Підручники Міжнародне приватне право Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський §7. Узгодження законодавства різних держав§7. Узгодження законодавства різних держав
| Міжнародне приватне право - Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський |
§7. Узгодження законодавства різних держав
В міжнародному приватному праві суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нормативних актах різних держав, з метою досягнення одноманітності в правовому регулюванні відносин з іноземним елементом. Розрізнюють такі підходи до узгодження: 1) зближення законодавства, тобто визначення загальних програм, напрямів, етапів та способів зближення законодавства в певній сфері; 2) його гармонізація, що полягає в запровадженні спільних правових принципів наукових концепцій. Гармонізація може здійснюватися в односторонньому порядку або на основі взаємності.
Прикладом односторонніх дій з метою зближення національного законодавства з іноземним є Закон України від 18 березня 2004 року “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, яким, як випливає з його назви, затверджена програма, що визначає адаптацію національного законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування, як складової механізму набуття Україною членства в Європейському Союзі.
Відповідно до програми адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу.
На першому етапі необхідно забезпечити розробку глосарію термінів acquis communautariete для адекватності їхнього розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis communautariete на українську мову, створити централізовану систему перекладів.
На підставі вивчення та узагальнення відповідного досвіду держав Центральної та Східн
Відповідно до зазначеного Закону Кабінетом Міністрів постановою від 31 березня 2004 року “Про додаткові заходи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” координація діяльності центральних органів виконавчої влади із забезпечення адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу покладена на Міністерство юстиції України. Останнє має забезпечити створення в рамках загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейського права, бази перекладених на українську мову актів європейського права та розміщення її електронної версії на web-сторінці Центру європейського і порівняльного права.
При гармонізації законодавства на основі взаємності країни в міжнародному договорі визначають обов’язки сторін по гармонізації тієї чи іншої сфери правового регулювання; 3) уніфікація законодавства, тобто використання правотворчого процесу для встановлення правових норм, тотожних законодавству інших країн.
В міжнародному приватному праві уніфікація означає процес створення у різних державах одноманітних загальнообов’язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однакового тлумачення і застосування. Мета уніфікації – усунути колізії, розходження між національними правовими актами, які перешкоджають розвитку відносин в міжнародному приватному праві.
Засобами уніфікації є:
а) міжнародні договори – найбільш поширений засіб здійснення уніфікації; б) типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 року Міжпарламентською Асамблеєю держав–учасниць СНД (розділ VII цього ЦК містить норми міжнародного приватного права); в) кодифіковані зводи міжнародних торговельних звичаїв також сприяють досягненню одноманітності у розумінні і застосуванні міжнародних торгових звичаїв.
В міжнародному приватному праві розрізняють уніфікацію в національному законодавстві (одностороння уніфікація) та в міжнародній сфері. В першому випадку, як правило, відбувається запозичення іноземного досвіду правотворення для досягнення схожості законодавства кількох держав.
Уніфікація у міжнародній сфері здійснюється шляхом укладення відповідних договорів. Країни-учасниці таких договорів можуть використовувати методи прямої або непрямої уніфікації. При прямій уніфікації в міжнародному договорі встановлюються правові норми, які можуть прямо, без додаткової конкретизації застосовуватися у правових системах країн-учасниць договору, тобто досягається високий рівень одноманітності в правовому регулюванні певних відносин.
При непрямій уніфікації держави-учасниці міжнародного договору беруть на себе зобов’язання встановити у національному законодавстві правові норми, зміст яких визначено в договорі. Змішаним метод вважається тоді, коли міжнародним договором встановлюються певні норми, але учасникам договору надається право відступати від них в національному законодавстві.
Значною мірою сприяють уніфікації правових норм так звані модельні законодавчі акти. Модельні закони є рекомендаційними актами з типовими нормами. Вони не обов’язкові для держав, а слугують нормативним орієнтиром для внутрішнього законодавства, тобто втілюючи в своєму законодавстві норми типового (модельного) закону, кожна країна має можливість пристосовувати його положення до своїх потреб.
Модельні закони приймаються переважно у сфері матеріального права, але мають місце і в праві процесуальному.
Міжнародна уніфікація правових норм, що регулюють відносини за участю іноземних елементів, розробка проектів відповідних міжнародних угод ведеться, зокрема, під егідою ООН. Провідна роль в забезпеченні цього процесу належить таким організаціям як Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі (United National Commission On International Trade Law) – ЮНСІТРАЛ, яка функціонує з 1968 року. Завданням цієї комісії є сприяння узгодженню і уніфікації правил міжнародної торгівлі.
Серед основних типових законів, розроблених цією організацією і схвалених Генеральною Асамблеєю ООН, закони “Про міжнародний комерційний арбітраж” (1983 р.), “Про міжнародні кредитні перекази” (1992 р.), “Про електронну торгівлю” (1996 р.). Зазначеною комісією підготовлені Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (прийнята в 1978 році), Віденська Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року, Конвенція про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі 1988 року та ін.
Крім цієї комісії значну роль в уніфікації законодавства різних країн відіграють такі організації як Гаазька Конференція з міжнародного приватного права. Постійний Статут конференції був прийнятий у 1951 році. Відповідно до нього завданням Конференції є прогресивна уніфікація правил міжнародного приватного права. Серед документів, прийнятих конференцією, Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року, Конвенція про збір за кордоном доказів по цивільним і торговельним справам 1970 року, Конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном 1980 року, Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 року.
Міжурядовою організацією, яка складає проекти уніфікованих документів є Міжнародний інститут з уніфікації приватного права, створений в 1926 році. Цим інститутом розроблена Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 року, Конвенції про лізинг і факторинг 1988 року, Принципи міжнародних комерційних договорів 1994 року та ін.
Міжнародні конвенції з уніфікації норм міжнародного приватного права в певній сфері правового регулювання розробляються, зокрема, Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, Міжнародною морською організацією, Міжнародною організацією цивільної авіації та ін.
Неофіційну кодификацію торгових звичаїв, чинних в міжнародному приватному праві, здійснює Міжнародна торгова палата. Вона згідно із Статутом ООН має консультативний статус, є міжнародною неурядовою організацією, створеною з метою організаційного, технічного і правового забезпечення міжнародного бізнесу. Результатом її діяльності стало видання збірника торгових звичаїв (“Trade terms”) та інших документів, зазначених вище (див. §4). Вони покликані забезпечити відносну одноманітність проведення платежів в міжнародних господарських відносинах.
< Попередня Наступна >