Головне меню

§ 3. Форми державного устрою

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
81

§ 3. Форми державного устрою

Форма державного устрою — це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові ча­стини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах. Усі держави за формою уст­рою поділяються на дві групи — прості (унітарні) і складні (феде­рації і конфедерації).

Унітарна держава — це держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. Юридичні ознаки унітарної держави такі:

а) вона не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки держави;

б) являє собою централізовану державу (місцеві органи підконтрольні центральній владі);

в) у міжнародних відносинах є єдиним суверенним суб'єктом міжнародного права (адміністративно-територіальні одиниці та­кого права не мають);

г) має єдину систему законодавства;

ґ) має одно канальну систему загальнодержавних податків (на відміну від федеративних держав);

д) існує єдине громадянство.

У деяких випадках до складу унітарної держави можуть вхо­дити автономні територіальні одиниці, яким притаманні певні ознаки державності і які здійснюють деякі передані їм централь­ною владою суверенні права. Саме такою одиницею в складі Укра­їни є Автономна Республіка Крим. В основу територіального уст­рою унітарної держави покладені принципи єдності державної території; її неподільності, недоторканності, цілісності, ком­плексності і керованості її частин, поєднання державних і регіо­нальних інтересів.

Федеративна держава — це складна союзна держава, що міс­тить державні утворення (суб'єкти федерації), які мають юридич­но визначену полі

тичну самостійність.

З юридичної точки зору федерація означає створену за прин­ципами федералізму єдину суверенну державу, що складається з особливих територіальних одиниць — державних утворень, які мають деякі риси держави і наділені самостійною юрисдикцією поза межами компетенції федеральної державної влади.

Багатоманітність модифікацій федералізму обумовлює неод­норідність федеративно організованих держав. Можна припус­тити, що у світі є стільки моделей федерації, скільки й федератив­них держав.

Однак, як свідчить світова практика, всі федеративні держави повинні відповідати певним специфічним ознакам, які полягають у тому, що:

а) кожна федерація має дуальну організацію державного апарату: дві системи вищих органів влади (органи федеральні і органи суб'єктів федерації), а також відповідно дві системи інших державних органів (судових, контрольно-наглядових та ін.);

б) вони мають вертикальну систему законодавства (законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації; в той же час ніякі доповнення не можуть бути внесені до конституції, як­що вони не схвалені суб'єктами федерації);

в) кожна особа має, крім громадянства федеративної держави, також громадянство суб'єкта федерації (штату, землі, про­вінції тощо);

г) суб'єктом міжнародно-правових відносин може виступати, як правило, не тільки держава в цілому, але й суб'єкти федерації;

ґ) існує двоканальна податкова система (державні податки, загальнофедеральні і податки суб'єктів федерації);

д) суб'єкти федерації самостійно вирішують питання свого адміністративно-територіального устрою;

є) суб'єкти федерації мають, як правило, рівний обсяг прав;

є) для федерації, як правило, характерна наявність двопалат­них парламентів: головний законодавчий орган федерації (парла­мент) повинен бути бікамеральним (двопалатним), а суб'єкти фе­дерації мають рівне представництво в його палатах;

ж) федеральна влада має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики;

з) федеральна влада не має права в однобічному порядку змінити кордони суб'єктів федерації.

Підставами формування федеративної держави й закріплення федеративних відносин, в тому числі й питання про розмежуван­ня компетенції між федерацією і її суб'єктами, можуть бути кон­ституція і (або) федеративна угода. На підставі прямих договорів виникали, наприклад, федерації Австралії, Швейцарії, США, СРСР, Малайзії, Росії та інших держав. Такі федерації звичайно називають договірними, на відміну від позадоговірних, таких як, наприклад, Канада, Індія, Нігерія, Пакистан, що виникли на іншій підставі, а саме — на підставі представлення центральними орга­нами держави чи метрополіями статусу автономії майбутнім суб'єктам федерації.

