Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання

Розділ II (ст. 55-131) - Глава 6 (ст.55-61)
133

Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання

1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановле­них цим Кодексом. 2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комі­теті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнахо­дженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. 3. Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випад­ках, передбачених законом; установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб; рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом; реєстраційна картка встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затвердже­ний Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 4. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водно­час заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. 5. Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невід­повідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для ре­єстрації. 6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше деся

ти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зо­бов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. 7. На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифіка­ційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господа­рювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. 8. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підста­вою для відкриття рахунків в установах банків. 9. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. 10. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарю­вання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 11. Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що пода­ються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не до­пускається. 12. Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку. 13. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Дер­жавного бюджету України у встановленому законом порядку. 14. Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми влас­ності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. 15. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійс­нюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках ви­знання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в ін­ших випадках, передбачених законом. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання. 16. Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання. 17. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 цього Ко­дексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт гос­подарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. 18. Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

 

1. Усі суб'єкти господарювання (далі - суб'єкти) незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, крім ви­падків, що прямо встановлюються положеннями ГК. Так, не підлягають державній реєстра­ції відокремлені структурні підрозділи юридичних осіб, наділені господарською компе­тенцією (філії, відділення, представництва та інші - див. ч. 17 ст. 58 ГК України), про­мислово-фінансові групи (див. ст. 125 ГК України).

Державна реєстрація суб'єкта господарювання - це процес легітимації такого суб'єкта (юридично обов'язкова умова реалізації права на здійснення господарської діяльності), що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб'єкта в державний реєстр з вида­чею зареєстрованому суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію. Метою дер­жавної реєстрації є: забезпечення державного обліку всіх суб'єктів господарювання; збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище; здійснення первинного контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення право­вого статусу суб'єкта господарювання; запобігання неправомірному використанню суб'єк­том - юридичною особою у своїй назві найменувань державних органів та органів місцевого самоврядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрованих суб'єк­тів; чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб'єкта у господарському обороті; отримання суб'єктом господарської компетенції. Принципами державної реєстрації є: принцип публіч­ності (прозорості), принцип загальновідомості, принцип достовірності, принцип оплатності, заявний (явочний) принцип.

2. Органами, що здійснюють державну реєстрацію суб'єкта господарювання, є місцеві ор­гани самоврядування та місцеві органи державної виконавчої влади залежно від місцезнахо­дження (для юридичної особи) або місця проживання (для фізичної особи) суб'єкта, якщо ін­ше не передбачено законом. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України). Відповідно до частини 6 статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання — у такому разі їй необхідно визначитися, яке саме місце проживання буде використане нею для вибору органу державної реєстрації. Місцезна­ходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не вста­новлено законом, і вказується в її установчих документах (ст. 93 ЦК України). ГК України називає три ланки органів державної реєстрації суб'єктів господарювання (перелік реєстру­ючих органів обумовлений адміністративно-територіальним устроєм України):

а) в містах, що мають районний поділ, - виконавчі комітети районних в місті рад;

б) в містах, що не мають районного поділу, — виконавчі комітети міських рад;

в) в районах (за межами міст, тобто в інших населених пунктах) — районні державні адмі­ністрації.

Функції цих органів, що стосуються державної реєстрації суб'єктів господарювання, по­в'язані з їх повноваженнями у сфері управління місцевим господарством на своїй території. У той же час у науці господарського права дискутується питання про те, які саме органи повинні здійснювати державну реєстрацію суб'єктів господарювання (місцеві органи само­врядування, місцеві органи державної влади, органи юстиції, податкові органи, державні ре­єстратори), що пов'язано з різним його вирішенням у законодавствах зарубіжних країн. Так, у Великобританії, Канаді, Італії, Швейцарії, Турції реєстрацію здійснюють реєстраційні тор­гові та торгово-промислові палати, в ряді інших країн - спеціальні державні реєстратори, зокрема, у Франції — це торгові суди, у США — секретарі штатів, штатні прокурори або судді, в Росії, як і в Казахстані, — податкові органи (хоча ст. 51 ЦК Росії декларує, що державну ре­єстрацію суб'єктів господарювання здійснюватимуть органи юстиції).

