Головне меню
Головна Підручники Міжнародне приватне право Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський Глава 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА // §1. Поняття форм права

Глава 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА // §1. Поняття форм права

Міжнародне приватне право - Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський
113

Глава 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

§1. Поняття форм права

За традицією в системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів розглядається поняття джерел права. Багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність таких джерел з давніх часів викликали критичні зауваження видатних правників. В умовах радянської правової системи по суті єдиним джерелом права визнавалося законодавство.

Залишається відкритим питання, зазначалося в літературі того часу, чи виправдано вважати єдиним джерелом права закон. А звичаєве право – не визнавати так само як і прецедентне право на тій підставі, що радянський суд підлягає лише закону. Таким чином, з поля зору випадають елементи права, які можна віднести до історично накопиченим цінностям соціальної і правової культури.

Та ця традиція зберігається здебільшого і до останнього часу. В підручниках та навчальних посібниках з окремих галузей права саме законодавчі акти визнаються основними джерелами права.

В теоретичних розробках джерела права здебільшого ототожнюються з його формами. Не розмежовують ці поняття і автори деяких підручників з теорії права. В них зазвичай визначаються юридичні джерела (форми) або соціально-спеціальні джерела як офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і придають їм юридичне, загальнообов’язкове значення.

Подібний підхід висловлений і в підручнику з міжнародного приватного права, виданого минулого року. Під джерелами міжнародного приватного права, йдеться там, в юридичній літературі розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма.

Пояснюється таке тлумачення джерел права, як уже зазначено, давнішньою традицією, за якою

основним джерелом права є писане право – нормативні акти. В юридичній літературі дореволюційної Росії переважала думка, що “саме ці форми об’єктування юридичних норм, які слугували визначенням їх обов’язковості, … звуться джерелами права”.

Однак і в ті часи такий підхід до розуміння джерел права викликав заперечення. Так, Л.І. Петражицький на запитання що таке джерела права відповідав, що за загальновизнаним розумінням до них належить законне права (чи закони) та звичаєве право. Він вважає, що такі вчення про джерела права не витримують наукової критики і навіть являють собою дивне і ненормальне з елементарно-логічної точки зору явище.

Думка про те, що поняття “джерела права” і “форми права” мають різне значення і не можуть ототожнюватися, висловлювались і видатним українським правником С.Дністрянським та іншими вченими. Але й досі здебільшого спрацьовує традиція, збережена в радянські часи, за якою “офіційний акт – документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази Президента, постанови та ін.) є основним юридичним джерелом права”.

Але в деяких інших аналогічних російських виданнях поняття “джерела права” і “форми права” не ототожнюються. Поняття “форми права” і “джерела права”, стверджується в одному з них, тісно взаємопов’язані, але не співпадають. Якщо “форми права” показують, як зміст права організовано і виражено назовні, то “джерело права” – виток формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження.

Стосовно джерел міжнародного приватного права в літературі висловлена думка, що для них, у зв’язку з їх різноманітністю, характерно, з одного боку розмежування, а з іншого – поєднання “форми права” – зовнішнього його вираження (внутрішньодержавного закону, міжнародного договору та ін.) і способу надання з боку держави моделям поведінки юридичної сили.

Розбіжності тут існують, як зауважив в свій час Л.І.Петражицький, на підставі нез’ясуванні питання про те, що таке право. В наш час, коли і в Конституції України проголошене верховенство права (ст. 8), а не закону, не залишається підстав для їх ототожнення. Право і закон розмежовуються, першість належить праву як нормативному закріпленню справедливості, що базується на природних правах людини, а закон розглядається як форма, що покликана відповідати праву як його змісту.

Такий підхід до цієї проблеми висловили і автори підручника “Загальна теорія держави і права”. Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела права – це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток юридичних ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально-економічних відносин).

Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори.

В наш час першість серед цих форм належить нормативним правовим актам – офіційними документами, які приймаються компетентними органами правотворчості.

 

< Попередня   Наступна >