123

---

Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій

1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штраф­ні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. 2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. 3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може за­явити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. 4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. 5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час простро­чення кредитора. 6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо ін­ше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. 7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

 

1. При порушенні зобов'язання, забезпеченого штрафними санкціями, збитки відшкодо­вуються лише у частині, не покритій названими санкціями. Таким чином, як загальне прави­ло виступає заліковий характер штрафних санкцій.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає певні винятки із загального правила, встанов­леного частиною 1 цієї статті, які можливі у разі врегулювання даного питання законом або договором:

- стягнення тільки штрафних санкцій, тобто збитки одночасно з ними н

е підлягають стяг­ненню;

- одночасне стягнення як штрафних санкцій, так і завданих збитків;

- стягнення або збитків, або штрафних санкцій за вибором кредитора.

Слід зауважити, що відповідно до частини 1 статті 231 ГК стосовно окремих видів зо­бов'язань законом може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за пого­дженням сторін не допускається.

3. Частина 3 статті, що коментується, встановлює загальне правило, за яким вимогу стосовно сплати штрафних санкцій може заявити учасник господарських відносин, чиї права та законні інтереси порушено. При цьому поняття «учасник господарських відносин», яке вживається у зазначеній частині, набагато ширше за поняття «суб'єкти господарювання», оскільки ним охоплюються також органи, перелічені у статті 2 ГК.

Так, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, спожива­чі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновни­ками вказаних суб'єктів чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Законом також може бути передбачено право уповноваженого органу, наділеного госпо­дарською компетенцією, заявляти вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Господарський кодекс не дає тлумачення поняття «уповноважений орган, наділений гос­подарською компетенцією». У більшості випадків слова «наділений господарською компе­тенцією» застосовуються щодо органів державної влади та місцевого самоврядування. Тобто, спеціальне застереження робиться стосовно саме таких органів, оскільки мається на увазі, що суб'єкт господарювання, за загальним правилом, вже має господарську компетенцію.

Проте вирішальним у визначенні кола суб'єктів, які можуть бути «уповноваженим орга­ном, наділеним господарською компетенцією», є норма закону. Тобто, у законі повинна бути вказівка, що саме цей суб'єкт є «уповноваженим органом, наділеним господарською компе­тенцією», який має право заявляти вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Як передбачено частиною 3 статті 8 ГК, господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Згідно з частиною 1 статті 55 ГК під «господарською компетенцією» розуміється сукуп­ність господарських прав та обов'язків, які реалізовують учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність.

За загальним правилом вимогу щодо сплати штрафних санкцій можуть заявляти учасники господарських відносин, чиї права або інтереси порушені. Тобто порушення є неодмінною умовою для пред'явлення учасником господарських правовідносин (у тому числі й уповно­важеним органом, наділеним господарською компетенцією) вимоги про сплату штрафних санкцій. У цьому разі сума останніх стягується на користь заявника.

Якщо ж права та інтереси уповноваженого органу, наділеного господарською компетен­цією, не порушуються і він звертається з такою вимогою на підставі норми закону, то, врахо­вуючи частину 7 статті 232, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стя­гуються у доход держави.

4. За неправомірне користування чужими коштами внаслідок ухилення від їх повернення, іншої прострочки боржник повинен сплатити відсотки на суму цих коштів.

Розмір відсотків за порушення грошових зобов'язань визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший роз­мір не передбачено законом або договором.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відсотки не є різновидом неустойки. Це компенсація кредитору за неправомірне користу­вання понад встановлений строк коштами, які він має отримати від боржника. До цих вимог застосовується загальний строк позовної давності.

5. Положення частини 5 коментованої статті регулює питання зменшення розміру відпо­відальності боржника у разі несвоєчасного виконання господарського зобов'язання з боку кре­дитора. За загальним правилом відповідальність боржника за грошовими зобов'язаннями настає незалежно від наявності вини у його діях. Проте у разі несвоєчасного прийняття кредитором грошового зобов'язанім боржник не зобов'язаний сплачувати відсотки за час прострочити.

Стаття 221 ГК визначає кредитора як такого, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржни­ком, або не виконав дії, що передбачені законом, іншими правовими актами чи випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Боржник у разі прострочення кредитора має право на відшкодування завда­них простроченням збитків, якщо кредитор) не доведе, що прострочення не було умисним або не сталося через необережність його самого чи тих осіб, на яких за законом або доручен­ням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення креди­тора боржник відповідає за виконання зобов'язання на загальних підставах. У разі якщо кре­дитор не виконав дій, до вчинення яких, боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором, то за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк про­строченім кредитора.

6. Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором може бути передбачений інший строк.

Частина 1 статті 223 ГК передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідально­сті за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені стро­ки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не вста­новлено ГК.

За змістом пункту і частини 2 статті 258 ЦК щодо вимог про стягнення неустойки (штра­фу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

Стаття 256 ЦК містить тлумачення терміна «позовна давність». Це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина 6 статті, що коментується, передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК.

7. Стягнення судом штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання у до­ход держави є винятком із загального правила. Подібні випадки передбачаються законом. Враховуючи зміст частини 3 коментованої статті, можна зробити висновок, що заявником про стягнення штрафних санкцій у доход держави виступатиме уповноважений орган, на­ділений господарською компетенцією.

 

< Попередня   Наступна >