Окремі види суб'єктів господарювання, що мають особливий статус, реєструються в ін­ших органах за спеціальними процедурами, визначеними законом (див. коментар до ч. 16 ко­ментованої статті).

3. ГК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються для державної ре­єстрації суб'єкта господарювання — юридичної особи:

а) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випад­ках, передбачених законом. Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використо­вувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Реалізуючи своє право власності, власник (власники) майна може (можуть) засну­вати на його основі суб'єкт господарювання, про що приймається відповідне рішення ним (ними) самим або уповноваженим ним (ними) органом. Таким рішенням є наказ, постанова, розпорядження, рішення, протокол зборів (конференцій) та інші розпорядчі акти, якими від­повідно до своїх повноважень власник (власники) майна або уповноважений ним (ними) ор­ган (наприклад, орган, що здійснює управління майном, володіє, користується та розпоря­джається ним у межах, визначених власником майна) утворює суб'єкт господарювання;

б) установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб. Пе­релік, вимоги до оформлення установчих документів визначені у статтях 57 та 82 ГК Ук­раїни;

в) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом. Випад­ки коли потрібне таке рішення, чітко визначені антимонопольним законодавством з метою недопущення загрози монополізації економіки України та сприяння розвитку конкурентно­го середовища у господарському обороті (див. Закон України «Про Антимонопольний ко­мітет України» [58], Закон України «Про захист економічної конкуренції» [282]);

г) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до ста­тутного фонду суб'єкта в розмірі, встановленому законом. Для окремих суб'єктів госпо­дарювання чинним законодавством встановлюється обов'язкова вимога сплати внеску до статутного фонду засновником (засновниками) до моменту державної реєстрації таких суб'єктів. Так, Законом України «Про господарські товариства» [90] передбачені чотири ви­падки, коли вимагається наповнення (часткове) статутного фонду суб'єкта господарювання ще до його державної реєстрації: 1) у відкритому акціонерному товаристві - до дня скликан­ня установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням поперед­ніх внесків не менше ЗО % номінальної вартості акцій (ст. ЗО); 2) у закритому акціонерному товаристві — коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між його засновниками, останні повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вар­тості акцій (ст. 31); 3) у товаристві з обмеженою відповідальністю - до моменту реєстрації товариства кожен із засновників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО % вказаного в установчих документах вкладу (ст. 52); 4) у товаристві з додатковою відпо­відальністю - до моменту реєстрації товариства кожен із засновників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО % вказаного в установчих документах вкладу (ст. 65). Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою, внесення майнових та інших негрошових внесків підтверджується іншими доку­ментами (наприклад актами приймання-передачі внеску);

д) реєстраційна картка встановленого зразка. Цей документ є водночас заявою про здійс­нення державної реєстрації. Саме з реєстраційної картки дані про суб'єкт господарювання вносяться до державного реєстру. Відомості, що містяться в реєстраційній картці, повинні відповідати дійсності, установчим документам та чинному законодавству України. Заявник подає один примірник реєстраційної картки із заповненими відповідними полями, а орган державної реєстрації робить дві її ксерокопії, або, за бажанням заявника, він може самостій­но подати три примірники заповнених реєстраційних карток;

є) документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. Державна реєстрація суб'єктів господарювання платна. Розмір плати встановлюється Кабінетом Міністрів Укра­їни. Станом на квітень 2004 року діє постанова КМУ № 740 від 25 травня 1998 р. [396], що встановлює плату за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта господарювання -юридичної особи у розмірі семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ), а за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію суб'єкта - потрійний розмір від­повідної плати. Доказом сплати коштів за державну реєстрацію є копія платіжного доручен­ня з банківською відміткою у разі сплати реєстраційного збору у безготівковому порядку (переважно сплачується засновниками — юридичними особами); якщо ж оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, то доказом сплати коштів за державну реєстра­цію є оригінал квитанції або її ксерокопія.

