182

---

Стаття 222. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідаль­ності

1. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтере­си інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. 2. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з по­рушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претен­зією, якщо інше не встановлено законом. 3. У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій пре­тензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії. 4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належ­ним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. 5. Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його пред­ставником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вру­чається адресатові під розписку. 6. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами, Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити. 7. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. 8. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово.

Від­повідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вру­чається йому під розписку. 9. У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної осо­би штраф у розмірі, встановленому законом.

 

1. Положення стосовно порядку досудового врегулювання господарських спорів, яке три­валий час існує у господарському (арбітражному) процесуальному законодавстві, ча практи­ці довело свою ефективність та корисність для регулювання господарських відносин, підви­щення правової культури та ділової етики суб'єктів господарського обігу.

У зв'язку з внесенням змін до розділу II Господарського процесуального кодексу України Законом від 17 травня 2001 р. [6] та прийняттям рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції Укра­їни [497] обов'язковість застосування досудового врегулювання спору поставлена в залеж­ність від волі учасників господарських відносин, яку вони повинні закріпити у договорі у формі застереження про те, що спори між ними, пов'язані з укладенням, розірванням, вико­нанням цього договору, можуть бути передані на вирішення господарського суду тільки за умови додержання порядку досудового врегулювання, визначеного розділом II ГПК Укра­їни. За умови відповідності договору вимогам закону таке застереження має обов'язковий характер як для сторін, так і для господарського суду (див. роз'яснення Президії Вищого ар­бітражного суду України від 1 листопада 1995 р. № 02-5/781, із змінами, внесеними роз'яс­ненням Президії Вищого арбітражного суду України від 18 листопада 1997 р. № 02-5/445 та від 31 травня 2002 р. № 04-5/609 [124]).

Проте слід мати на увазі, що статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачені окремі випадки, коли сторони зобов'язані вжити заходів до досудового вирі­шення спору.

2. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності, встановлений коментованою статтею, майже повністю відповідає існуючому порядку досудового врегу­лювання господарських спорів у частині визначення вимог до змісту претензії та відповіді на неї, порядку надіслання та строків розгляду претензії, інших дій, які повинні вчинити учас­ники господарських відносин.

Підприємства та організації, які порушили майнові права і охоронювані законом інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані вживати всіх необхідних .дій для їх поновлен­ня, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову. Це стосується і підприємців - фізичних осіб, оскільки у відповідності зі статтею 1 ГПК України на них також поширюються загальні правила вирішення господарських спорів, пов'язаних із здійсненням ними підприємницької діяльності.

Претензія викладається тільки у письмовій формі у відповідності з вимогами до змісту і основних реквізитів претензії, досить чітко зафіксованих у тексті коментованої статті.

Разом з тим судова практика дозволяє їх дещо конкретизувати, запобігаючи недолікам в оформленні претензій та доборі аргументів при вмотивуванні претензійних вимог.

3. Перш за все, у претензії мають бути вичерпно викладені повні дані про учасників спору. Заявник зобов'язаний навести у претензії повне найменування, поштові і банківські реквізити всіх учасників спору. В претензії з посиланням на законодавство та умови договору ви­кладаються конкретні вимоги до її отримувача про відновлення порушеного права заявника претензії. При цьому претензійні вимоги мають описуватися з посиланням на документи, якими підтверджуються фактичні обставини, що стали підставою для заявлення претензії.

Виклад претензійних вимог у разі коли претензія підлягає грошовій оцінці, має доповню­ватися обґрунтованим розрахунком претензійних сум. Розрахунок у переважній більшості не становить труднощів, за винятком, можливо, досить складних розрахунків у спорах про відшкодування збитків. Тут необхідно залучати значну кількість документів, здійснювати їх обробку, щоб розрахувати суму збитків, які виникли у зв'язку з невиконанням або нена­лежним виконанням договірних зобов'язань. Слід проаналізувати, порівняти і вивести, на­приклад, різницю між одержаними сумами і фактично наданими (одержаними) послугами. Це досить кропітка робота з огляду на кількість документів, що оброблюється під час підго­товки претензії.

4. В обгрунтування претензії заявник має додати до неї необхідний мінімум документів (доказів), які підтверджують заявлені вимоги (в оригіналі або у копії). Наприклад, до претен­зії, пов'язаної з повною втратою вантажу під час перевезення додаються: оригінал рахунка і транспортної накладної (або вантажна квитанція, довідка станції відправлення) з відміткою на ній станції призначення про неприбуття вантажу; розрахунок тощо. До претензії про част­кову втрату або пошкодження вантажу приєднуються: оригінал транспортного документа, комерційний акт (рівноцінний акт приймання, коли це допускається відповідними правила­ми, якщо у складанні комерційного акта відмовлено), рахунок, акт експертизи, витрати на ремонт, розрахунок тощо. До претензії про стягнення штрафу за порушення узгодженого плану перевезень вантажів додаються: облікова картка на даний місяць (планова узгоджена заявка), різноманітні акти, розрахунок суми штрафу.

Щодо подання документів у оригіналі або у копії загальне правило таке: документи мають подаватися в оригіналі, щоб потім не виникла потреба додатково їх надсилати, коли виявить­ся, що контрагент не має можливості розглянути претензію в копіях. До претензій, які подаються транспортним організаціям, обов'язково додаються документи в оригіналі.

Якщо ж претензія пред'являється кільком сторонам, то другій та іншим сторонам у будь-якому разі надаються належним чином засвідчені копії. Але, як свідчить практика, частіше за все трапляються випадки, коли у долученні до претензії оригіналів документів взагалі немає потреби, оскільки вони є в іншої сторони. У випадках коли до претензії не додаються документи, які є у другої сторони, в ній необхідно вказати на цю обставину.

5. Претензія має бути підписана повноважною особою підприємства, організації або їх представником. Не підлягає розгляду за встановленими правилами претензія, підписана осо­бами, до кола повноважень яких заявлення претензій не входить.

Претензія надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку особі, яка має відповідні повноваження. Доказом виконання цих вимог може бути поштова квитанція про те, що за адресою другої сторони прийнято рекомендованим або цінним лис­том відправлення та опис вкладення. Коли претензія здається під розписку, то особа, яка її приймає, повинна залишити на примірнику заявника розписку про прийняття претензії і за­свідчити її печаткою підприємства.

6. Пред'явлення претензії є суб'єктивним правом юридичних осіб, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм, а також підприємців — фізичних осіб, у той час як надання відповіді на одержану претензію в установленому порядку та в установлений строк є їх обов'язком.

У Кодексі встановлено загальний строк для відповіді на претензію в один місяць, який об­числюється з дня її одержання.

Обґрунтованість вимог заявника претензії з'ясовується на підставі доданих до неї доку­ментів. Слід враховувати, що інша сторона може запросити заявника надіслати додаткові до­кументи для розгляду претензії по суті. Для пред'явлення цих документів заявнику надаєть­ся необхідний строк, тривалість якого залежить від кількості витребуваних документів та складності їх підготовки, але він не може бути встановлений меншим за п'ять днів без ураху­вання часу поштового обігу. В цьому разі перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів. Якщо додаткові документи у передбачений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

7. У процесі розгляду претензії нерідко виникає необхідність у спільних зусиллях для роз­гляду претензії по суті. Йдеться про звірку фактичних даних та їх об'єктивну спільну оцінку. Наприклад, при розрахунках сторони виставляли одна одній багато рахунків. При цьому мали місце помилки в закритті одних сум іншими. У таких випадках необхідно ретельне до­слідження виставлених рахунків, відповідності похідних документів первинним тощо. Для цього потрібно, щоб сторони підготували взаємоузгоджений документ (зазвичай - акт або протокол звірки взаєморозрахунків). У разі коли одна із сторін не погоджується пристати на запропонований контрагентом варіант (наприклад, акт звірки взаєморозрахунків), він підпи­сується з мотивованими запереченнями проти необгрунтованих вимог контрагента сторони. У таких випадках важливу роль може відіграти експертиза. Однак при цьому варто мати на увазі, що вона є лише одним з доказів, хоча й високого рівня достовірності, але не має абсо­лютного характеру.

8. На пред'явлену претензію друга сторона зобов'язана дати відповідь, у якій повинна по­відомити про визнання (повне або часткове) заявлених вимог. Відповідь подається у письмо­вій формі (лист, телеграма тощо), а її зміст має відповідати передбаченим коментованою статтею вимогам.

Якщо претензія відхилена повністю або частково, заявникові мають бути повернуті ори­гінали документів, отриманих як додатки до претензії, а також відправлені документи, якими обґрунтовується відхилення претензії, якщо вони відсутні у її заявника.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під роз­писку. Інші посадові особи не мають повноважень на підписання відповідей на претензії.

9. Як уже зазначалося, дотримання строків розгляду претензії та надання відповіді на неї є обов'язком господарюючих суб'єктів. У статті, що коментується, встановлено відпові­дальність за порушення строків розгляду претензії. Перш за все маються на увазі строки, ви­значені статтею 7 ГПК, а також інші, коли вони є обов'язковими для сторін і передбачені чинним законодавством. В останньому разі йдеться про строки, встановлені законодавством про транспорт і зв'язок. У даній статті передбачається також відповідальність за залишення претензії без відповіді.

Повністю обґрунтованими видаються пропозиції юристів - як науковців, так практиків -про необхідність застосування до боржника, що проігнорував претензію кредитора, більш жорстких санкцій майнового характеру. Це не тільки відповідало б духу і змісту господар­ського законодавства, зокрема статті 6 ГПК, якою передбачено, що підприємства та орга­нізації, які порушили майнові права та законні інтереси інших суб'єктів господарського обігу, зобов'язані їх поновити, не чекаючи пред'явлення претензії, а й суспільному інтере­су в збереженні стабільності у господарському обороті та зниженні трансакційних витрат суб'єктів господарювання.

На тлі значного звуження застосування процедур досудового врегулювання господар­ських спорів наведене видається ще більш виправданим і логічним, бо якщо підприємець не звернувся одразу до суду і намагається вирішити наявні розбіжності шляхом зближення позицій сторін, не завантажуючи суди непродуктивною роботою, такий підхід повинен вва­жатися суспільно прийнятнішим. А тому його опонент, що зайняв неконструктивну позицію і намагається за чужий рахунок вирішити свої господарські негаразди, має відчути реальний тягар негативної суспільної оцінки його дій.

 

< Попередня   Наступна >