Головне меню
Головна Підручники Соціологія Соціологія: Підручник / Н. П. Осипова, В. Д. § 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості

§ 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості

Соціологія - Соціологія: Підручник / Н. П. Осипова, В. Д.
141

§ 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості

Соціальна діяльність і соціальна поведінка людей зумовле­на як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Об’єк­тивна детермінація являє собою сукупні цілі, інтереси, потре­би суспільного розвитку, які реалізуються різними типами соціальних спільнот; суб’єктивна — це сукупність ціннісних орієнтацій, інтересів, цілей особи, соціальної групи і т. ін.

Основою соціальної діяльності і соціальної поведінки лю­дей є об’єктивні умови життя, які породжують певні потреби та інтереси. Інтереси в свою чергу створюють у людей ті чи ін­ші мотиви діяльності. Так об’єктивна детермінація перехо­дить у суб’єктивну. Процес такого переходу можна розгляда­ти як результат дії таких груп механізмів: 1) мотивації соці­альної діяльності людини, тобто усвідомлення потреб у ви­гляді інтересів; 2) перетворення інтересів на мету діяльності, тобто формування диспозиційної структури особи; 3) індиві­дуальної поведінки і відносин людини.

Процес переходу від суб’єктивної детермінації до об’єк­тивної включає механізми: 1) переходу від індивідуальної по­ведінки та індивідуальних відносин до соціальної поведінки і соціальних відносин груп осіб; 2) виявлення у соціальних відносинах, які формуються на різних рівнях життєдіяльнос­ті суспільства (особистість, група, нація і т. ін.), соціальних за­кономірностей.

Всю практичну діяльність людей можна розглядати як форму задоволення потреб, що виникли як відображення об’єктивних умов і усвідомлення реальних можливостей їх задоволення.

Потреби виражають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу.

Розрізняють природні потреби та соціальні, тобто створе­ні суспільством. Під природними потребами розуміють бу­денні потреби людини в їжі, одязі, ж

итлі і т.ін. До соціальних потреб належать потреби людини в духовній культурі, спіл­куванні, трудовій діяльності. Існує також значення соціальної потреби у вузькому розумінні, яке основано на уявленні про неї як про особливий вид суспільної потреби, яка існує поряд з економічними, моральними та іншими потребами. Однак у будь-якому разі соціальна потреба — це одвічний імпульс до діяльності за відсутності будь-яких умов життєдіяльності со­ціального суб’єкта, форма вираження його потреб у чомусь.

Найвищий рівень потреб становлять усвідомлення і засво­єння цінностей. Ціннісна орієнтація формує настанову діяль­ності, яка в свою чергу значною мірою визначає спрямова­ність соціальної поведінки особистості. Ціннісна орієнтація особистості — це системно пов’язані ціннісні уявлення про світ, його процеси й відносини, про те, що є більшою цінніс­тю, що меншою, що слід мати на меті, а що ні. Ціннісні орі­єнтації зумовлюють вчинки та дії людини.

Умови діяльності можуть виступати у вигляді: предмет­них ситуацій; умов спілкування; існуючих норм і цінностей соціальної спільноти і суспільства взагалі; існуючих соціаль­них інститутів; особливостей соціальних організацій, в які включено індивідів; соціальних статусів, які вони мають, та соціальних ролей, які вони виконують відповідно до соці­альних статусів.

Умови діяльності детермінують соціальну поведінку осо­бистості. Важливим фактором поведінки і діяльності будь-якого соціального суб’єкта чи то особистості, групи або су­спільства взагалі є соціальний інтерес, який виражає ставлен­ня людини, соціальної спільноти до свого стану та умов жит­тя в даній соціальній і економічній структурі, а також до обу­мовлених цим станом потреб. В основі інтересів лежать по­треби людей, які зрештою виражають вимоги соціальних за­конів і внаслідок цього інтерес виступає як результат усвідом­лення будь-якої потреби. Втілення потреби в інтерес, а інте­ресу в мету — це дві стадії діяльності суб’єкта, кожна з яких може бути охарактеризована як мотив діяльності. Мотив ді­яльності — це конкретні внутрішні спонуки до дії, які є відображенням у свідомості людей їх об’єктивних потреб та інте­ресів. Вони обумовлюють розробку цілей діяльності. Поряд з внутрішніми спонуками до діяльності (мотивами), на стадії переходу від інтересу до мети існують і зовнішні імпульси або стимули. Стимули — це об’єктивні фактори, що включені у різні сфери життєдіяльності суспільства. На відміну від моти­вів, стимули включають елементи, що виражають специфіку зовнішнього середовища.

Взаємодія мотивів і стимулів створює механізм мотивації соціальної діяльності особистості. Цей механізм характеризу­ється взаємодією потреб, ціннісних орієнтацій та інтересів, які не лише виконують функцію мотивації соціальної діяль­ності, а й є функцією формування диспозицій особистості, які фіксуються у настановах різного рівня. Диспозиції особистос­ті, які формуються внаслідок взаємодії стимулів і мотивів у конкретних умовах навколишнього середовища, виступають як механізми саморегуляції соціальної поведінки особистості.

В соціальній поведінці як зовнішньому прояві діяльності виявляється конкретна позиція людини, її настанова.

Настанова — соціально обумовлена схильність особистос­ті чи соціальної групи до певної дії в конкретних умовах. У процесі соціальної поведінки особистості настанова виконує дві функції: як регулятор її соціальної поведінки, визначаючи її загальну спрямованість, та як ставлення діючого індивіда до інших людей і до об’єктів навколишнього середовища, тобто виступає як відносини особистості. Слід зазначити, що люди вступають у взаємодію один з одним як індивіди, що перебу­вають на певному рівні розвитку суспільства і відчувають на собі його вплив. Саме тому їх особисте ставлення один до од­ного, яке складається на засадах прийнятих (або неприйнятих) норм та цінностей даного суспільства, постійно відтво­рює соціальні відносини. У процесі взаємодії індивідів не тільки реалізуються вже створені соціальні відносини, а й формуються нові, відповідно до умов життя.

Таким чином, як соціальні, так індивідуальні відносини не можна зрозуміти у відриві одне від одного. Зведення індиві­дуального до соціального можливо тільки через типологізацію особистості (систему особистостей), умов та обставин (со­ціальна система і середовище), в межах яких люди проводять свою діяльність. Так, можна визначити три соціальні типи особистості: ідеальний (бажаний), базисний (потрібний для розвитку суспільства у певний проміжок часу) та модальний (найпоширеніший у цей час).

 

< Попередня   Наступна >