Радник

---

ДЕЯКІ ПИТАННЯ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ МІГРАЦІЄЮ

Аносєнков А. А.

У зв'язку з набуттям Україною незалежності перед мо­лодою державою постало абсолютно нове завдання - ре­гулювання міграційних процесів. Недосконалість організа­ційно-правових форм і методів державного регулювання міграційних процесів робить можливим незаконне й неконтрольоване переміщення мігрантів територію України.

Інтеграція до світового, насамперед, європейсько­го співтовариства, спонукає нашу державу імплементувати до національного законодавства й адміністратив­ної практики визнані міжнародно-правові норми і стан­дарти, забезпечити їх виконання, також щодо питань регулювання міграційних процесів.

За переписом населення 2001 р., в Україні прожи­ває 48 457 тис. громадян, з них українців - 37 500 тис. (або 77,8%). Представники всіх інших народів станов­лять 10 млн. Серед них найбільша етнічна група - росі­яни, їх в Україні 8 234 тис. В Україні проживає також 275800 білорусів, 258600 молдаван, 248200 кримських татар, 156600 угорців, 151 тис. румунів, 144 тис. поляків, 103 тис. євреїв, 99900 вірмен, 91500 греків. Є й зовсім нечисленні етнічні групи. У нашій країні проживає, на­приклад, 1 тис. караїмів, 406 кримчаків і 336 турків-мес-хетинців. Якщо порівняти ці цифри з даними перепису 1989 р., то побачимо, що структура етнічного складу населення трохи змінилася. Дані Держкомстату свідчать: за 12 років, що минули після останнього радянського перепису населення, в Україні на 3 млн. зменшилося росіян (з 22 % до 17, 3 %). Це пояснюється

тим, що укра­їнці, яким з якихось міркувань було вигідно декларува­ти себе росіянами, після розвалу Радянського Союзу записали себе українцями. У зв'язку з виїздом на свою історичну батьківщину чи до інших країн на 382 тис. зменшилася кількість євреїв. Зменшилася й кількість представників інших національних груп, зокрема біло­русів - на 164 тис, молдаван - на 65 тис, поляків - на 75 тис. Але, наприклад, вірмен за цей час в Україні стало більше на 45 тис, грузинів - на 10 тис.

Згідно з прогнозами у найближчому майбутньому варто очікувати збільшення обсягів міграційних перемі­щень населення у світі, підвищення інтенсивності міг­раційного руху. Останнім часом Україна з держави тра­нзиту шукачів притулку, які здебільшого прямували далі на захід, перетворилась на країнунакопичувачку мігра­нтів. Головними причинами такої ситуації є не тільки військово-політичні та економічні проблеми в Кавказь­кому регіоні та країнах Близького Сходу, "прозорість" східних кордонів, а й посилення імміграційного конт­ролю країнами Західної Європи. Аналіз міграцій, класи­фікованих за часовими ознаками, показує, що незворотні міграції (переміщення на постійне або тимчасове місце проживання) мають у своїй структурі нелегальну частку, що створює передумови для збільшення кіль­кості правопорушень, соціальної та демографічної не­стабільності в суспільстві.

За даними представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, до нього зве­ртаються нелегальні мігранти по допомогу, з метою отри­мання статусу біженця та залишення на постійне місце проживання в Україні. Саме ця категорія осіб є нелега­льними незворотними мігрантами. У 1999 р. таких було 1440 осіб, у 2000 р. - 686 осіб, у 2001 р. - 915 осіб, у 2002 р. - 1271 осіб, у 2003 р. - 13490, у 2004 р. - 10246, у 2005 р. - 12530, 2006 р. - 13400 осіб, які перетнули неле­гально державний кордон України з 20 країн світу. За даними МВС України, у 1999 р. право на постійне прожи­вання в Україні отримали 32485 осіб, із них 1574 особи, які нелегально перетнули державний кордон.

