159

---

Стаття 246. Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання

1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю лю­дей або становить небезпеку для довкілля, забороняється. 2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими упов­новаженими органами в порядку, встановленому законом. 3. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразо­во допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встанов­лені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транс­портування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, можуть застосовуватися також спеціально передбачені за­коном про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи ви­лучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку. 4. Органи державної влади з питань захисту споживачів мають право у випадках і по­рядку, передбачених законом, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єк­том господарювання виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів.

 

1. Поява у національному законодавстві України міжгалузевого інституту права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище пов'язана з необхідні­стю забезпечення екологічної безпеки громадян, збереження генофонду Українського наро­ду, його нинішнього й майбутнього поколінь. Вперше у Законі України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» [364] серед екологічних прав громадян зафіксовано пра­во на безпечне для життя і зд

оров'я довкілля.

Потім воно проголошено в Основному Законі - Конституції України.

Конституцією України, норми якої, порівняно з іншими нормами права, мають вищу юри­дичну силу (ст. 8), визначений еколого-правовий статус людини і громадянина.

Серед найголовніших конституційних норм, які відображають цей статус, насамперед слід назвати: право на безпечне для її життя і здоров'я довкілля; право на відшкодування завданої екологічними правопорушеннями шкоди (ст. 50); право людини на охорону здоров'я (ст. 49); право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу (ст. 13), право власності на землю як один з найголовніших природних об'єктів (ст. 14), конституцій­ний обов'язок кожного не заподіювати шкоди природі, відшкодувати завдані ним збитки.

Основний Закон України передбачає також правові норми, що стосуються обов'язків дер­жави із забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного мас­штабу, збереження генофонду Українського народу (ст. 16), забезпечення санітарно-епіде­мічного благополуччя населення (ст. 49). Серед гарантій дотримання екологічних прав лю­дини і громадянина можна виділити право громадян на звернення до державних та інших ор­ганів чи посадових осіб, право на оскарження в судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади. Крім того, Конституцією України передбачено право кожної людини звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради Укра­їни з прав людини; захищати свої права від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, а також звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних органів чи установ, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Укра­їні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Тому здійснення будь-якої діяльності, в тому числі й господарської, що загрожує життю і здоров'ю людей, становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

2. Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього середовища» (п. «в» ст. 13, п. «ж» ст. 14, п. «й» ст. 15, п. «з» ст. 17, п. «ж» ст. 20) Верховна Рада України, Кабінет Міні­стрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, органи управлін­ня, а також спеціальні компетентні органи управління у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, інші уповноважені органи у межах своєї компетенції, відповідно до Конституції України - приймають рішення про зупинення (тимчасово) або припинення гос­подарської діяльності підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища.

Для визначення й запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан нав­колишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінки ступеня екологічної безпечності господарської діяльності і екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах у відповідності із Законом України «Про екологічну експертизу» [127] має проводитись еко­логічна експертиза.

Правові підстави прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного се­редовища відображені у відповідному Порядку, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. [238]

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1995 р. № 870 затверджено Поря­док передачі документації на державну екологічну експертизу [402].

3. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та спо­живачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ст. 42 Конституції України).

До порушників таких прав, окрім господарських та адміністративно-господарських санк­цій, передбачених цим Кодексом (більш детально — ст. 20), можуть застосовуватися також санкції, спеціально передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» [285].

У відповідності із статтею 17 цього Закону та нормами Кодексу, що коментується, а також Цивільного кодексу України шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача то­варами (роботами, послугами), які містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню у повному обсязі, якщо законодавством не передбачено підвищеної відповідальності.

Право на відшкодування заподіяної шкоди має кожний потерпілий споживач незалежно від того, перебував він у договірних відносинах чи ні з виробником, виконавцем, продавцем. Таке право зберігається за потерпілим протягом усього строку служби товару, а якщо такий строк не встановлено, - протягом 10 років з часу його виготовлення.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору, а продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти йому у вільному виборі товарів і послуг.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства Укра­їни про захист прав споживачів центральними і місцевими органами виконавчої влади та суб'єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо за­хисту прав споживачів і мають право застосовувати, окрім штрафних, такі санкції:

- забороняти суб'єктам господарської діяльності реалізацію споживачам товарів (вико­нання робіт, надання послуг), на які немає належних документів щодо їх якості, а також від­повідності нормативно встановленим вимогам із забезпечення безпеки життя і здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари внесені до переліку товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, а вона відсутня, в інших ви­падках, передбачених названим вище Законом;

- вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

- припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам норматив­них документів, до усунення суб'єктами господарської діяльності виявлених недоліків;

- приймати рішення про припинення у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення виявлених недоліків;

- накладати на суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчуван­ня і послуг стягнення, передбачені статтею 23 згаданого вище Закону, в порядку, що визна­чається Кабінетом Міністрів України, тощо.

4. Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і по­рядку, передбачених вказаним вище Законом та Кодексом, що коментується, приймати рішення про:

- тимчасове припинення діяльності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського харчування, сфери послуг, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують неякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, — до усу­нення виявлених недоліків;

- вжиття заходів щодо вилучення з обороту і відкликання від споживачів товарів (наслід­ків робіт), які при додержанні споживачем правил використання, зберігання чи транспорту­вання завдають або можуть заподіяти шкоду життю, здоров'ю, майну споживача чи навко­лишньому природному середовищу. Виробник (виконавець), продавець зобов'язаний негай­но припинити їх виробництво (реалізацію) до усунення причин шкоди.

Порядок припинення відвантаження і реалізації товарів суб'єктами господарської діяль­ності, тимчасового припинення виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, діяльності підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, а також вилучен­ня неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав спо­живачів, визначаються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сирови­ни» [496] передбачено правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення. Він регулює відносини між органами ви­конавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розроб­лення, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберіган­ня, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.

Цим Законом, зокрема розділом V, передбачено вилучення з обігу або знищення харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, що не відповідають встановленим вимогам.

Вилученню з обігу підлягають неякісні, небезпечні, фальсифіковані, неправильно марко­вані харчові продукти та продукти, що не отримали позитивного висновку державної са­нітарно-гігієнічної експертизи і сертифіката відповідності або строк придатності до спожи­вання яких закінчився, а також харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали, на котрі відсутні документи, що підтверджують їх якість та безпечність.

Такі вилучені з обігу харчові продукти, сировина, супутні матеріали тощо підлягають від­повідній державній експертизі для визначення шляхів їх подальшого використання, утиліза­ції або знищення у порядку, визначеному законодавством України.

Власник-сільгоспвиробник зобов'язаний вилучити з обігу харчові та інші продукти, що не відповідають встановленим вимогам, і забезпечити їх подальше використання, утилізацію або знищення за власний рахунок.

 

< Попередня   Наступна >