1.8.4. Післявоєнна відбудова України (1945-1956)

Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася від­мінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився етнічний склад насе­лення.

Україна, яка зазнала найбільших втрат у війні, стала однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій.

Проте, маючи всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила до Радянського Союзу, вона фактично залишалася частиною унітарної надцентралізованої держави. Всі основні питання життя республіки вирішувалися у Москві сталінським керівництвом, а державна політика реалізовувалася через Комуністичну партію (більшовиків).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 р. було припинено функціонування Державного Комітету Оборони, натомість про­голошувалося повне відновлення повноважень рад депутатів трудящих та їхніх виконавчих комітетів. Істотних змін зазнав ряд республіканських нар­коматів та місцевих органів влади. Верховна Рада УРСР першого скли­кання у 1946 р. затвердила Указ Президії Верховної Ради про перетво­рення Ради Народних Комісарів на Раду Міністрів і народних комісаріатів на відповідні республіканські міністерства, які поділялися на три групи: загальносоюзні, союзно-республіканські і республіканські. На 60 тис. пра­цівників було скорочено штати адміністративно-управлінського апарату.

Важливою складовою переходу до мирного життя стало відновлення радянських органів державної влади на місцях. Цей процес проходив двома шляхами. Перший - призначення керівних працівників місцевих органів влади спеціально уповноваженими республіканськими та облас­ними структурами. Другий - шляхом залучення до управлінської діяльнос­ті депутатів, обраних

Сталінський режим, забезпечуючи схвалення радами політичної лінії ВКП(б), використовував їх для узаконення своєї, по суті, необмеженої влади. Функціонування місцевих рад ускладнювалося відсутністю належ­ної кількості кваліфікованих кадрів та постійною їх плинністю. Так, у 1945 р. й першій половині 1946 р. змінилося 69,9 відсотка голів виконкомів місь­ких і районних рад [82, с 44].

У перші повоєнні роки зазнав певних змін обласний поділ УРСР. Було утворено Херсонську область, а на возз'єднаних з Україною землях Закар­паття - Закарпатську область. На 01.09.1946 р. кількість адміністративних одиниць в Українській РСР була такою: 25 областей, 81 місто республікан­ського та обласного підпорядкування, 750 районів, 13 округ (у Закарпатті).

У листопаді 1949 р. були внесені зміни до державних символів респуб­ліки, які, однак, не відображали історичних традицій українського народу.

Найважливішим завданням того періоду була відбудова народного го­сподарства, для чого був прийнятий четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Передбачалося за п'ять років перевершити довоєнний рівень валового випуску продукції та відновити виробничі потужності. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів «перетворення природи», які передбачали будівництво в Україні величезної греблі на Дніпрі, створення великих лісосмуг у степах для боротьби з посухами.

План і надалі базувався на довоєнній моделі розвитку народного гос­подарства з її традиційними радянсько-плановими компонентами, орієн­тацією на важку промисловість, на кількісні показники, «вал». Абсолютно виключалися ринкові елементи, приватна власність, конкуренція, співпра­ця та інтеграція з розвинутими країнами світу. Натомість передбачалися планово-командний тиск держави на трудящих, різниця цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (як завжди, не на користь останньої) Всі вказівки диктувалися, доводилися зверху, ставилася вимога їх безу­мовного виконання, а невиконання завдань підлягало осуду та суворій відповідальності

Найважча ситуація склалась у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки Значні втрати під час війни, другоряд­не місце у соціалістичному плануванні, згубна сталінська політика, не­сприятливі погодні умови - все це призвело до надзвичайно тяжкого яви­ща - голоду 1946-1947 років, який охопив усю територію республіки, крім західних областей За неповними даними, за ці роки у 16 східних областях України померли від голоду майже 800 тис людей [ЗО, с 372] Водночас у період голоду з Радянського Союзу було вивезено 1,7 млн пудів хліба як безплатну допомогу Польщі, Чехословаччині, Болгарії та іншим країнам «народної демократи» Радянське керівництво всіляко замовчувало мас­штаби трагедії, звинувачуючи у труднощах «саботажників» Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспної системи, була відновлена та активі­зована державна політика примусової колективізації, «розкуркулення» і масової депортації середняків Західної України (1948-1953) її результа­том стало створення 7190 колгоспів, які об'єднали 98% селянських госпо­дарств, та виселення у східні райони понад 65 906 родин Такі дії радян­ської влади викликали обурення й опір та ще більше загострили брато­вбивчу війну на західноукраїнських землях

У 1947 р проведено грошову реформу, результатами якої стало ви­лучення грошей у тих, хто заощадив певні їх суми Особливо боляче ре­форма вдарила по селянству, сільській інтелігенції В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості, обмін грошей, що зберігались у населення, здійснювався з розрахунку 1 10

Скасування карткової системи у 1947 р призвело до значного зро­стання цін на продукти Нові ціни більше ніж у три рази перевищили довоєнний рівень, тоді як зарплата загалом збільшилася лише напо­ловину

У цілому четверта п'ятирічка, позначена потужною індустріалізацією, дала дивовижні та неоднозначні результати У 1946-1950 рр на розвиток важкої промисловості спрямовано 88% державних капіталовкладень, що дало до 1950 р збільшення на 15% промислового виробництва порівняно з 1940 роком У Західній Україні, де до війни важкої промисловості прак­тично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав до 1950 р про­мислове виробництво зросло на 230% У 50-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи

Проте таке стрімке зростання промисловості відбувалося за рахунок нехтування випуску товарів народного споживання і не привело до підви­щення життєвого рівня населення На 1950 р легка промисловість ледве досягла 80% довоєнного рівня Купити у той час пару взуття, одяг чи на­віть буханець хліба було проблемою

