160

---

Стаття 160. Правомочності щодо використання географічного зазначення

1. Право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господа­рювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну ре­єстрацію відповідного географічного зазначення. 2. Використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а та­кож на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо. 3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть ви­користовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару ви­робника не інакше як на підставі договору. 4. Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.

 

1. Поняття «географічне зазначення» є новелою законодавства України. Тому доречно розкрити його зміст. Джерелом цього поняття як категорії міжнародного права є Угода з тор­говельних аспектів прав інтелектуальної власності [505], прийнята Світовою організацією торгівлі. Відповідно до статті 22 цієї Угоди географічне зазначення - це зазначення, що вка­зує на походження товару з території певної держави або регіону чи місцевості на цій терито­рії, коли якість, репутація чи інша характеристика товару, по суті, зумовлені цим географіч­ним походженням.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [365] правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару. Цей термін за своїм змістом є аналогічним географічному зазначенню.

Наведене визначення географічного зазначення може застосовуватися з відповідними змінами і щодо послуг.

Право на використання географічно

го зазначення виникає з його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законом порядку. Воно належить усім суб'єктам господарю­вання, які на обмеженій цією реєстрацією території виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено реєстрацію. Використання географічного зазначення іншими суб'єкта­ми неприпустиме, оскільки в протилежному випадку споживачі будуть введені в оману, вва­жаючи, що купують істинний товар з особливими якостями і властивостями, в той час як фак­тично це буде імітація, що не має ніякої цінності. При цьому законним виробникам будуть завдані збитки, викликані відчуженням від них цінного бізнесу та приниженням репутації їх продукції.

2. У частині другій коментованої статті наводиться перелік об'єктів, застосування географічного зазначення щодо яких визнається фактом використання географічного зазначення. Поряд з цим, використанням географічного зазначення є дії з господарського (комерційного) обігу товару із застосованим на ньому географічним зазначенням, зокрема зберігання такого товару з метою пропонування його для продажу, пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

3. Існують випадки коли для кращого просування товару на ринку доцільно поряд з гео­графічним зазначенням товару виробника використовувати торговельну марку суб'єкта гос­подарювання, який здійснює посередницьку діяльність. Це можливо, наприклад, коли ви­робник поставляє свій товар у великогабаритній тарі, а фасує його для продажу населенню посередник. У будь-якому разі посередник може застосовувати свою торговельну марку не інакше як на підставі договору з виробником, укладеного з дотриманням правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності.

4. ГК встановлює, що умови правової охорони географічного зазначення визначаються лише законом, а не іншим актом законодавства України. Зокрема, таким законом є ЦК, гла­ва 45 якого містить умови набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначен­ня, визначає суб'єктів цього права, його зміст та строк чинності. Іншим законом є Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Проте понятійний апарат, застосований у цьому Законі, та деякі його норми певною мірою потребують узгодження з нормами ГК та ЦК.

 

< Попередня   Наступна >