92

---

1.3. Місце логіки серед інших наук.

Логіка і за своім походженням, і за траєкторіями подальшому розвитку, і за своїм предметом є переважно філософською наукою, причому найбільш фундаментальною з усіх галузей філософії. Адже уся філософія побудована на міркуваннях, а чи є вони правильними, чи ні— це визначається ступенем їхньої відповідності логічним принципам. Однак, оскільки будь-яка серйозна діяльність зв'язана з міркуванням, і в кожній науці маються свої власні традиції і авторитетні взірці міркувань, остільки в метафоричному сенсі будь-яка конкретна наука може бути названа прикладною логікою.Дуже часто логіку відносять до наук про мислення, але тут потрібне уточнення. Мислення як процес відображення об'єктивної і суб'єктивної реальності (зовнішнього і внутрішнього світу людини) варто відрізняти від міркування – тільки однієї зі сторін мислення, що піддається строгому аналізові і контролю. Наукою про мислення є насамперед філософія, що ставить питання, як і чому, у силу яких причин виникають форми мислення, як вони розвиваються, за якими загальними законами у мисленні здійснюється перехід від незнання до знання. Тому філософія обов'язково погоджує ці питання з законами реалій зовнішнього світу природи, суспільства і людської свідомості. Формальна логіка також має справу з законами (принципами) організації думки, але ці закони відносяться тільки до способу стійких зв'язків думок між собою, слідування яким забезпечує ефективність розуміння, спілкування і дії. При цьому будь-яка логічна система завжди пов'язана з якоюсь філософською теорією, оскільки саме від вихідних філософських установок залежить, на що саме буде орієнтуватися дана логічна система: на слова, на думки або на предмети, явища і процеси об'єктивної дійсності; чи буде вона вирішувати задачі чисто теоретичного або чисто практично-прикладного або змішаного характеру. Полем сходження філософії і логіки в питаннях мислення є проблема іс

тини. Філософію цікавлять питання про визначення і походження істини, її критерії, способи її перевірки, закони її розвитку, відмінності істини від неправди й омани і т.ін. Філософське розуміння істини спирається на загальний контекст соціально-культурного знання. Логічне розуміння істини підлегле філософському, але має свою специфіку. Логіка не цікавиться способом становлення і перевірки істини, а.розглядає вже готове, перевірене на істинність знання, розробляючи засоби збереження, організації, упорядкування і передачі цього знання. Завдання логіки полягає в з'ясуванні необхідних умов, дотримання яких гарантує правильність взаємозв'язку істинних думок і дозволяє правильно розібратися в ситуації зіткнення між істинною, помилковою і хибною думкою, і вказати способи виправлення можливих помилок у міркуваннях. Таким чином, логіка стосовно філософії має відносну самостійність. Власне логічний підхід до процесів мислення складається у виявленні, аналізі і конструюванні стійких розумових структур, що сприяють адекватному й ефективному пізнанню і діяльності. Будучи наукою про форми, принципи і методи правильного міркування, логіка лише частково стикається з комплексом інших наук про мислення (педагогіка, психологія, соціологія, фізіологія вищої нервової діяльності тощо). Оскільки логіку цікавить тільки інваріантна, формально-структурна і формально-процедурна сторона мислення, а не сам процес мислення в його змістовних аспектах, вона й тут має істотну специфіку, про яку потрібно завжди пам'ятати.Вона насамперед відрізняється від педагогіки, що досліджує і впроваджує методи виховання і розвитку мислення у дітей. Саме завдяки педагогіці усі сучасні дорослі люди є носіями природної логіки. Трохи інший змістовно-функціональний аспект мислення цікавить психологію, у якій досліджуються варіації мислення в залежності від індивідуальних розходжень, причому не тільки у дітей, але й у дорослих. Логіка відрізняється від психології тим, що не займається вивченням таких видів мислення, як навчання, запам'ятовування, фантазії, здогадки і т.ін.; її цікавить тільки процедурна сторона процесів аналізу мислення й обґрунтування (аргументації). У логіці вивчається загальна сутність, а не часткові прояви "обгрунтовування". У ній не вивчається, чому люди думають так-то й так-то, а формулюються правила, користуючись якими можна встановити, чи є конкретний фрагмент доведення спроможним і несуперечливим, тобто, чи може він служити задачам інтерсуб’єктивного обґрунтування. Соціологія мислення вивчає особливості мислення і пізнання у представників різних суспільних і професійних груп – власне логіку це не цікавить. Нарешті, логіка далі всього відстоїть від фізіології вищої нервової діяльності (нейрофізіології), що досліджує електрохімічні процеси, що відбуваються в мозку людини при здійсненні розумових дій. Інша справа, що логіка тут може використовуватися, як і в усіх інших науках, для моделювання предметної області нейрофізіології.  Набагато більше логіка взаємодіє з загальною теорією мови, або лінгвістикою, особливо з так званою структурною лінгвістикою і теоріями мовленнєних актів і комунікації. Справа в тому, що будь-яка національна мова містить у собі систему досить строгих правил, певну "внутрішню логіку", що виробилася стихійним шляхом завдяки необхідності людей розуміти один одного. Однак і тут специфіка логіки виявляється в тому, що вона відносно незалежна від природних людських мов, від їх історично сформованих словників і способів утворення слів і речень. Зв'язок між мовознавством і логікою починається і закінчується тим, що підстави, які ми наводимо для доведення наших висновків, завжди виражені на якійсь мові. Але логіка має справу не із самими морфологічними і синтаксичними словесними одиницями мови, а з відношеннями між іменами (поняттями) або реченнями (судженнями). Якщо мовознавство не цікавлять формальні умови забезпечення істинності речення або сукупності речень (тексту), то для логіки це одна з найважливіших задач теорії виводу. Логічний вивід розглядається як процес, що дозволяє нам установити істинність деякого судження, названого висновком доведення (умовиводу), на підставі істинності інших суджень, що роблять даний висновок очевидним. Тому логіку можна охарактеризувати як філософську науку, що досліджує умови, за яких дане судження або група суджень дозволяють правильно вивести з них деяке інше судження. Дуже тісні зв'язки склалися у сучасної логіки і математики, причому ще в першій половині ХХ століття інтенсивно обговорювалося питання, чи не є логіка частиною математики, або чи не є математика частиною логіки. На обидва ці питання зрештою була дана негативна відповідь, однак фактом є те, що сучасна логіка нерідко ототожнюється з математичною логікою, яка у залежності від конкретних програм окремих дослідників і розв'язуваних ними проблем трактується то як частина математики, то як частина філософії. Виявилося, що математика не зводиться до логіки, оскільки для побудови математики необхідні аксіоми, які встановлюють існування в реальності визначених об'єктів. Але такі аксіоми мають уже не логічну, а філософську (онтологічну) і предметно-практичну природу. Цей факт історії логіки дає підставу затверджувати, що тим більше не зводяться до логіки інші конкретні наукові дисципліни, зокрема правознавство.У її сучасній математичній формі логіка також тісно зв'язана з інформатикою і через неї з кібернетикою — наукою про загальні принцпи управління і зв'язок у будь-яких областях: у техніці, у живих організмах, у суспільстві. Основоположник кібернетики американський математик Норберт Вінер вважав, що вона була б неможлива без математичної логіки. У кібернетиці велике значення мають релейно-контактні схеми, що моделюють реальні логічні операції людського міркуванняі. Математико-логічний опис цих операцій, у свою чергу, сприяє детальному аналізові логічної побудови людської думки і відкриває нові можливості автоматизації розумових дій аж до створення так званого "штучного інтелекту". Завдяки ж “штучному інтелектові” стає моживим створення правничих інформаційно-пошукових та експертних систем, комп’ютерного моделювання судових процесів тощо.Але з усіх наук саме юриспруденція дала самий значний первісний імпульс до розвитку логічних досліджень, а потім протягом усієї наступної історії логіки постійно запозичувала у неї технологію міркування й у свою чергу ставила перед нею нові теоретичні і практичні завдання. Зокрема, теоретико-правнича, правотворча і правозастосовна діяльність постійно зіштовхуються з проблемою розмежування того, що є, і того, що повиннео бути (проблема співвідношення "сущого" і "належного"). Традиційна логіка практично не мала справи з нормами права, у кращому випадку ототожнюючи їх із загальними дедуктивними засновками силогізму. Вона мала справу винятково з оповідальними реченнями або з логічними функціями висловлень, підстановками яких є такі речення. Самі ці речення оцінювалися тільки як істинні або хибні (помилкові), оськільки аналізувалися тільки речення, що не виражають ступеня і характеру ціннісного відношення до дійсності. Однак у праві постійно приходиться зустрічатися саме з оцінками ("законно", "заборонено", "дозволено", "несправедливо" тощо), з нормами ("так-то вчиняти неможна", а от "так-то при таких-то обставинах можна" або навіть "слід обов'язково так-то робити"; з імперативами і, нарешті, з висловлюванням різних рішень, розпоряджень, вироків, що є не описами дійсності, а розпорядженнями щодо того, що повинно відбутися в дійсності. Для аналізу всіх цих нових для логіки сюжетів у ХХ столітті початку розроблятися логіка норм і оцінок, логіка розпоряджень (команд) і деонтична логіка.У XX столітті з'явилося багато інших некласичних систем: так звані логіки часу, місця, причинності, дій, переваг, прийняття рішень тощо, які також можуть знайти застосування в правовій сфері. Але перш, ніж приступати до вивчення цих досить складних теорій, корисно почати з більш простих, котрі і розглядатимуться далі. < Попередня   Наступна >