Важливе значення надавалося керівництвом СРСР інтенсивній радянізацм всіх сторін соціально-економічного і культурного життя Західної України У грудні 1945 року ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по захід­них областях, згодом підрозділи такої спрямованості були організовані в галузевих наркоматах, інших органах влади республіки Питаннями захід­них областей відав один із заступників голови Уряду, а в наркоматах один із заступників наркома Ця проблема постійно перебувала на конт­ролі владних структур Плани розміщення відповідних галузей, розвитку продуктивних сил краю розглядались і вирішувалися в Уряді, Держплані, різних наркоматах

Кадрова політика радянського уряду в Західній Україні відзначалася тим, що майже всі ключові посади займала нова еліта - радянська но­менклатура, надіслана з інших республік СРСР та східних областей УРСР

Для здійснення соціалістичних перетворень сюди прибули 86 тисяч партійних радянських працівників спеціалістів, робітників, які були да­лекими від проблем регіону, не знали і не хотіли знати особливостей і традицій західноукраїнських земель, адже головне їх завдання полягало у передачі «досвіду соціалістичного будівництва» При цьому здійсню­валася відверта дискримінація місцевих кадрів, яким у той час не дові­ряли Станом на 1 січня 1947 р із загальної кількості працюючих на но­менклатурних посадах обкомів, міськкомів і райкомів партії (63 060 осіб) вихідців із Західної України було 30 443, або 49 відсотків до загальної кількості [93, с 50]

Надзвичайно швидка індустріалізація Західної України мала на меті не лише створення нового промислового центру України, а й зміну традицій­ної структури населення краю, її етнічного складу, збільшення у ній пито­мої ваги тих елементів, які б могли служити надійною соціальною базою радянської влади Зокрема, до західних областей переселилася значна кількість росіян, які внаслідок цілеспрямованої державної політики стали значним етнічним чинником Як результат, чисельність росіян, яких до Другої світової війни в Західній Україні майже не було, у 1959 р станови­ла 330 тисяч осіб, або 5 відсотків населення [78, с 421]

Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії Виснажли­вий, марнотратний, нераціональний метод правління за допомогою те­рору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу До змін прагнула навіть верхівка партії Існувала очевидна й нага­льна необхідність загального послаблення жорсткого сталінського то­тального контролю

Першою, хоча й тимчасовою, ознакою змін стало запровадження «ко­лективного керівництва», яке змінило одноосібне правління диктатора Період функціонування цього органу державного управління, що складав­ся з вищих партійних і урядових функціонерів, був лише перехідним ета­пом перед правлінням нового сильного партійного лідера Жорстока боротьба за владу завершилася перемогою Микити Хрущова, політична кар'єра якого була тісно пов'язана з Україною.

У Радянському Союзі почалася своєрідна «відлига», що торкнулася всіх сфер громадсько-політичного життя, в тому числі державно-управ­лінської. Були дещо розширені права республік в економічному й культур­ному житті, у відання республік центр передав низку підприємств союзного підпорядкування. У 1954-1956 pp. в УРСР створювалися нові союзно-республіканські міністерства: чорної металургії, вугільної, паперової та деревообробної, легкої, текстильної промисловості, вищої освіти, зв'язку; республіканські міністерства: автомобільного транспорту, юстиції. Укра­їнському уряду надаються додаткові права у плануванні виробництва і розподілу продукції промислової кооперації, колгоспів і радгоспів. Питома вага республіканської промисловості в Україні підвищилася з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 році. Були дещо розширені можливості в справі плануван­ня, бюджетні права УРСР. Однак ці позитивні тенденції державного будів­ництва не набули подальшого розвитку та відповідного законодавчого закріплення, центр і надалі зберігав свій командно-унітарний статус. Вка­зівка будь-якого союзного відомства була законом для уряду УРСР, не кажучи вже про інші управлінські структури республіки.

На початку 1954 р. ЦК КПРС прийняв рішення про зменшення чисель­ності адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств. У жовтні цього ж року у прийнятій спеціальній постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР викривалися недоліки в структурі міністерств і відомств та визначалися заходи щодо поліпшення роботи державного апарату. В ре­зультаті за 1954-1955 pp. у республіці було звільнено з посад понад 61 тис. чиновників [5, с. 34]. В одне міністерство об'єднано міністерства місцевої і паливної промисловості України.

Значний економічний спад, занепад соціально-культурної інфраструк­тури Криму у післявоєнний період, різке зменшення кількості населення внаслідок насильницького виселення корінних мешканців - кримських та­тар, змусили московську владу вдатися до оптимального в тих умовах кроку - передачі Кримської області РРФСР у підпорядкування Українсь­кій РСР. 26 квітня 1954 р. Верховною Радою СРСР після детального обго­ворення та погодження на всіх рівнях та за участю всіх заінтересованих сторін, був прийнятий відповідний закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР». При його прийнятті були дотримані всі необхідні конституційні процедури та вимоги. Процес пере­дачі відбувся не тільки за обопільною згодою двох республік, а, що важ­ливо, за ініціативою Російської Федерації. Слід також зазначити, що в жодних офіційних документах немає й згадки про «дарунок з нагоди 300-річчя воз'єднанння України з Росією».

Одержавши занедбаний регіон, Україна відразу спрямувала значні кош­ти на відбудову і піднесення економіки та соціально-культурної сфери Криму. Це сприяло швидкому зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту населення півострова. То­му можна стверджувати, що повернення у 1954 році Криму Україні було цілком виправданим кроком, правильність якого підтверджена логікою по­дальших подій. Цю подію слід трактувати як акт історичної справедливості.

Цього ж року було ліквідовано Ізмаїльську область та утворено Чер­каську.