235

---

Стаття 219. Межі господарсько-правової відповідальності. Зменшення розміру та звільнення від відповідальності

1. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушен­ня правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. 2. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про ство­рення даного суб'єкта. 3. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відпо­відача від відповідальності. 4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичай­ний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відпо­відальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

 

1. Однією з необхідних умов здійснення господарської діяльності є деліктоздатність учас­ника господарських відносин, тобто здатність самостійно відповідати за взятими на себе зо­бов'язаннями, яка забезпечується наявністю у нього відокремленого майна на праві власно­сті, господарського відання або оперативного управління. Визначені у статтях 136, 137 ГК поняття та межі здійснення таких речових прав, як право господарського відання та оператив­ного управління, дають підстави вважати, що стягнення на вказане майно при застосуванні господарсько-правових санкцій звертається у такому ж порядку, як і на майно, що знаходить­ся на праві власності. Власник, котрий наділяє суб'єкта підприємницької діяльності майном на праві господарського відання чи суб'єкта господарювання - майном на

праві оперативного управління, не вправі встановлювати будь-яких обмежень на стягнення цього майна при за­стосуванні до зазначених суб'єктів заходів господарсько-правової відповідальності.

2. Частиною 2 коментованої статті встановлено розмежування відповідальності суб'єкта господарських відносин і його засновників. Це є позитивним моментом, оскільки раніше за­конодавством, зокрема Законом України «Про підприємства в Україні» [382], зазначене пи­тання не було чітко врегульовано стосовно приватних підприємств. А це на практиці спричи­няло виникнення спорів, пов'язаних із стягненням коштів або майна з власників приватних підприємств за боргами самого підприємства як юридичної особи.

У більшості випадків засновники суб'єктів господарювання несуть відповідальність за боргами створеної ними юридичної особи, обмежену їх внеском до статутного фонду. Відпо­відальність засновників усім належним їм майном законодавчо передбачена для таких видів господарських товариств, як повні та командитні.

Підвищена відповідальність засновників (повна або субсидіарна) може бути передбачена також за їх згодою в установчих документах при створенні або у період діяльності інших ви­дів господарських товариств.

Крім того, засновник може бути зобов'язаний сплатити борги створеного ним підприємства за власний рахунок, якщо не виконає вимоги Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» [71] стосовно ліквідації підприємства виключно через судову процедуру банкрутства за наявності ознак його неплатоспроможності.

3. Частина 3 коментованої статті встановлює загальне правило, згідно з яким відповідач може бути звільнений судом від відповідальності або її розмір може бути зменшено, якщо виникненню цього правопорушення сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання. З огляду на загальні підстави застосування господарсько-правової відпо­відальності, суд має з'ясувати, чи є такі дії (бездіяльність) дійсно неправомірними.

4. Надання права сторонам господарських відносин на диспозитивних підставах визнача­ти у договорі додаткові, порівняно із встановленими у законі, підстави звільнення від госпо­дарсько-правової відповідальності, а також засвідчення факту виникнення цих підстав від­повідає загальному принципу свободи договору. Але слід мати на увазі, що дане положення поширюється тільки на господарські санкції і не може бути застосоване до адміністратив­но-господарських санкцій, оскільки останні забезпечують захист інтересів держави в особі органів державної влади та місцевого самоврядування, а не окремих суб'єктів господарю­вання.

 

< Попередня   Наступна >