Транзитних нелегальних мігрантів було затримано при виїзді з України у 2000 р. - 4167 тис. осіб, у 2001 р. -3897 тис, у 2002 р. 4973 тис, у 2003 р. - 3791 тис, у 2004 р. - 4320 тис, 2005 р. - 5340 тис, у 2006 р. - 5780 тис. осіб. Порівнюючи транзитних мігрантів, які легаль­но перетинають державний кордон України, і тих, хто нелегально використовує транзитний проїзд для того, щоб потрапити до країни призначення, можна зробити висновок: транзитна міграція має 60 % легальну познач­ку перетину кордону, а в 40 % вона є нелегальною.

Негативні зміни криміногенної обстановки, що спо­стерігаються в Україні зумовлені цілою низкою факто­рів. Зокрема, невпорядкованість міграційних процесів, вплив закордонного криміногенного елементу, окре­мих фінансово-промислових груп, зацікавлених у де­стабілізації в нашій країні, ослаблення з причин об'єк­тивного і суб'єктивного характеру контролю за в'їздом і перебуванням на території України іноземців та осіб без громадянства, зокрема, держав ближнього зарубі­жжя, змушують сконцентрувати увагу на ролі міграцій­ної та реєстраційної системи у вирішенні проблемних питань щодо зміни криміногенної обстановки. Відсут­ність візового режиму в'їзду і виїзду з України громадян цілого ряду держав, обладнаних кордонів відкрила широкі можливості для проникнення на територію Укра­їни кримінальних та інших асоціальних елементів з інших країн. Ослаблення ж паспортно-візового режиму при­звело до безконтрольності проживання таких осіб, що сприяло їх подальшій криміналізацїї.

Необхідно підкреслити, що іноземці та особи без громадянства дедалі частіше вчиняють на теренах Укра­їни різного роду правопорушення і злочини, також ство­рюють нові або вступають у вже існуючі організовані злочинні групи. Спостерігається підвищений інтерес міжнародних злочинних угруповань до переміщення своєї діяльності на територію України та освоєнню тут високорентабельних сфер кримінального бізнесу. Осо­бливе значення має питання незаконного проникнення на нашу територію іноземців та осіб без громадянства. Ослаблення прикордонного контролю і паспортного режиму створюють для цього сприятливі умови.

Крім того, особлива небезпека для України незакон­ної міграції полягає в тому, що більшість незаконних мі­грантів становлять вихідці з азіатських країн, які прагнуть потрапити до Європи. Специфічні особливості цього ко­нтингенту перешкоджають їхній інтеграції в європейсь­ке суспільство й створюють загрозу для країн призна­чення або транзиту, до яких належить і Україна.

Нелегальна міграція за значних її масштабів, врахо­вуючи транзитне розташування України, може гальму­вати соціально-економічний розвиток суспільства. Ві­зовий режим, боротьба з нелегальною міграцією і те­роризмом, незаконним обігом наркотиків, постійний контроль за демографічним балансом, порядок на кор­доні, своєчасний перегляд законодавчих актів і "стику­вання" їх один з одним, перегляд інституту громадянс­тва тощо утворюють особливу складову національної безпеки. Нелегальна міграція поступово структурується та трансформується, перебуваючи під жорстким ко­нтролем з боку злочинних угруповань, є високоприбу­тковим бізнесом. Канали нелегальної міграції, що кон­тролюються злочинними угрупованнями, не виключа­ють, а, швидше, передбачають контроль з боку спецс­лужб іноземних держав, спрямований не тільки на бо­ротьбу з нелегальною міграцією. Недосконала держав­на міграційна політика може призвести до зростання популярності націоналістичних рухів та партій правого толку. На жаль, в Україні проблеми нелегальної міг­рації у таких аспектах до цього часу лише декларували­ся, але практично не розглядалися.

