126

---

Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання

1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що вини­кають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сто­рона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вима­гати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. 2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати: між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним госпо­дарською компетенцією щодо цього суб'єкта; між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім під­приємством; в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. 3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору. 4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяль­ність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники догово­ру про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учас­ників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписано­го іншими учасниками.

 

1. Організаційно-господарські зобов'язання є другим основним видом господарських зо­бов'язань. Поняття управ

ління господарською діяльністю, у процесі якого вони виникають, у законодавстві, зокрема у Господарському кодексі, не розкривається. Ґрунтуючись на від­повідних положеннях Кодексу та висновках адміністративно-правової теорії, таке управлін­ня можна охарактеризувати як підзаконну владну діяльність з організації господарських зв'язків, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них орга­нізаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (див. коментар до ч. 1 ст. 2, ч. 6 ст. З Кодексу). Зазначені органи, громадяни і організації у Кодексі узагальнені по­няттям «суб'єкти організаційно-господарських повноважень» і виступають однією із сторін в організаційно-господарських зобов'язаннях. Другою стороною у таких зобов'язаннях зав­жди є суб'єкт господарювання.

2. Юридичними об'єктами організаційно-господарських зобов'язань є певні управлін­сько-господарські (організаційні) дії або утримання від певних дій. Це, наприклад, дії з опера­тивного управління коштами державного лізингового фонду, що здійснює НАК «Украгро-лізинг» на підставі агентської угоди, яку вона відповідно до свого Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. [487], укладає з Мінагрополітики України. Або утримання від дій, що завдають шкоди довкіллю, передбачених угодами про умови користування нафтогазоносними надрами, які укладаються між Державним комітетом природних ресурсів України та суб'єктами господарювання - користувачами нафтогазо­носними надрами відповідно до Закону України «Про нафту і газ» [331]. Щодо матеріальних об'єктів організаційно-господарських зобов'язань, то майновий характер останніх можна вбачати лише тою мірою, якою вони опосередковують організацію процесу переміщення майна в економіці, оптимізують даний процес, надають йому цілеспрямований характер від­повідно до цілей і завдань господарської діяльності, визначених Конституцією і законами України. Тобто щодо цих зобов'язань у зазначеному аспекті більш слушно вести мову про їх організаційно-майновий характер. Матеріальним об'єктом у цьому плані є матеріальний зміст відповідних дій (майно, грошові кошти, земельні ділянки чи ділянки надр тощо).

3. Зміст організаційно-господарського зобов'язання, як і будь-якого іншого, складають суб'єктивні юридичні права та обов'язки його учасників. В узагальненому вигляді - це суб'єктивне право управненої сторони вимагати певної поведінки від зобов'язаної сторони і відповідний обов'язок останньої. Зміст конкретного зобов'язання визначається домовленіс­тю сторін відповідно до закону, іншого нормативно-правового акта або акта управління гос­подарською діяльністю.

4. Наведений у частині 2 цієї статті перелік організаційно-господарських зобов'язань є при­близним і далеко не вичерпним. Поняття організаційно-господарського зобов'язання відобра­жає економіко-правове явище реального життя, коли орган керівництва економікою (суб'єкт ор­ганізаційно-господарських повноважень), реалізуючи свою господарську компетенцію, вступає у зобов'язальні правовідносини із суб'єктом господарювання. Це, насамперед, стосується тих сфер управлінської діяльності, де для оптимального вирішення економічних, соціальних чи інших завдань, що постають перед зазначеним органом (органом державної влади, органом міс­цевого самоврядування або іншим суб'єктом організаційно-господарських повноважень), необ­хідне підключення активної, ініціативної діяльності суб'єкта господарювання, максимальне ура­хування прав та інтересів цього суб'єкта, повніше їх забезпечення.

У силу зобов'язання, що виникає при цьому між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, кожна із сторін бере на себе і виконує певні обов'язки і реалізує певні права. Причому обов'язки і права у даних зобов'язальних право­відносинах сформульовані за участю обох їх учасників, враховують їх інтереси, у тому чис­лі як публічний інтерес (галузевий, регіональний чи інший), так й інтерес суб'єкта господа­рювання. Обов'язки і права учасників зобов'язання конкретизуються і деталізуються відпо­відно до конкретної ситуації, реальних життєвих обставин їх виконання, що також сприяє досягненню оптимального варіанта правомірної корисної поведінки і оптимальних позитив­них результатів. Тобто, юридична форма організаційно-господарського зобов'язання, що використовується при цьому, є способом оптимального здійснення певної організацій­но-господарської (управлінсько-господарської) дії. Це є найбільш адекватним сучасному етапу становлення ринкових відносин, який потребує запровадження переважно непрямих форм і методів державного регулювання.

5. Прикладами договірної форми організаційно-господарських зобов'язань, крім наведе­них у пункті 2 коментарю до цієї статті, можуть бути названі концесійні договори відповідно до глави 40 Кодексу, законів України «Про концесії» [311] і «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» [312], угоди про розподіл продукції, врегульовані Зако­ном України «Про угоди про розподіл продукції» [476], тощо. Причому організаційно-госпо­дарські зобов'язання суб'єктів можуть як виникати з договору, так і набувати форми остан­нього, якщо вони виникли з інших підстав. Прикладами недоговірної форми організаційно-господарських зобов'язань можуть бути соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів госпо­дарювання (ст. 177 Кодексу), зобов'язання, що виникають з актів управління господарською діяльністю, зокрема з рішення компетентного органу Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання (монопольного утворення) тощо.

6. Норма частини 4 даної статті регулює організаційно-господарське зобов'язання між учас­никами спільної діяльності та одним з учасників, на якого покладається обов'язок ведення спіль­них справ, що виникає з юридичного складу - договору про спільну діяльність і доручення. Таке доручення встановлює взаємовідносини сторін відповідного зобов'язання та є його формою.

 

< Попередня   Наступна >