Головне меню
Головна Підручники Адміністративне право Адміністративне право України РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ РЕЄСТРАЦІЇ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЯК НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ Мехтієва Т.В.

РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ РЕЄСТРАЦІЇ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЯК НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ Мехтієва Т.В.

Адміністративне право - Адміністративне право України

Мехтієва Т.В.

РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ РЕЄСТРАЦІЇ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЯК НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Анотація

У статті досліджено проблемні питання реформування інституту фізичних осіб. Ви-сунуто пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів державної влади у сфері реєстрації людини та громадянина від його народження та який проживає або тимчасово перебуває на території України.

Ключові слова

Інститут реєстрації фізичних осіб, реєстрація людини та громадянина, Єдиний реєстр фізичних осіб, Державний департамент у справах, громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

І. Вступ

Проголошення незалежності України супроводжується виникненням складних та комплексних суспільних відносин, які потребують правового регулювання, що можливе через вдосконалення діяльності органів державної влади. Обов’язком держави є визнання необхідності захисту прав і свобод людини і громадянина, у якому

інститут реєстрації, зокрема фізичних осіб, відіграє важливу роль.

Проблема полягає у тому, що в Україні за стільки років незалежності таки не створено Єдиного реєстру фізичних осіб. Питання реалізації вимог ст. 32 Конституції України про збирання, зберігання, використання й поширення інформації про фізичних осіб досі залишилися законодавчо неврегульованими.

Питання вдосконалення діяльності органів державної влади щодо регулювання реєстраційної політики відносно свободи пересування тісно пов’язане з міграційними процесами у суспільстві, має багатоаспектний характер, а тому є предметом дослідження вчених різних галузей знань: демографії, історії, політології, соціології, філософії, правових наук тощо. Значний внесок у його вивчення внесли, зокрема, такі західні фахівці, як: Г. Венден-Дідьє, Г. Вербунт, Д. Коста-Ласку, Є. Красінець, Р. Муді, Р. Пленер, В. Потапов, Т. Хаммара та ін., російські вчені О. Арбузкіна, М. Богуславський, О. Воробйова, Ж. Зайончковська, В. Іонцев, І. Карданов, А. Михайлов, В. Моісеєнк, Г. Морозова, Л. Рибаковський, Б. Хорєв, та ін., а також цілий ряд вітчизняних авторів: С. Бритченко, І. Вайнагій, О. Малиновська, Н. Нижник, В. Новік, О. Піскун, С. Пирожков, І. Прибиткова, С. Ратушний, Ю. Римаренко, О. Хомра, П. Чалий, М. Шульга та ін. Водночас вони не охоплюють усього спектра важливих проблем у сфері реєстраційного обліку фізичних осіб, а отже, як самостійний інститут адміністративно-правове регулювання реєстрації фізичних осіб до цього часу комплексно не розглядався.

Недостатньо досліджені матеріально-правові і процесуально-правові ознаки інституту реєстрації. Вирішити цю проблему можливо за рахунок проведення комплексного аналізу практики реалізації відповідного інституту.

У статті досліджено реформування інституту реєстрації людини та громадянина, проблеми створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб, його визначення в нормативно-правових актах України.

ІІ. Постановка завдання

Метою статті є визначення реформування сутності інституту реєстрації фізичних осіб, механізму його реалізації, розкриття змісту та внесення відповідних змін до чинного законодавства України у сфері реєстраційного обліку фізичних осіб.

ІІІ. Результати

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави та право залишати будь-яку країну, включаючи власну, закріплені у ст. 33 Конституції України [1] та міжнародних актах: Загальній декларації прав людини від 10.12.1948 р. (ст. 13) [2], Міжнародному пакті про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р. (ст. 12) [3], Протоколі № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод від 16.09.1963 р. (ст. 2) [4], Європейській конве-нції про правовий статус трудящих мігрантів (Страсбург, 24.11.1977 р.) [5] та інших багато і двосторонніх міжнародних актах.

Забезпечення права громадян на вільне пересування, вибір місця проживання на території України одночасно визначають наявність конкретних обов’язків у відповідних органів виконавчої влади. Ці обов’язки передбачаються не тільки вимогами Конституції України, а й відповідними Законами: “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 р. [6]; “Про правовий статус іноземців” від

04.02.1994р. [7]; “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” від 11.12.2003 р. [8]; Постановою Кабінету Міністрів України “Про правила виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від

29.12.1994р. № 1074 [9], а також внутрішньовідомчими актами Міністерства внутрішніх справ (далі – МВС), Міністерства закордонних справ України.