При створенні відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації та/або корпоратизації в комплекті документів, що подаються для державної реєстрації таких товариств, обо­в'язково повинен бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку, що також документально підтверджує сплату внесків засновника (засновників) такого товариства до статутного фонду суб'єкта гос­подарювання.

4. Процедура державної реєстрації суб'єктів господарювання - громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб'єк­тів - фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для державної реєстра­ції суб'єктів — фізичних осіб передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний пе­релік документів, що подаються до органу державної реєстрації заявником, а саме:

а) реєстраційна картка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається для державної реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державну реєстрацію. У разі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки;

б) копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі — платнику по­датків та інших обов'язкових платежів — довідка видається органами державної податкової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючого органу подається ксерокопія такої довідки;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (державна реєстрація суб'єктів господарювання платна). Розмір плати встановлюється КМУ. Станом на квітень 2004 року діє постанова КМУ № 740 від 25 травня 1998 р., що встановлює такі розміри пла­ти: за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта - фізичної особи - 1,5 НМДГ; за при­скорену (протягом одного дня) державну реєстрацію суб'єкта - потрійний розмір відповід­ної плати. Оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, доказом сплати коштів за державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія.

5. Документи, що подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання, мають відповідати дійсності (бути достовірними) і не містити положень, що суперечать чинному законодавству України. Невиконання цих вимог є підставою для відмови в проведенні дер­жавної реєстрації суб'єкта. Відповідальність за недостовірність та невідповідність таких документів законодавству несе власник (власники, засновник/засновники) або уповноваже­ні ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта господарю­вання.

6. Строк державної реєстрації суб'єкта господарювання - не більше десяти днів з дня подання повного комплекту документів, що передбачений нормами ГК України. На жаль, у Ко­дексі не уточнюється, яких саме днів - робочих чи календарних (з урахуванням неробочих та святкових днів), що може призвести до неоднозначного тлумачення та застосування на прак­тиці цієї норми, а також відсутнє положення про прискорену державну реєстрацію протягом скороченого часу. З урахуванням того, що КМУ має прийняти нове положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання, треба сподіватися, що в цьому підзаконно-му нормативному акті будуть зроблені відповідні уточнення.

Після перевірки наведених у документах відомостей (на предмет їх законності та досто­вірності) та комплектності пакета документів орган державної реєстрації фіксує дату надхо­дження документів. Протягом вищевказаного строку з дня надходження документів він зобов'язаний внести дані з реєстраційної картки до державного реєстру суб'єктів господа­рювання (зробити відповідний запис — провести державну реєстрацію) та видати такому суб'єкту свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.

7. Зареєстровані суб'єкти господарювання ідентифікуються в господарському обороті за допомогою кодів, за якими вони включені до державного реєстру. Такий код обов'язково за­значається на печатках і штампах суб'єкта господарювання та дозволяє усім зацікавленим особам оперативно отримати необхідні загальнодоступні відомості з державного реєстру. Це дозволяє уникати плутанини з індивідуалізацією суб'єктів господарювання (наприклад, як­що у суб'єктів - фізичних осіб тотожні прізвища, імена та по батькові, їх можна розрізнити за допомогою ідентифікаційних кодів).

8. Усі суб'єкти господарювання після їх державної реєстрації повинні стати на податко­вий облік в органах державної податкової служби. Порядок взяття суб'єкта господарювання на податковий облік регламентується відомчими нормативними актами Державної податко­вої адміністрації України (ДПА). Підставою для взяття суб'єкта господарювання на облік у податкових органах є свідоцтво про державну реєстрацію. Після взяття суб'єкта на податко­вий облік він може відкривати необхідні йому для господарювання банківські рахунки. Сві­доцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтвер­джує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку (порядок відкриття рахунків регла­ментується відомчими нормативними актами Національного банку України (НБУ).