Наявність великої кількості нелегальних мігрантів, неврахованих при розробленні соціально-економічних програм, призводить до перерозподілу на їхню користь частини соціальних благ, що датуються державою (успад­кована з часів планової економіки соціальна інфраструктура залишається хоч і не ідеальною, проте все ж досить розвиненою), а отже, недоотриманняїх тими, на кого вони були розраховані. Прямі (внаслідок користування соціа­льними благами, що надаються за вартістю, меншою від вартості їх виробництва; різниця покривається за рахунок податків) втрати від перебування одного нелегального мігранта в Україні становлять 700-900 дол. США.

Проблема незаконної міграції виявляється дуже скла­дною і потребує з боку державної влади адекватного реагування. Питання регулювання міграційних проце­сів, особливо боротьби з незаконною міграцією, та дер­жавної безпеки взаємопов'язані, тому потребують вдо­сконалення та прийняття законодавства щодо регулю­вання міграційних процесів, відпрацювання процедури розгляду заяв шукачів притулку і прийняття рішень по них, узагальнення практики застосування законодавст­ва з питань громадянства, міграції іноземців та осіб без громадянства та реєстрації фізичних осіб за місцем про­живання, удосконалення діяльності органів виконавчої влади, підготовки кадрів тощо.

На сьогодні в Україні питання адміністративно-право­вого регулювання міграційних процесів перебувають на початковому етапі, практично відсутні комплексні нау­кові розробки цього механізму. Недостатньо приділяється увага проблемі активізації міграційних процесів населення як фактора дестабілізації суспільних відносин та негати­вного впливу на національну безпеку України. Захист державних інтересів потребує забезпечення системою правових організаційних та фінансових заходів Адмініст­ративно-правовий вплив на міграційний процес в Укра­їні все ще є недостатнім. Сьогодні управління імміграці­єю здійснюють більше десяти міністерств та інших центра­льних органів виконавчої влади України. Водночас, від­сутня належна координація їх діяльності, чітко не визна­чена сфера їх впливу та відповідальності.

На наш погляд, основними напрямками посилення державної міграційної політики є:

1) розроблення та прийняття єдиної Концепції держа­вної політики щодо адміністративно-правового регулюван­ня міграційних процесів з урахуванням геополітичного становища України та власних національних інтересів;

2) удосконалення законодавства щодо свободи пересування фізичних осіб територією України, де в обо­в'язковому порядку закріпити норми, пов'язані з обме­женням свободи пересування та вільного вибору місця проживання іноземних громадян через необхідність за­безпечення рівномірності розташування виробничих сил на території України. Це дасть можливість не тільки збе­регти робочі місця для громадян України, а й стимулю­вати розвиток нерозвинених в економічному та проми­словому плані районів держави за рахунок іноземних інвестицій та мігрантів, які прагнуть отримати або отри­мали право на проживання в Україні;

3)формування єдиного банку даних існуючих пото­ків мігрантів;

4)створення системи спеціальних приймальників-розподільників (фільтраційних пунктів) для утримання осіб, які порушують міграційне законодавство України;

5)створення державних центрів з прогнозування мі­граційних потоків;

6)удосконалення механізму взаємодії між органами виконавчої влади та правоохоронними органами з пи­тань міграції;

7)удосконалення підготовки кадрів для роботи з мі­грантами.

Література

1. Березовський І.Б. Переорієнтація стратегії боро­тьби з незаконною міграцією в Україні на роботу "на дальніх підступах" // Боротьба з організованою злочин­ністю і корупцією (теорія і практика). - 2001. - № 4.

2.ЧеховичС.Б. Юридичні аспекти міграційних про­цесів в Україні.-  К., 2001.

3.Мосьондз CO. Сучасні тенденції становлення дер­жавної міграційної політики України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 4. - С 82-88.

4.Кузьменко О.В. Адміністративно-правова протидія не­легальній міграції в Україні: Навч. посіб. - К., 2001. - 169 с

Аносєнков А. А. доцент кафедри адміністративного права та адміністра­тивної діяльності ОВС Одеського державного університе­ту внутрішніх справ Надійшла до редакції26.01.2009

< Попередня   Наступна >