Конституційний захист прав і свобод людини та громадянина реалізується відповідними нормативно-правовими актами органів державної влади, які уповноважені здійснювати певні функції надання управлінських послуг у сфері забезпечення прав і свобод на перебування та вільний вибір місця проживання. Однак, на сучасному етапі розвитку державності в Україні існують деякі суперечності у визначенні компетенції відповідних органів влади.

Передусім це стосується органів, до яких відносяться Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також однойменні його управління і відділи та відділи на рівні ГУМВС, УМВС, Автономної Республіки Крим, областей, міст Київ та Севастополь, міських і районних органів внутрішніх справ. Відповідно до Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, його завданнями є участь у межах своєї компетенції в координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з:

– вирішенням питань громадянства України;

– організацією імміграційної роботи та боротьбою з незаконною міграцією;

– додержанням посадовими особами та громадянами правил паспортної системи;

– реєстрацією та обліком фізичних осіб за місцем проживання (перебування);

– організацією роботи з розгляду документів стосовно набуття (припинення) громадянства України, підготовки матеріалів для розгляду Комісією при Президентові України з питань громадянства;

– узагальненням практики застосування законодавства з питань громадянства, імміграції іноземців та осіб без громадянства в Україну, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (перебування), розробленням і внесенням пропозицій щодо його вдосконалення на розгляд міністра внутрішніх справ;

– забезпеченням відповідно до законодавства видачі громадянам України, які постійно проживають в Україні, паспортних документів, іноземцям та особам без громадянства документів для в’їзду в Україну, перебування в Україні та виїзду за її межі або постійного проживання на її території;

– організацією реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем проживання (перебування);

– організацією роботи зі створенням єдиної державної автоматизованої паспортної системи;

– здійсненням контролю за додержанням посадовими особами та громадянами правил паспортної системи, іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

Однак Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб не повною мірою вирішує питання реєстрації фізичних осіб, зокрема, не присвоює ідентифікаційних кодів, не веде реєстру виборців, не займається реєстрацією народжених та померлих фізичних осіб. Усі ці прогалини у законодавстві викликають певні незручності і вимагають створення Єдиного реєстру фізичних осіб.

Аналіз регулювання органів виконавчої влади діяльності інституту реєстрації фізичних осіб показує, що замість створення Єдиного реєстру фізичних осіб із подальшим використанням його даних у відповідних напрямах правоохоронні і контрольні органи державного управління протягом десятиліття створювали відомчі автоматизовані реєстри різних категорій населення, які між собою абсолютно не пов’язані. В Україні протягом десятиліть розробляються і створюються понад 200 автоматизованих реєстрів і 40 баз даних (інформаційних автоматизованих систем), на які витрачено близько 3 млрд. грн. державних коштів. Але практично жодна з них не функціонує в повномасштабному ре-жимі й не взаємодіє з іншими [10].

Таке становище можливо виправити при державному комплексному підході до вирішення проблем, що накопичилися. Для цього необхідно відповідним рішенням Кабінету Міністрів України створити міжвідомчу координаційну групу, яку має очолити віце-прем’єр-міністр України, до складу якої слід включити фахівців відомств, де існують бази даних фізичних осіб, які дають можливість проводити специфічну реєстрацію людей та громадян, а саме: Державної податкової адміністрації (далі – ДПА) України, МВС, Мінтрансзв’язку та ін. Впровадження відповідних заходів дасть змогу створити систему з урахуванням наявного практичного досвіду.

Доцільним є використання бази даних, що існує в ДПА. Це дало б можливість більш ефективно проводити реєстрацію за ідентифікаційними номерами, що забезпечило б більшу впевненість у даних про фіксацію виборців.

Як видно із вищевикладеного, одним із завдань цього урядового органу, на який покладено функції адміністративно-правового регулювання у сфері реєстраційної політики, є організація роботи зі створення Єдиної державної автоматизованої системи реєстрації фізичних осіб, або людини та громадянина.

На нашу думку, для ефективного функціонування відповідної бази даних, формування такого реєстру необхідно віднести до компетенції Міністерства юстиції, а вже в його межах створити відділи (департаменти, управління), які б відповідали за окремі напрями функціонування Єдиного реєстру фізичних осіб: відділ реєстрації фізичних осіб, відділ ведення паспортного обліку, відділ ведення записів актів громадянського стану населення, відділ реєстрації та видачі ідентифікаційних податкових номерів, відділ ведення державного реєстру виборців, які б мали відповідні підрозділи в структурі всіх територіальних управлінь Міністерства юстиції України.

