78

---

2.3.2. Мистецтво управління

Різноманітність підходів до вивчення державного управління зумовле­на «двоїстим» характером цього явища. Управління, оскільки воно ґрун­тується на законах суспільного розвитку - це наука. Отже, вимагає відпо­відного ставлення, тобто обов'язкового розуміння об'єктивної логіки її за­конів. Разом з тим - це мистецтво, яке Демокріт характеризував як най­вище із мистецтв. Він рекомендував докладно вивчати мистецтво управління і допускати до керівництва лише тих, хто знає справу, має від­повідні знання, якості.

Таким чином, до складу науки державного управління входять дві вза­ємопов'язані частини: теорія управління і мистецтво управління. Вони відрізняються одна від одної. Якщо теорія управління орієнтована, в ос­новному, на відображення раціонального аспекта реальних систем управління, їх загальних закономірностей і моделей, то мистецтво управ­ління визначається навичками, інтуїцією, здібностями людей, їх умінням творчо застосовувати управлінську науку в практиці з урахуванням конк­ретних особливостей функціонування об'єкта і суб'єкта державного управління [279, с 363]. Адже у практичній діяльності управлінці постійно мають справу із нестандартними, незапрограмованими ситуаціями, вирі­шення яких є неможливим на основі застосування готових моделей чи шаблонних рішень. В умовах дефіциту часу, недостатнього інформаційно­го забезпечення і обмежених ресурсів не завжди можуть допомогти стан­дартні знання і навички, тому на перший план виходять креативні та інтуї­тивні якості керівника. Невипадково американські вчені А. Болман і Т, Діл, поряд із поняттям професіоналізму, вводять категорію «артистизм», під якою розуміються якості творчої уяви, чутливості і багатоплановості в оцінці проблем, що постають перед адміністраторами [283]. Як слушно зазначає А. Вілдавський, керівник управлінської структури в обов'язковому порядку повинен володіти відпов

ідною уявою, що дозволяє йому здійснювати ін­телектуальні операції з проектування рішень та їх наслідків, тобто своєрі­дні «розумові експерименти» [307].

Хоча державне управління базується на об'єктивних законах і прин­ципах, індивідуальні особливості особи, зумовлені її культурно-освітнім рівнем, знаннями, життєвим досвідом, мають безпосередній вплив на управління. Тому можна сказати, що мистецтво управління у кожному конкретному випадку вносить свої суттєві корективи до системи раціона­льних знань у сфері державного управління, що пояснюється багаточисленністю та непередбачливістю конкретних ситуацій, що виникають у практиці управління. Крім того, узагальнений матеріал, що відображає окремі аспекти мистецтва управління, відповідним чином впливає на фор­мування принципів, методів, процедур управлінської діяльності, які стають частиною теорії управління.

У 1948 р. Леонард Байт у своїй праці «Вступ до вивчення державного управління» виокремив розділ «Мистецтво управління». Аналізуючи спе­цифіку управлінського процесу, вчений дає таке визначення: «Мистецтво управління - це керівництво, координування й контроль, які здійснюються над багатьма людьми для досягнення певної мети. Це мистецтво прони­зує всі рівні організації, зв'язуючи між собою багато професій, ремесел та спеціальностей...» [306, с 4]. Таким чином, Байт відводить мистецтву в здійсненні управління надзвичайно велику роль, своєрідно феноменологізуючи його. Мистецтво управління, здатність творчо підходити до постановки і реалізації цілей тією чи іншою системою набувається на основі осо­бистого життєвого досвіду чи шляхом спеціального навчання керівників.

Однією з найважливіших умов досягнення високого управлінського мистецтва є оволодіння теоретичними засадами державного управління.

Адже, як слушно зазначає М. Піскотін, у сфері мистецтва досягає ус­піху лише той, хто спирається не тільки на природжений талант, але й на міцні знання відповідної теорії [167, с 33].

Підсумовуючи, можна сказати, що державне управління - це наука і мистецтво, позаяк у ньому поєднується об'єктивне та індивіду­альне [251,с 36]. Адже у процесі управління відбувається своєрід­не злиття знань (наука), навичок (професійне ремесло) і твор­чості (мистецтва).

Тому, як зауважує А. Дегтя державне управління об'єднує в собі науково-пізнавальну, інтуїтивне та рутинно-професійну діяльність, тобто передбачає поєднання ментальних знань із творчою уявою та інтуїцією, а прикладних принципів і технологій - з виключно практични­ми навичками та вміннями [61, с 124].

Процес оволодіння мистецтвом управління значно складніший за оволодіння професійним ремеслом. Адже в процесі державного управлін­ня не можна керуватися лише однозначними правилами, підготовленими рекомендаціями, готовими схемами, які можна засвоїти і застосовувати при вирішенні будь-яких управлінських завдань. При виникненні нестан­дартних ситуацій, що вимагають неординарних підходів, такі схеми ста­ють непридатними. Саме вони вимагають творчого, гнучкого, діалектично­го мислення, генерування різних альтернатив, вибір серед них оптималь­них і застосування адекватних методів державного управління.

 

< Попередня   Наступна >