Головна Науково-практичні коментарі Господарський кодекс Розділ III (ст.133-172) Глава 16 (ст.154-162) Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування

Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування

Розділ III (ст.133-172) - Глава 16 (ст.154-162)
186

Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найме­нування

1. Суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може ма­ти комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прі­звище або ім'я. 2. Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше. 3. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарсько­му обігу. 4. У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки. 5. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.

 

1. До прийняття ГК та ЦК відносини щодо комерційного найменування не були врегульо­вані національним законодавством України. Існували лише деякі розрізнені норми щодо фірмового найменування господарської організації. При цьому поняття «фірмове наймену­вання» не було визначено. Не були встановлені і вимоги до нього. Законами України «Про підприємництво» [381], «Про підприємства в Україні» [382], «Про господарські товариства» [90], «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115] вста­новлені лише вимоги до найменування суб'єкта як юридичної особи.

З частини першої даної статті та терміна «комерційне найменування» випливає, що сферою застосування цього об'

єкта права інтелектуальної власності є комерційні відносини суб'єктів господарювання, якими можуть бути як юридичні особи, так і громадяни-підприємці.

ГК та ЦК не встановлюють вимог до структури та змісту комерційного найменування. От­же, це має бути врегульовано іншим законом. Разом з тим стаття 489 ЦК визначає умови на­дання правової охорони комерційному найменуванню: воно повинно давати можливість ви­різнити одну особу з-поміж інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її ді­яльності.

Таким чином, комерційне найменування — це найменування, яке дає можливість іденти­фікувати суб'єкта господарювання під час здійснення ним комерційної діяльності. Зокрема, слугувати комерційним найменуванням може прізвище чи ім'я громадянина-підприємця, як­що споживачі вбачатимуть нерозривний зв'язок прізвища чи імені, зазначеного на товарах чи щодо послуг, з цим громадянином.

2. Стаття 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності встановила, що ко­мерційне найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації, але не уточнила режим цієї охорони. Отже, кожна держава - учасниця конвенції, в тому числі Україна, вправі визначити його самостійно.

Частина друга коментованої статті надає право суб'єктові господарювання подати своє комерційне найменування для внесення його до реєстрів у встановленому законом порядку. При цьому вона, як і частина четверта статті 489 ЦК, не виключає, що різні суб'єкти можуть мати однакове комерційне найменування. За умови внесення цього комерційного наймену­вання різними суб'єктами до реєстру пріоритетне право захисту серед них має суб'єкт, ко­мерційне найменування якого включено до реєстру раніше.

3. Якщо суб'єкт господарювання використовує у господарському обігу своє повне найме­нування як юридичної особи, то воно водночас є його повним комерційним найменуванням. Найменування юридичної особи містить інформацію про її організаційно-правову форму і, нерідко, про характер її діяльності. Зазвичай таке найменування достатньо довге і тому не є практичним інструментом для використання в повсякденному діловому житті як посилання на суб'єкта господарювання. Це спричинило появу та широке застосування скорочених ко­мерційних найменувань. У будь-якому разі найменування суб'єкта господарювання підлягає правовій охороні як комерційне найменування, якщо воно фактично використовується у гос­подарському обігу.

4. Суб'єкти господарювання можуть і часто використовують комерційні найменування не лише для своєї індивідуалізації, але також і для того, щоб відрізнити свої товари і послуги від інших. Для досягнення цієї мети зазвичай недостатньо вказівки дрібним шрифтом де-не­будь на етикетці чи упаковці на суб'єкта господарювання, як того вимагають правила марку­вання. Тому на практиці загальновживаним засобом є реєстрація скороченого комерційного найменування як торговельної марки або внесення його до цієї марки відмітним елементом.

Як правило, обсяг правової охорони торговельної марки щодо певних товарів і послуг ви­значається її зображенням. Про це, зокрема, вказується в пункті 4 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [366]. Тобто правова охорона надається ці­лісній торговельній марці, а не її окремим елементам. Комерційне найменування, як виняток з цього загального правила, охороняється незалежно від того, є чи не є воно частиною торговельної марки. Тим самим у ГК імплементована відповідна норма статті 8 Паризької конвен­ції про охорону промислової власності.

За наведених обставин неминуче виникнення колізій між комерційними найменуваннями і торговельними марками. Якщо комерційне найменування використовується як торговельна марка, то наслідок колізії його зі схожою торговельною маркою визначають загальні норми пріоритету та захисту споживачів від омани щодо походження товарів чи послуг. Навіть якщо суб'єкт підприємництва використовує стосовно своїх товарів і послуг власне комер­ційне найменування таким як воно є, тобто не як торговельну марку, за загальним правилом вважається, що в цьому разі право на раніше зареєстровану (пріоритетну) торговельну марку порушується, якщо використання комерційного найменування може ввести в оману щодо походження товарів чи послуг. І навпаки, використання торговельної марки може подібним чином порушити право на пріоритетне (зареєстроване чи незареєстроване) комерційне най­менування.

5. Неправомірне використання комерційного найменування є підставою для захисту пра­ва на це найменування його власником. На вимогу власника правопорушник зобов'язаний припинити таке використання і відшкодувати завдані цим збитки. Поняття збитків, їх склад, а також розмір, умови та порядок їх відшкодування встановлені главою 25 ГК.

Захист права суб'єкта господарювання на комерційне найменування може здійснюватись також іншим способом, передбаченим статтею 20 ГК та іншим законом.

 

< Попередня   Наступна >