Для реалізації розроблених пропозицій слід внести зміни в структуру існуючих органів влади, сутність яких полягає у перепорядкуванні паспортних служб, які входять до структури МВС, відділів, які відповідають за присвоєння ідентифікаційних кодів ДПА, а також відділів ведення реєстру виборців у складі місцевих державних адміністрацій, Міністерству юстиції України. Це дасть змогу забезпечити цілісну, послідовну політику у відповідній галузі, єдність керівництва та взаємозв’язок між базами даних, а також сформувати єдину інформаційно-аналітичну систему – Єдиний реєстр фізичних осіб.

Разом з тим, на наш погляд, у сучасних умовах України одним із найпростіших і найпрозоріших механізмів забезпечення формування виборчого корпусу є латвійський приклад. Згідно із латвійським законодавством, головним документом, який посвідчує особу і надає право волевиявлення, є паспорт громадянина Латвії. Перед видачею бюлетеня дільнична комісія ставить у паспорті відмітку про голосування і перевіряє, чи немає в ньому вже такої відмітки. Така система цілком можлива для впровадження в Україні за умови передбачення жорсткішого покарання за підробку документів.

Відсутність систематизованого законодавства у сфері реєстраційного обліку фізичних осіб виявляє об’єктивну необхідність аналізу нормативно-правової бази щодо введення органами державної влади реєстраційного обліку людей та громадян з одночасним виробленням заходів стосовно вдосконалення адміністративно-правового регулювання інституту реєстрації.

За допомогою реєстраційного обліку держава вирішує такі важливі для себе завдання, як: облік населення; регулювання всіх міграційних процесів; необхідність створення умов для реалізації захисту громадянами прав та свобод, виконання обов’язків перед іншими громадянами, державою та суспільством; підтримка охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.

На практиці при реєстрації людини та громадянина виникають численні проблеми, пов’язані з нормативним регулюванням відповідного процесу. Відсутність єдиного нормативно-правового акта, що регулював би діяльність реєстраційного обліку, зумовлює необхідність об’єктивного аналізу нормативно-правової бази України в сфері державного управління діяльністю щодо реєстраційного обліку фізичних осіб у процесі їх проживання або тимчасового перебування на території України.

Важливість реформування інституту реєстрації полягає у визначенні поняття та сутності реєстраційного обліку, розгляді проблем адміністративної відповідальності за порушення правил обліку фізичних осіб, основних організаційно-правових форм діяльності органів державної влади у сфері реєстрації людини та громадянина в процесі здійснення реєстраційної політики та необхідності реформування законодавства у відповідній сфері.

Таким чином, для реформування інституту реєстрації фізичних осіб необхідно створити Єдиний реєстр фізичних осіб в Україні, складовими якого стали б системи обліку громадян ДПА, паспортів МВС, реєстр актів громадянського стану Мін?юсту, а також Державний реєстр виборців України. На нашу думку, організаційне забезпечення функціонування Єдиного реєстру фізичних осіб доцільно здійснити через формування відповідних структурних підрозділів при Міністерстві юстиції України з подальшим їх представництвом на всіх рівнях управління. Це вимагає вирішення питання перепідпорядкування паспортних служб, відділів, відповідальних за присвоєння та видачу ідентифікаційних кодів та за ведення реєстру виборців, Міністерству юстиції України, що дасть змогу створити в Україні єдину цілісну автоматизовану інформаційну систему, яка міститиме дані про кожну людину з моменту її народження і до смерті, а також забезпечить більшу впевненість у даних про фіксацію виборців, спростить механізми наповнення Державного реєстру виборців.

Література

1. Конституція України: станом на 28.04.2009 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

2. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua.

4. Протокол № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод від 16.09.1963 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим досту-у: http://zakon.rada.gov.ua.

5. Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів (Страсбург, 24.11.1977 р.) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

6. Закон України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18. – Ст. 101.

7. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 04.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.

8. Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” від 11.12.2003 р // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 232.

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про правила виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29.12.1995 р. № 1074.

10. Симоненко В.С. Список збитків замість реєстру виборців / В.С. Симоненко // Дзеркало тижня. – 2007. – № 25. – С. 10.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук