121

---

2.4.1. Об'єкт і предмет науки державного управління

Будь-яка нова наука народжується з потреби більш поглибленого пі­знання тих чи інших явищ природи і суспільства, коли для цього виника­ють об'єктивні можливості. Як зазначає М. Піскотін, спроби створити нову науку досягають успіху лише у тому випадку, коли вона знаходить свій особливий предмет, відмінний від предмета існуючих наук, у рамках яких він не міг достатньо повно досліджуватися [167, с. 39]. Цей предмет пови­нен мати свою специфіку, яка б характеризувала найбільш суттєві його властивості. Знайшовши власний притаманний об'єкт і предмет, нова нау­ка відокремлюється від вже існуючих. Отже, розробка предмета нової га­лузі науки є суттєвою проблемою її становлення.

Виходячи з цих засад, спробуємо з'ясувати, чи має нова галузь науки «Державне управління» свій власний об'єкт і предмет, якісно відмінний від інших наук? Ураховуючи те, що проблемами, які охоплюються теорією державного управління, цілком закономірно займалися і займаються інші науки, можна зробити попередній висновок, що не має. Виникає питання, яку ж нову проблематику покликана досліджувати наука державного управління? Юридичні, політичні, філософські, економічні, історичні, соці­ологічні, психологічні та інші суспільні науки обмежуються вивченням лише частини управлінських проблем, виходячи з дослідження притаман­ного їм об'єкта знань. Ось чому виникла нагальна потреба в існуванні та­кої специфічної науки, яка б повністю зосереджувалася на зазначених проблемах і досліджувала їх комплексно.

Спробуємо з'ясувати, що є об'єктом і предметом теорії державного управління. Спершу зазначимо, що об'єкт існує незалежно від нашого знання, а предмет не є тотожним об'єкту, він, будучи продуктом пізнава­льної діяльності, формується самим знанням. Визначення об'єкта теорії державного управління пов'язане з відповіддю на пи

тання; «що вона досліджує?», а визначення її предмета - «які істотні зв'язки вона пізнає?» [172, с. 59]. Переважна більшість учених прийшла до висновку,. що об'єктом теорії державного управління є виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління [236]. Незважаючи на інші існуючі в літе­ратурі думки з даної проблематики, вважаємо, що саме такий підхід най­більш точно дає відповідь на питання щодо визначення об'єкта науки державного управління.

Отже, можна зробити висновок: об'єктом дослідження науки дер­жавного управління є діяльність органів виконавчої влади,

Виходячи з об'єкта, перейдемо до визначення предмета науки держав­ного управління. Досліджуючи проблеми управління в цілому, теорія державного управління не підміняє і не дублює інші науки, які займаються суміжною проблематикою. Як зазначається в літературі, її самостійний предмет умовно можна скласти з трьох частин [167, с 44-45]. Першу ста­новлять проблеми взаємодії різноманітних сторін управління, які вивча­ються іншими науками, виходячи з їхнього предмета дослідження. Дослі­джуючи ці взаємодії, виявляючи їх закономірності, наука державного управління досягає більш точного і глибокого пізнання адміністративної реальності [288]. Другу частину становлять питання, які або зовсім не ви­вчаються існуючими науками, або досліджуються в обмежених рамках, оскільки більш глибоке їх дослідження не може бути досягнуте методами, притаманними даним галузям науки. Третя частина - це проблеми, які не вивчаються жодною іншою галуззю науки, а тому мають суттєве значення для вдосконалення державного управління. Це: питання наукової органі­зації праці в сфері виконавчої влади, запровадження в роботі управлінсь­кого апарату сучасних інформаційних технологій та технічних засобів, пи­тання оптимізації аТіарату державного управління та управлінських функ­цій тощо.

Можна визначити, що основними напрямами досліджень науки дер­жавного управління є такі:

а) організація державного управління на різних рівнях - центрально­му, регіональному та місцевому (розробка загальної теорії апарату дер­жавного управління, проблем централізації і децентралізації, управлінсь­ких функцій, координації державного управління як цілісної системи);

б) проблема добору і підготовки управлінських кадрів – дослідження питань оптимальної структури штатного складу державних службовців, управління персоналом у державних органах, професійно-кваліфікаційні вимоги до державних службовців, а також проблем лідерства і боротьби з бюрократизмом;

в) техніка державного управління, зокрема розробка теорії прийняття державно-управлінських рішень, політичного прогнозування, методів дер­жавного управління, технології зв'язків з громадськістю [40].

