117

---

§ 4. Тенденції розвитку соціальної організації

Сьогоднішнє життя стрімко змінюється і необхідно поква­питися, щоб його зрозуміти і навчитися використовувати йо­го переваги, бо створений сучасною людиною світ дуже склад­ний для неї, для її інтелектуальних можливостей. Людство змінилося. Воно не просто збільшилося, а перестало обмежу­ватися простою сукупністю індивідів. В останні роки сукуп­ність як суворо формалізованих, так і неформалізованих (і то­му відносно нестійкі співтовариства цих індивідів) організацій набула самостійної форми і стала чинником розвитку — сере­довищем заселення не тільки окремих людей, а й людства в ці­лому. Створюючи організації, людство перейшло на складні­ший ступінь розвитку і свідомості. Будь-хто, що мав справу з організацією, розумів, що вона являє собою якісно інший об’єкт, ніж проста сукупність окремих людей. Це цілісна си­стема, яка має власні цілі, завдання і способи їх досягнення, що далеко не завжди збігаються з цілями, завданнями і спосо­бами досягнення як окремих людей у її складі, так і тих, хто безпосередньо управляє нею.

Принципово важливо, що зазвичай організація значно ефективніше й краще адаптована до середовища, ніж будь-який її працівник. При цьому її здібності до пізнання нижчі, ніж аналогічні здібності людей, з яких вона складається, як через загальну інерційність групової свідомості, так і тому, що колектив практично ніколи не рівняється на кращих сво­їх членів, а, як правило, за не досить ефективного керівництва рівняється на гірших. Перевага колективної свідомості над індивідуальною проявляється в іншій сфері — збиранні ін­формації та її реалізації: окрема людина може мати обмеже­ний обсяг знань, накопичених людством, організація — прак­тично всі. Колективний розум — така сама реальність, як і ко­лективний інтерес. Як організація не зводиться до простої су­купності її членів, так і колективний розум не тотожний

су­купності окремих розумів.

Цілі й інструменти організації, її реальні стратегії, зовніш­ньо визначені взаємодією різноманітних намагань її членів, можуть не лише збігатися, а й істотно різнитися від уявлень про них навіть найбільш освічених і впливових її працівни­ків. Тобто за ефективного керівництва організація схильна поводити себе як цілком розумне створіння, за менш ефек­тивного — як істота, що має не розум, а лише інстинкти.

Універсальний критерій розумності загальновідомий: це здатність до самостійного цілевизначення. Принципово важ­ливо, що багато організацій розглядають цілевизначення (визначення «місії» організації) як найважливіший аспект своєї діяльності. Наука управління, яка розвинула й формалі­зувала колективний «адміністративний інстинкт», якому під­коряється організація, прямо й категорично вимагає від неї активного, постійного й розгалуженого цілевизначення, тоб­то постійного наполегливого тренування й максимального нарощування її колективного розуму.

Таким чином, в міру розвитку й раціоналізації систем уп­равління організацією, в першу чергу великих корпорацій, на Землі відбувається швидка еволюція її колективного над­людського розуму, розуму другого порядку. Головним інс­трументом розвитку людства на етапі швидкого виникнення й еволюціонування «другого розуму» стає вдосконалення ор­ганізаційної структури — механізму об’єднання обмежених і окремо неефективних людей в ефективні колективи. Відомо, що саме організаційна структура є, як правило, секретом будь-якої корпорації, який зберігається найретельніше, бо технологію виробництва можна накопичувати або придума­ти, а технологію управління досить великою організацією можна лише виростити як живу істоту разом із самою орга­нізацією. Той, хто дістане доступ до її організаційної структу­ри й технології управління, зрозуміє як вона функціонує, як приймає рішення, в результаті чого зможе фактично маніпу­лювати нею за допомогою мінімальних впливів і дій, не ви­кликаючи підозри.

Щоб зрозуміти масштаби і значення парадоксально тихої й непомітної «організаційної (управлінської, менеджерської) революції», що сталася на нашій пам’яті, можна пригадати, що з середини 70-х років майже повністю зникли статті про передові дослідження у цій сфері із відповідних наукових журналів усього світу. Єдиний відомий в історії людства пре­цедент — практично аналогічне зникнення з наукової літера­тури на початку 40-х років статей з атомної фізики, що знаме­нувало близьке оволодіння людством ядерною енергією. В 70-х роках з’являється велика кількість псевдонаукових ста­тей, спрямованих на здобування грантів. Між тим безпосе­редній механізм зникнення істинно наукових статей у ті роки був той самий, що і в 40-х роках: організатори досліджень сконцентрували у своїх руках усіх спеціалістів, забезпечивши їм належні умови праці.

Але, на відміну від 40-х років, ривок у розвитку людства має для окремих організацій вже не зовнішній, а глибоко внутрішній характер, і стосується самої суті відносин між людьми. Вони стають чіткіше структурованими і при цьому наче більш «багатоповерховими».

Суспільство як сукупність розумних, тобто таких, які ви­значають цілі, людей поступово навіть не заміщується, а до­повнюється, надбудовується ефективнішим співтовариством нового покоління — співтовариством як сукупністю розумні­ших, тобто ефективніших організацій, що визначають цілі. З точки зору значення для діяльності суспільства конкуренція між людьми дедалі більшою мірою і поступово переміщуєть­ся саме на цей, вищий рівень: суспільства, організації яких менш розумні, мають так само мало шансів на успіх у конку­ренції, як ще недавно суспільство з менш розумними або просто менш освіченими людьми.

Різноманіття організацій стосується не тільки сфер і цілей, а й масштабів їх діяльності. Багато з організацій «вкладені» одна в одну, багато які мають слабо визначені й часто зміню­вані залежно від дій окремих людей межі поля своєї актив­ності. Все це дає кожній окремо взятій людині досить широкі можливості вибору організацій, по суті — адміністративно-організаційного, інтелектуального та ціннісного «середовища перебування». Свободу вибору за останнім критерієм забез­печує принциповий незбіг меж діяльності організацій різно­го роду. Класичним прикладом такого незбігу слугують тран­снаціональні корпорації і держави, які займаються приблиз­но однією справою, але на різних рівнях організації людсько­го суспільства, а також виробництво і сім’я.

Такий незбіг меж, кордонів створює постійний конфлікт інтересів, що є могутнім інструментом саморозвитку кожної окремої особистості, яка перебуває в його «магнітному полі». Крім того, такий конфлікт надає кожній окремій людині мак­симально широку свободу вибору, який здійснюється водно­час у максимальній кількості площин, отже і кількість мож­ливостей для самореалізації максимальна.

Але не кожна організація і не на всіх етапах її існування по­зитивно впливає на особистість і суспільство в цілому. Нам ві­домі приклади нелюдського, бюрократичного цілевизначення й логіки. (До речі, про «внутрішню логіку організації» написа­но чимало літератури). Більшість знає, що в організації є свої цілі, які лише на першому етапі розвитку закладають її засновники, а вже потім в основному формуються й коре­гуються нею значною мірою самостійно. Просування ієрархіч­ною драбиною нерозривно пов’язано зі скороченням особис­тої свободи, адже, перебуваючи на вищих позиціях у системі управління, людина дедалі більше взаємодіє з організацією, частиною якої вона є, і з іншими організаціями, стаючи части­ною взаємодії вищого рівня, вже не міжособистісного, а міжорганізаційного. І кожен з нас повинен діяти згідно з кри­теріями розумності і продовження людської еволюції за межами окремо взятої людини. Через все більше розгалужені й складні організації людство постійно пристосовує себе до вирішення складніших проблем, піднімаючи свій інтелек­туальний і організаційний рівень до такого, який відповідає цим проблемам.

 

< Попередня   Наступна >