Договір, який покладений в основу створення федеративної держави, є своєрідною відмовою від зайвого централізму, він оформлює такий розподіл повноважень між різними центрами влади і управління, що гарантується конституцією.

Частіше всього в конституціях визначені три сфери повнова­жень: федерації, її суб'єктів і питання спільного відання (при­кладом останнього може бути Російська Федерація).

Розмежування повноважень у федерації може здійснюватися і за принципом виключної компетенції федерації (визначено досить широке коло питань, з яких лише федерація в цілому може прий­мати рішення, а всі інші питання залишаються у віданні суб'єктів). До такого кола питань, наприклад, належать:

а) встановлення кордонів та митна справа (США, Бразилія, Мексика, ФРН та ін.);

б) грошовий та валютний обіг, монетна монополія (Австралія, Канада, Мексика та ін.);

в) паспортна справа, еміграція, іміграція, пошта (Бразилія, Індія, ФРН та ін.);

г) федеральні фінанси та податки (Австралія, Мексика, Індія та ін.);

ґ) федеральний повітряний, залізничний та водний транспорт (США, ФРН, Швейцарія та ін.);

д) армія, поліція, розвідка, контррозвідка, виробництво та по­ширення зброї (Австрія, США, ФРН та ін.).

Розмежування компетенції може здійснюватися й за принци­пом спільної компетенції (коли законодавчо визначено один предмет відання для федерації та її суб'єктів, інші питання вирі­шуються за згодою).

Федерації утворюються, як правило, за територіальним принципом, або за національним, або з урахуванням обох прин­ципів. Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на те­риторіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бра­зилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що націо­нальний чинник, який при побудові федерації вимагає врахуван­ня показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль або фактично взагалі ігнорується (прикла­ди колишніх СРСР, ЧССР, СФРЮ).

Статус суб'єктів федерації в історії держав формально визна­чався по-різному: суб'єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його консти­туцією) або за ними не закріплювався статус суверенного дер­жавного утворення. Прикладом є республіки, краї, області і ок­руги у складі Російської Федерації, які вже не називаються «су­веренними». Останній підхід є більш науково обґрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суве­ренного утворення. Разом з тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб'єкти мають неодна­ковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву) в силу історичних, політичних, географічних фак­торів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відноси­ни з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.

На відміну від федерацій як єдиних союзних держав конфеде­рація являє собою державно-правовий союз суверенний держав, створений для досягнення певних цілей. Особливості й ознаки конфедерації полягають у тому, що:

а) вона не створює будь-якої нової держави: члени конфедерації зберігають свій суверенітет і не втрачають права виходу з конфедерації будь-коли;

б) конфедерація утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами, тобто конфедерація — це об'єднання міжнародно-правового характеру;

в) конфедерація не має єдиного законодавчого органу (кож­ний член конфедерації здійснює законодавчі функції в межах су­веренної території), єдиної території створюваного об'єднання, громадянства, фінансової системи (хоча можуть за домовленістю об'єднуватися митниця, оборона, управління транспортом, зовнішня торгівля тощо);

г) конфедерація не має єдиної централізованої влади: органи конфедерації утворюються лише з представників держав, що вхо­дять до союзу, і не здійснюють прямої влади над громадянами держав — членів конфедерації;

ґ) рішення органів конфедерації забезпечуються тільки уря­дами держав — членів конфедерації, але вони також мають право нуліфікації, тобто право скасовувати рішення загально конфедеративного органу;

д) у конфедерації відсутня єдина податкова система: її фінансові кошти формуються з надходжень — внесків держав;

є) конфедерація — союз тимчасовий: вона або розпадається, або перетворюється на федеративну державу. Наприклад, Швей­царська Конфедерація зараз існує як федеративна держава, яка зберегла назву «конфедерація». Конфедерації виникали з різних причин у різні епохи також у США, Німеччині, Нідерландах.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук