157

---

Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю

1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати гос­подарську діяльність, що не суперечить законодавству. 2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону. 3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів госпо­дарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господар­ських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин -за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; виробництва і праці -за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриман­ням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. 4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами. 5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів госпо­дарюва

ння з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними дер­жавного контролю та нагляду забороняються. 6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і опера­тивно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єк­тів господарювання. 7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати ін­спектування і перевірок його діяльності не пізніше як через тридцять днів після їх закін­чення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку. 8. Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а та­кож надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформа­цію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

 

1. Коментована стаття виходить з приписів Конституції України (ст. 13, 41, 42 та ін.), які за­кріплюють права і свободи громадян України, у тому числі право на підприємницьку (господар­ську) діяльність, що не суперечить законодавству. Виходячи з цього, право без обмежень здійс­нювати діяльність, яка не заборонена законодавством і не суперечить йому, становить один із визначальних принципів господарювання (див. ст. 6 даного Кодексу і коментар до неї).

Слід звернути увагу на таку важливу обставину, стаття, присвячена питанням державного контролю та нагляду за господарською діяльністю, розпочинається з розгляду не саме цих напрямів державного регулювання, а з посилання на право вільного ведення господарської діяльності. Це є свідченням пріоритетності права вільно господарювати, а не бути лише об'єктом державного нагляду і контролю.

2. Початок господарської діяльності суб'єктів господарювання пов'язаний з їх державною реєстрацією. Держава, здійснюючи реєстрацію, веде облік суб'єктів підприємництва, регу­лює питання створення суб'єктів господарювання, обумовлює особливості початку їх діяль­ності. Основні відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а та­кож фізичних осіб - підприємців, крім цього Кодексу, тепер регулює нещодавно прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115]. Згідно з цим Законом державна реєстрація полягає у засвідченні факту створення або припинення юридичної особи, засвідченні факту набуття або позбавлення статусу підприєм­ця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому ко­мітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Се­вастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації таких суб'єктів гос­подарювання як банки, торгово-промислові палати, фінансові установи, біржі, інші установи та організації.

3. Третя частина коментованої статті торкається вельми «чутливих» питань взаємовідно­син суб'єктів господарювання і державних органів, що здійснюють контроль та нагляд за господарською діяльністю. Тому вона потребує більш докладного коментування щодо сфер господарської діяльності, у яких відбувається цей контроль та нагляд (окремо по абзацах частини третьої).

3.1. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складан­ня фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [64].

Перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, до­стовірності обліку і звітності проводять Головне контрольно-ревізійне управління України та контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі згідно зі статтею 8 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну служ­бу в Україні» [110].

Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України [388] визначено, що основним із завдань цього органу є проведення ревізії та перевірки фінансової діяльності щодо використання коштів, матеріальних цінностей та їх збереження, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності з метою посилення контролю за дотриман­ням касової дисципліни, наявністю, рухом і зберіганням товарно-матеріальних цінностей і запобігання зловживанням у фінансово-господарській діяльності підприємств, установ, ор­ганізацій усіх форм власності та господарювання.

3.2. Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд­жетами та державними цільовими фондами» [403] визначені контролюючі органи, які мають право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності (ст. 2):

митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові ор­гани), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну тери­торію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

органи Пенсійного фонду України - стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Статтею 13 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [444] визначені функції державних органів і функції банківської си­стеми України у сфері валютного контролю. Зазначено, що Національний банк України є го­ловним органом валютного контролю, який здійснює контроль за виконанням правил регу­лювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим декретом до компетенції інших державних органів та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим декретом та іншими актами ва­лютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться ре­зидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України веде фі­нансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України забезпечує контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон Укра­їни. Державний митний комітет України контролює додержання правил переміщення валют­них цінностей через митний кордон України.

Держава забезпечує контроль і нагляд за додержанням суб'єктами господарювання кре­дитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни.

Безпосередній контроль за цільовим використанням позичальниками бюджетного креди­ту здійснюють фінансуючі банки. Для повноти контролю за цільовим використанням бюд­жетних кредитів банки, що проводять фінансування, отримують від позичальника всю необ­хідну для цього документацію (бізнес-плани, розрахунки окупності, гарантовані джерела по­вернення бюджетного кредиту тощо).

Додержання вимог податкової дисципліни контролюють органи державної податкової служби. Вони вправі здійснювати на підприємствах, в організаціях та в інших суб'єктів господарювання перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів (Закон України від 5 лютого 1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні») [77].

3.3. Статтею 116 Конституції України та статтею 4 Закону України «Про ціни і ціноутво­рення» [493] встановлена виключна компетенція Кабінету Міністрів України щодо забезпе­чення проведення цінової політики. Відповідно до статті 9 цього Закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Такі органи здійснюють контроль у взаємодії з проф­спілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями згідно зі статтею 13 вищезгаданого Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1432 [108] функції контролю за дотриманням державної дисципліни цін покладено на Держцінінспекцію з контролю за цінами та її територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Підприємства, організації та інші юридичні і фізичні особи мають право оскаржити у су­довому порядку порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій, коопе­ративів та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства.

Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягую­ться до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3.4. Щодо державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень, то йому присвячена окрема стаття цього Кодексу (див.: ст. 40 та коментар до неї).

3.5. Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним ба­гатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Контроль за використанням та охороною земель перш за все полягає в забезпеченні до­держання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Основні завдання та принципи державного контролю за використанням та охороною зе­мель, а також порядок здійснення такого контролю визначено Законом України «Про дер­жавний контроль за використанням та охороною земель» [103]. Зокрема, у цьому Законі зазначається, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спе­ціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповнова­жений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний контроль за використанням і охороною вод та лісів здійснюється згідно з ви­могами, відповідно, Водного кодексу України і Лісового кодексу України.

3.6. Однією з гарантій забезпечення реалізації конституційного положення про створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, згідно зі статтею 43 Конституції України, є виконання державою функції нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Стаття 259 Кодексу законів про працю України [15] визначає, що центральні органи дер­жавної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпоряд­куванні. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здій­снюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охоро­ну праці здійснюють: Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я Укра­їни (ст. 260 КЗпП).

3.7. За Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх га­рантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Цим приписам мають відповідати заходи держави щодо контролю і нагляду за діяльністю суб'єктів господарювання у різних її сферах, насамперед, за якістю і безпечністю продукції та послуг. Законодавством України ще на початку самостійного її існування було передбаче­но право споживачів на гарантію, що придбана ними продукція вироблена з додержанням са­нітарно-гігієнічних, у тому числі радіологічних, протиепідемічних норм і правил та інших встановлених вимог, які виключають небезпеку для життя і здоров'я людей або заподіяння шкоди їх майну.

Продавець (виконавець) продукції зобов'язаний передати її споживачу (покупцю, замов­нику) в такому стані, який відповідає за якістю вимогам стандартів, іншої нормативно-тех­нічної документації. Продукція, в державних стандартах на яку є вимоги щодо забезпечення життя і здоров'я людей, їх майна, а також охорони навколишнього середовища, підлягає обов'язковій сертифікації на відповідність зазначеним вимогам (Закон України «Про захист прав споживачів» [286]).

3.8. Державний контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема за експортом та імпортом товарів, які здійснюються з порушенням прав промислової та інтелектуальної власності, імпортом або транзитом будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринному світу, або призвести до шкоди навколишньому середовищу, покладений за Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293] на Центральний орган виконавчої влади з пи­тань економічної політики та митні органи.

4. Коментована частина четверта даної статті виходить з конституційного принципу, що встановлює: органи державної влади, місцевого самоврядування діють у межах повноважень і засобами, передбаченими Конституцією України та законами України. Тільки законодавчі акти закріплюють повноваження державних органів з контролю за окремими сторонами діяльності суб'єктів господарювання, посадових осіб цих органів. Особливості службових повноважень зазначених осіб можуть конкретизуватись на підставі законодавчих актів у документах Кабінету Міністрів України, інших центральних органів державної виконавчої влади.

5. Межі контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів визначені законодавством. Тільки в цих межах контролюючі органи можуть здійснювати свої повноваження. Норми цього Кодексу, що регламентують правовий статус суб'єктів господарювання різних орга­нізаційно-правових форм, чітко говорять про це. Більш того, дана норма прямо забороняє незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку державних органів та їх посадових осіб.

6. Господарський кодекс України закріпив найважливіші моральні та юридичні вимоги до посадових осіб державних органів, які вони представляють при здійсненні контрольних функцій. До цих вимог відноситься неупередженість, об'єктивність, повага до прав та закон­них інтересів суб'єктів господарювання. Ці поняття введені в категорію законних, що підля­гають у разі їх порушення судовому захисту. Вимоги коментованої частини статті 19 спрямовані на мінімізацію негативного впливу перевірок на господарську діяльність.

7. Всі суб'єкти господарської діяльності, які були перевірені, мають право на ознайом­лення з результатами перевірок. Ця норма послідовно закріплює відомий конституційний принцип, а також принципи, що містяться в Законі України «Про інформацію» [299]. Ніякі відомості, що стали відомі за результатами перевірок, не можуть бути приховані контролю­ючими органами. Результати перевірок є підставами для державних органів та їх посадових осіб для прийняття рішень або інших дій в межах їх компетенції. Рішення можуть прийма­тись колегіально органами держави, їх підрозділами або одноосібно уповноваженими поса­довими особами.

Суб'єкт господарювання, діяльність якого перевірялась, якщо за результатами перевірки було прийнято несприятливе для суб'єкта рішення, має право оскаржити як дії посадових осіб, що здійснювали перевірку, так і саме рішення. Дії більшості державних органів і поса­дових осіб можуть бути оскаржені в органі, вищому стосовно органу, дії якого оскаржують­ся, або перед вищою посадовою особою. У деяких органах, наприклад у структурі податко­вої адміністрації, існують спеціальні підрозділи, що розглядають скарги на рішення та дії працівників цих органів.

Крім зазначених вище, й інші дії посадових осіб, а також державних органів та їх рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку.

8. Коментована стаття встановлює обов'язковість для суб'єктів господарювання здійсню­вати первинний і бухгалтерський облік результатів своєї роботи. Первинний облік - це облік здійснюваних господарських операцій. Підставою для бухгалтерського обліку як процесу виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі ін­формації зовнішнім та внутрішнім користувачам про діяльність суб'єктів господарювання є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності здійснюється з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємств. Але ніхто не може вимагати від суб'єктів господарювання інформації, не передбаченої законодавством, або з порушенням порядку, встановленого ним.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [64] вста­новлено порядок ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності для всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організа­ційно-правової форми і форми власності, а також для представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі — підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінан­сову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності ви­значаються національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО), які розробляються відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і затвер­джуються Міністерством фінансів України.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках вста­новлюється Національним банком України відповідно до вищезазначеного Закону та націо­нальних П(С)БО.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у межах своєї компетенції, відпо­відно до галузевих особливостей розробляють на базі національних (П(С)БО методичні ре­комендації щодо їх застосування.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фак­тів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження обробле­них документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, а також за своєчасне та повне надання бухгалтерської звітності користувачам та ауди­торам несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, згідно зі ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [64] і ст. 11 Закону «Про аудиторську діяльність» [60].

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. [242] було затверджено Порядок подання фінансової звітності, дія якого поширюється на всіх юридичних осіб неза­лежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також на представництва іно­земних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та по­давати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вищезазначеного Порядку фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (за­сновникам) відповідно до установчих документів, а також — згідно із законодавством - ін­шим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства - емітенти облігацій, банки, довірчі товари­ства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пі­зніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

 

< Попередня   Наступна >