Відповідно, в центрі її уваги перебувають такі наукові поняття і категорії: функції, принципи, організаційна структура, методи і фор­ми діяльності апарату державного управління, державна служба, а предметом науки державного управління є організація, форми і за­кономірності функціонування системи органів виконавчої влади.

На наш погляд, саме таке визначення дає найбільш повне уявлення про предмет державного управління як загальної міждисциплінарної са­мостійної наукової дисципліни.

Отже, наукова галузь «Державне управління» має своє чітко окресле­не об'єктно-предметне поле досліджень, а саме - один з основних видів діяльності держави - здійснення виконавчої влади. Воно синтезує соціа­льно-політичний, історичний, юридичний, соціологічний, економічний, пси­хологічний підходи, не обмежуючись і не зливаючись при цьому з жодним із них.

Державне управління - наука, що існує у поєднанні теоретичного (фун­даментальні дослідження) і практичного (прикладні дослідження) аспек­тів. Теорія державного управління вивчає різні види управлінської діяль­ності - від оптимізації праці державних службовців до розробки концепту­альних напрямів модернізації апарату державного управління. Поєднання в науково-дослідницькій технології адміністративно-управлінського досві­ду з теорією і практикою державотворення сприяє ефективності виконав­чої влади. Адже її головною ціллю є одержання й теоретична системати­зація нових знань (фундаментальних і прикладних) про діяльність органів виконавчої влади, державних службовців, знаходження шляхів підвищен­ня ефективності державного управління, оптимізації управлінських функ­цій, вдосконалення методів державного управління. Разом з тим приклад­ні дослідження спрямовані на практичне застосування отриманих фунда­ментальних результатів для вирішення конкретних завдань у сфері державного управління.

Науку державного управління визначають як суспільну науку про раціональну організацію апарату управління і найбільш ефективні засоби, форми і методи його роботи, які дозволяють досягати макси­мальних результатів за найменших затрат сил і ресурсів [167, с 49].

Державне управління як наука і як навчальна дисципліна має свої особливості. Як галузь науки воно охоплює теоретичні дослідження про­блем організації, становлення й розвитку державного управління, зокрема побудови й оптимального функціонування системи органів виконавчої влади. Як навчальна дисципліна - дає своїм слухачам знання принципів, функцій, методів і прийомів управління, організації державного апарату і державної служби, форм управлінської діяльності, державно-управлінсь­ких відносин.

Отже, державне управління як наука має загальний характер, свій об'єкт і предмет, систему понять і категорій, сформульовані проблеми і гіпотези, специфічні та універсальні закони розвитку. Слід зазначити, що при визначенні управлінської науки ми не повинні відмежовуватися від сучасних досягнень світової управлінської думки. Хоча, з іншого боку, щодо ряду ключових проблем теорії управління, вітчизняна управлінська наука повинна здійснювати наукові розробки, які б за досконалістю вигід­но відрізнялися від досліджень інших адміністративних шкіл та сприяли формуванню національної теорії державного управління. Необхідно твор­чо підходити до світового досвіду, адже недоцільно сліпо переносити на сучасний український ґрунт застарілі та чужі знання, управлінську культу­ру, не враховуючи особливостей конкретно-історичного стану суспільства та національного менталітету. Прагнення до опанування минулого управ­лінського досвіду не повинно привести до ігнорування сутності сучасного державного управління, адже лише творчий аналіз і усвідомлення мину­лого сучасного є необхідною умовою формування якісно нового останньо­го. Варто погодитись у цьому розумінні із В. Селівановим: «Не можна створити сучасну парадигму демократичного управління в Україні без урахування як новітніх, зокрема економічних, політичних, правових і, без­умовно, управлінських знань, які врахували б світові, загальнолюдські цінності, так і знань, які відбивали б національну специфіку України, мен­талітет українського народу. Без цього неможливий і подальший процес підготовки висококваліфікованих фахівців-управлінців саме для суверен­ної і демократичної України» [217, с 88].

 

< Попередня   Наступна >