9. Одним з принципів державної реєстрації суб'єктів господарювання є принцип публічно­сті, який за своєю суттю ототожнюється з принципами прозорості державної реєстрації. Він виявляється в тому, що відомості про державну реєстрацію всіх суб'єктів господарюван­ня включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Усі відомості з такого реєстру повинні бути публічними, тобто відкритими, прозорими, за­гальнодоступними - кожна особа, яка бажає з ними ознайомитися, повинна мати можливість зробити це і одержати з реєстру необхідні данні. Єдиний державний реєстр суб'єктів госпо­дарювання є частиною інформаційного ресурсу України. Він має бути доступним за допомо­гою засобів технічної комунікації (насамперед - за допомогою INTERNET). Відомостей, що містять державну таємницю, єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання не міс­тить, тому він і є відкритим.

10. Принцип загальновідомості державної реєстрації суб'єкта господарювання є своєрід­ною новелою в українському законодавстві. Він означає, що відомості про державну реє­страцію такого суб'єкта повинні бути опубліковані в офіційних друкованих засобах масової інформації. У ГК України вперше визначено перелік видань і сама необхідність опублікуван­ня відомостей про державну реєстрацію суб'єктів господарювання та про внесення змін до них органом, що реєструє таких суб'єктів, у спеціальному додатку до газети центральних органів виконавчої влади «Урядовий кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні орга­ну державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта протягом десяти днів з моменту державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому КМУ. В силу принципу загальновідомості будь-яка особа вважається обізнаною про внесення відомостей про су­б'єкта господарювання до єдиного державного реєстру (про внесення змін до таких відомо­стей), що позбавляє її можливості посилатися на незнання наявних в реєстрі відомостей.

11. У ГК України вперше наводиться вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Вмотивована письмова відмова в державній реєстрації надається заявнику в трьох випадках:

- порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання (орган державної реєстрації здійснює первинний моніторинг законності створення такого суб'єкта);

- недостовірність документів, поданих для державної реєстрації суб'єкта господарювання;

- невідповідність вимогам чинного законодавства України документів, поданих для дер­жавної реєстрації суб'єкта господарювання.

Кодексом прямо заборонена (не допускається) відмова в державній реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів та підстав.

12. Однією з гарантій захисту прав та законних інтересів усіх суб'єктів та осіб є гарантова­не Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України» [460] право на су­довий захист. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Є таке право (право на судовий захист) у за­цікавленої особи у разі відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання - таку від­мову може бути оскаржено в судовому порядку (порядок встановлено цивільно-процесуаль­ним та господарсько-процесуальним законодавством України).

13. Державна реєстрація суб'єкта господарювання пов'язана з його легітимацією. Тому діяльність суб'єкта, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, але не зареєстрований, визнається законом нелегітимною, такою, що здійснюється за межами правового поля Ук­раїни, суперечить вимогам суспільного господарського порядку та прямо забороняється нор­мами ГК України. Кодексом передбачено відповідальність за здійснення незареєстрованим суб'єктом господарювання господарської діяльності - всі доходи, одержані таким суб'єктом, є протизаконними, у зв'язку з чим вони стягуються до Державного бюджету України в уста­новленому законом порядку.

14. ГК України встановлює вичерпний перелік підстав для проведення перереєстрації суб'єкта господарювання, а саме:

а) зміна форми власності, на якій засновано даний суб'єкт;

б) зміна організаційної форми господарювання;

в) зміна найменування.

У той же час у нормах Кодексу не встановлено строк, протягом якого суб'єкт, у котрого відбулися такі зміни, повинен звернутися до органів державної реєстрації для проведення перереєстрації. Сама ж перереєстрація здійснюється в порядку, аналогічному процедурі пер­винної державної реєстрації суб'єкта господарювання.

15. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання може прово­дитися з двох підстав:

а) у добровільному порядку з власної ініціативи суб'єкта - на підставі його особистої заяви;

б) у примусовому порядку на підставі рішення суду у випадках:

- визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів суб'єкта;

- здійснення суб'єктом діяльності, що суперечить закону чи установчим документам;

- в інших випадках, передбачених законом.

Позов про визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю суб'єктів господарювання, прокурором, органом, що здійс­нює державну реєстрацію, а також будь-якою особою, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси у зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідно­го суб'єкта господарювання. Підставами для визнання недійсними рішень про створення суб'єкта господарювання чи його установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні таких документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юри­дичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду суб'єкта господарювання та форми власності, на якій він заснований. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, покладається на позивача, яким може бути орган, що відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю суб'єкта господарювання, проку­рор. Суд може приймати рішення про скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання і в інших випадках, передбачених законом, зокрема у разі визнання тако­го суб'єкта банкрутом на підставі спеціального закону.

Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання позбавляє його можливості продовжувати господарювання — його господарська діяльність припиняється з цього момен­ту. Скасування державної реєстрації визначається ГК України як підстава для здійснення за­ходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання (призначення ліквідаційної комісії, задово­лення претензій кредиторів, стягнення дебіторської заборгованості, публікація повідом­лення про ліквідацію суб'єкта тощо).

16. Спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарю­вання встановлюються законодавством України, зокрема, спеціальним законодавством ре­гламентується державна реєстрація банків, страхових компаній, засобів масової інформації, об'єднань громадян, бірж, житлово-будівельних, гаражних, садових, городницьких коопера­тивів, вищих навчальних закладів тощо.

17. Господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, та ін­ші суб'єкти, зазначені в пункті 1 частини 2 статті 55 ГК України, мають право відкривати свої відокремлені підрозділи без створення юридичної особи та наділяти їх господарською компетенцією. Утворюються такі структурні одиниці у вигляді філій, представництв, від­ділень або в інших формах для здійснення господарської діяльності за межами розташування юридичної особи - така потреба виникає при розширенні обсягів господарювання. Ці струк­турні одиниці визнаються ГК України (п. З ч. 2 ст. 55) як суб'єкти господарювання, що не підлягають державній реєстрації. Суб'єкт господарювання, що відкриває такі структурні одиниці, лише повідомляє орган державної реєстрації за своїм місцем знаходження про їх утворення. Таке повідомлення здійснюється шляхом внесення суб'єктом господарювання додаткової інформації про утворені структурні одиниці (назва, дата, підстави відкриття, міс­це знаходження) до своєї реєстраційної картки, звідки такі відомості потрапляють до єди­ного державного реєстру суб'єктів господарювання. Особливості правового статусу струк­турних одиниць регламентуються статтею 132 ГК України.

18. Держана реєстрація суб'єктів господарювання - складна процедура, з нею пов'язані також спеціальні процедури державної реєстрації змін та доповнень до установчих докумен­тів, державної реєстрації зміни суб'єктом господарювання місцезнаходження або місця про­живання, процедура видачі дубліката свідоцтва про державну реєстрацію такого суб'єкта, процедура скасування державної реєстрації. Усі особливості процедур державної реєстрації суб'єктів господарювання регламентуються спеціальним положенням про порядок держав­ної реєстрації суб'єктів, що розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до його конституційних повноважень.

У зв'язку з прийняттям 15 травня 2003 р. нового спеціального Закону України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755—1V [115], що на­бирає чинності з 1 липня 2004 р., суттєво змінюються: процедура державної реєстрації юри­дичних осіб та фізичних осіб - підприємців, система реєструючих органів, вимоги до оформлення та комплектації документів, які подаються для державної реєстрації.

 

< Попередня   Наступна >