123

---

§ 10 Норми міжнародного права та їхня класифікація

Норми міжнародного права можна класифікувати за та­кими критеріями:

1) за сферою дії — універсальні, регіональні та партику­лярні. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і мають загальнообов’язкову силу. Основною формою вира­ження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універ­сальних норм є основні загальновизнані принципи міжна­родного права, положення таких універсальних багатосто­ронніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про право міжнарод­них договорів 1969 р. та ін. Регіональні норми регулюють

відносини в межах певного географічного регіону між дер­жавами, що розташовані в ньому. Партикулярні норми ре­гулюють відносини держав незалежно від географічного ре­гіону. У більшості випадків вони містяться у двосторонніх угодах;

2) за юридичною силою – імперативні та диспозитивні. Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони ба­гато в чому визначають характер усього міжнародного пра­ва. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьо­му світовому співтовариству. Характерна особливість імпе­ративних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародно­го права. Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «імперативна норма загаль­ного міжнародного права є нормою, яка приймається та виз­нається міжнародним співтовариством держав загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер». Ця ж стаття оголо­шує нікчемним міжнародний договір, «якщо в момент укла­дання він суперечить імперативній нормі загального міжна­родного права». Прикладами так

их норм є принципи сучас­ного міжнародного права: суверенна рівність держав,

сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань, вирішен­ня міжнародних спорів мирними засобами та ін.

Диспозитивні норми закріплюють право сторін відсту­пити від їхнього змісту й обрати інший варіант поведінки, який самою нормою прямо не передбачений. У разі якщо сторони не обрали цей інший варіант поведінки, вони зобо­в’язані суворо дотримуватися приписів диспозитивної нор­ми. За її порушення сторони несуть міжнародно-правову відповідальність;

3) за функціями в системі міжнародного права — матері­альні та процесуальні. Матеріальні норми визначають кон­кретні права й обов’язки сторін щодо певного об’єкта міжна­родно-правового регулювання. Процесуальні норми встанов­люють порядок створення та реалізації матеріальних норм (правила процедури міжнародних конференцій та органі­зацій, процедури вирішення міжнародних спорів та ін.);

4) за способом створення та формою вираження – норми звичаєві, договірні та ті, що містяться в рішеннях міжна­родних організацій, що мають нормативні властивості;

5) за способом регулювання — зобов’язальні, уповноважувальні, заборонні та відсильні. Зобов’язальні норми за­кріплюють обов’язки учасників конкретних міжнародних правовідносин. Уповноважувальні норми встановлюють певні права взаємодіючих учасників міжнародних відно­син. Заборонні норми містять заборони на здійснення пев­них дій або на утримання від них. Відсильні норми зобов’я­зують керуватися правилами, що містяться в інших норма­тивних актах. Відсильна норма може відсилати і до неправових актів (наприклад, до рекомендаційної резолюції міжнародної організації). У цьому разі відповідне положен­ня неправового акта для регулювання цього правовідношення наділяється юридичною силою;

6) за часом дії – строкові та безстрокові. Існування стро­кових норм визначається або чіткими часовими межами, або залежністю від настання чи ненастання будь-яких юридич­них фактів. Безстрокові норми характерні для мирних до­говорів про дружбу та співробітництво, статутів міжнарод­них міжурядових організацій. Усі імперативні норми також є безстроковими.

 

< Попередня   Наступна >