях.

Станово-представницька монархія — форма правління, при якій влада глави держави обмежена станово-представницькими органами (наприклад, Земськими Соборами в Росії)'. Такі мо­нархії характерні для феодальної держави.

Конституційні монархії поділяються на два підвиди: ду­алістичні і парламентські.

Дуалістична монархія (перехідний тип монархії) характери­зується такими ознаками: формальна належність законодавчої влади парламенту; здійснення монархом функцій глави виконав­чої влади; право монарха формувати уряд, відповідальний перед ним; право накладення абсолютного вето на закони парламенту; право монарха видавати укази, що мають силу закону. Ду­алістичні монархії характерні для держав Близького Сходу і в XX столітті. В історії становлення конституційних монархій відомі періоди дуалізму в перебігу становлення конституційної буржу­азної державності в європейських державах (Англія XVII століт­тя). Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії.

Парламентська монархія має такі ознаки: монарх лише фор­мально зберігає функції глави держави і має виключно представ­ницькі повноваження; законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний; монарх позбавлений права самостійно здійсню­вати функції глави держави; всі акти, які видаються від імені мо­нарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами (так званий інститут контрасігнатури).

Монархії парламентського типу характерні для багатьох дер­жав Європи (Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.).

Республіка — форма правління, при якій вищі органи держав­ної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) устано­вами.Основні юридичні ознаки республіки:

влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у кон­ституційних законах;

виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента); відповідальність глави держави;

верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки.

До основних ознак парламентських республік належать:

формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність;

вибори до парламенту одночасно передбачають питання формування ним уряду;

прламентом (головним чином з числа де­путатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);

виконавча влада існує окремо від президента: на нього по­кладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру тощо);

уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати новий;

розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію влади в руках парламенту;

особливості виборів президента: він може обиратися пар­ламентом за правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної Європи — Албанії, Угорщині, Чехії, Словаки) і нести відповідальність згідно з конституціями перед парламентом; крім того, у нарламентських республіках президент може обиратися двома шляхами: парламентом за участю представників адміністративно-територіальних (автономних) одиниць і спеці- ально-створеним органом, який складається з парламентарів та представників суб’єктів федерації.

Позитивні якості парламентських республік звичайно вбача­ють у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'я­зуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в ча­стих урядових кризах за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.

Президентська республіка. її основні ознаки й особливості:

президент об'єднує повноваження глави держави і главиь уряду (виконавчої влади);

позапарламентський метод обрання президента: він оби­рається шляхом загальних виборів;

позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);

відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв'язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;

Президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;

президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшіс­тю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).

Однак цей тип республік має і недоліки (президент не зале­жить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності пе­ред ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).

Напівпрезидентська республіка. Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президент­ських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду. Специфіка цього механізму і доз­воляє вирізнити вид президентсько-парламентської республіки. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламент­ській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду Однак уряд, з одного боку, залежить від президента, а з друго­го — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом (наприклад, Веймарська республіка або П'ята французька республіка) і, навпаки, не може бути відкликаний ним (наприклад, у Швейцарії).

Співвідношення повноважень вищих органів влади може бути різним:

а) президент призначає голову уряду і за його пропозицією одночасно призначає склад уряду (наприклад, -у Польщі);

б) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави уряду, парламент його обирає, а президент призначає на посади і звільняє членів уряду за пропозицією голови уряду (напри­клад, у ФРН);

в) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією — склад уряду, а парламент його схвалює (наприклад, в Італії).

В Україні парламент дає згоду на призначення Президен­том Прем'єр-міністра (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Щодо складу українського уряду, то згідно з п. 10 ст. 106 Конституції України Президент України_дди_значає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук