200

---

І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНАГлава 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

§1. Поняття міжнародного приватного права

Що собою являє міжнародне приватне право? В чому його необхідність? Простим і переконливим є визначення дореволюційного російського вченого М.І.Бруна, що наводиться в літературі. Він писав щодо цього права: “Это совокупность правил, определяющих законы какого государства должны нормировать частное юридическое отношение, в котором участвуют иностранцы или которое возникло за границей. Каждое государство, в силу своего суверенитета, могло бы, по-видимому, в пределах своей территории допускать применение только своих законов, но на практике все культурные государства признают у себя в силу юридической необходимости, действие иностранных законов. Если нельзя требовать, чтобы наши законы соблюдались за границей людьми, которые вовсе не рассчитывали когда-либо иметь с ними дело, то уже по этой причине необходимо признавать иностранные законы. Иначе отношения, законно возникшие за границей, должны бы считаться незаконными у нас: супруги – незаконно сожительствующими, законные дети – незаконными, долги – ничтожными, договоры – не обязательными и т.д.”.

В наш час, коли Україна здобула незалежність, підвищилась активність громадян у всіх сферах суспільного життя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньоекономічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації відносин з “іноземним елементом”. Розвиток економіки, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу відносин як міжнародних. В літературі, навчальних посібниках їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного публічного права, друга – міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право р

егулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право – цивілістичні відносини громадян та організацій – юридичних осіб за участю “іноземного елементу”. Ці галузі взаємопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права.

Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і норми приватного права є традиційним. Ще юрист стародавнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне право належить до статусу держави, а приватне – до статусу окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн континентальної Європи і традиція зберігається до цього часу. До публічного права відносять галузі права, які регулюють відносини органів державної влади і громадян та взаємовідносини державних органів між собою, а до приватного – галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями – юридичними особами.

Слід зауважити, що цей поділ вельми умовний. Відомий російський юрист свого часу писав, що римляни зводили відміну приватного від публічного права до різниці охоронюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні та загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують у окремих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша сукупність приватних інтересів. В цьому розумінні можна вести розмову про те, що все право встановлено заради охорони інтересів окремих осіб, тобто приватних. З іншого боку, правова охорона надається тим інтересам окремих осіб, які мають більш-менш загальне значення. В такому аспекті можна сказати, що будь-яке право охороняє загальні інтереси.

Однак поділ міжнародного права на публічне і приватне не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне право, як зазначається в літературі, існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права – єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-правових актів. Необхідність, зокрема, останнього, як уже зазначено, безперечна. Які відносини потребують урегулювання нормами цього права? Це, передусім, відносини так званого приватного характеру, суб’єкти яких автономні і юридично рівноправні, тобто цивільно-правові.

В цьому випадку “цивільне право” розуміється зазвичай в узагальненому змісті тому, що в різних країнах в залежності від визнаної в них системі використовуються різноманітні терміни. Поряд з “цивільним правом” в деяких країнах зберігається поняття “приватне право”, започатковане ще за часів стародавнього Риму. У США застосовується термін “ділове право” (bisness-law). В країнах дуалістичної системи існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція). В Україні і деяких інших державах крім цивільного виділяються також трудове, сімейне, господарське право.

Відрізняються в різних державах і підходи до складу норм міжнародного приватного права. Дослідники зазначають, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі передовсім норми про громадянство, правове становище іноземців у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їх майнові та інші права), а також колізії законів і колізії в області юрисдикції.

Бельгійська доктрина загалом поділяє традиційні підходи французьких юристів, доволі близькі до них також деякі італійські автори (наприклад, Т.Баларіно).

Німецькі правники зводять міжнародне приватне право до колізійного. Англійські автори, даючи визначення міжнародного приватного права, доходять висновку, що воно є тією частиною права, яка починає діяти, коли питання, що розглядається судом, стосується факту, події чи угоди, які знаходяться в такому тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у працях англійських, а також американських авторів розглядаються як колізійні питання, так і питання підсудності, тобто правила про те, які спори за участю іноземних елементів мають розглядатися місцевими судами, а які – судами інших держав.

Учасниками приватних відносин виступають здебільшого фізичні і юридичні особи, однак міжнародне приватне право регулює також відносини за участю держави чи інших суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою стороною такого відношення є фізична чи юридична особа.

Отже міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних та міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні і процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними і юридичними особами, а також їх відносини зазначеного характеру з державними і міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов’язані з міжнародним господарським оборотом. Вони дістають вияв, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв’язки.

Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це комплексна правова система? Щодо природи норм міжнародного приватного права в літературі висловлювалися різні думки. За однією з них міжнародне приватне права є частиною міжнародного публічного права, за іншою – цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, воно є галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права як міжнародне приватне право України.

 

< Попередня   Наступна >