86

---

2.5.2. Систематизація принципів

Поряд з існуванням у науковій літературі великої кількості різноманіт­них принципів управління, є також багато підходів щодо їх класифікації. Водночас не існує загальноприйнятих правил стосовно такої системати­зації. Тому наведемо найбільш розповсюджені підходи з даної проблема­тики.

Автори курсу лекцій «Загальна теорія управління» [177] пропонують таку систематизацію принципів:

загальні - принципи системності, об'єктивності, саморегулювання, зворотного зв'язку, оптимальності, інформаційної достатності, демократиз­му, гласності, змагальності, стимулювання;

часткові - принципи, що застосовуються у різних підсистемах чи су­спільних сферах (економічній, соціально-політичній, духовній), і принципи, що застосовуються при аналізі різних суспільних явищ, організацій, інсти­тутів;

організаційно-технологічні - єдиноначальності, поєднання державно­го, регіонального і місцевого управління, конкретності, поділу праці, ска­лярний принцип, принцип ієрархії, єдності розпорядництва, єдиноначал, делегування повноважень, діапазону повноважень.

Ц. Ямпольська визначила такі групи принципів державного управління: організаційно-політичні, організаційно-технічні принципи побудови апара­ту управління, організаційно-технічні принципи діяльності апарату управ­ління [167, с 67-68].

Н Нижник і О. Машков запропонували таку систематизацію принципів державного управління: 1) суспільно-політичні принципи; 2) структурні принципи; 3) принципи державно-управлінської діяльності [170, с 56-58].

Ґрунтовний аналіз проблеми виділення та систематизації принципів управління зроблений Г. Атаманчуком, який визначив такі види принципів державного управління: загальносистемні, структурні, спеціалізовані [18, с 191-193].

<

p style="text-align: justify;">Як бачимо, існують різні підходи до систематизації принципів державно­го управління, що свідчить, у першу чергу, про великі труднощі у встанов­ленні систематизаційних засад. Виходячи з того, що принципи відобража­ють об'єктивні закономірності, відносини і взаємозв'язки в системі держав­ного управління, можна констатувати, що характер кожного принципу та їх систематизація повинні ґрунтуватися на доволі вагомих підставах.

Система органів виконавчої влади, діючи від імені держави, здійснює державне управління у всіх секторах народного господарства. Відповідно ця діяльність ґрунтується на певних засадах, що виходять із суспільно-політичної природи держави з притаманними їй національними особливо­стями. Ефективне здійснення функцій державного управління можливе лише за умови, коли всі елементи системи виконавчої влади управляють­ся з єдиного керівного центру, діють злагоджено, скоординовано, на осно­ві певних закономірностей, відносин і процесів, які відображають держав­не управління як діяльність.

Тому першою підставою систематизації принципів державного управ­ління є виокремлення тих загальних закономірностей, відносин і процесів, які притаманні державному управлінню і забезпечують стабільність сис­теми виконавчої влади. Такі універсальні закономірності можна означити поняттям загальні принципи державного управління.

Друга підстава систематизації пов'язана з аналізом і характеристи­кою закономірностей, відносин і взаємозв'язків, що складають групи еле­ментів державного управління (цілі, функції, структура, процес). Якщо суть державного управління відображається у загальноуправлінських принципах, які впливають на всі складові цієї системи, то, відповідно, у кожній групі елементів повинні діяти якісь свої специфічні закономірності, відносини і взаємозв'язки, які надають їм (групам елементів) упорядкова­ну структуру [18, с 192]. їх можна розглядати як структурні принципи, що впорядковують структуру групи елементів, і поділити на такі види: структурно-цільові, що відображають закономірності раціональної побу­дови дерева цілей державного управління; принципи побудови організа­ційних структур, які визначають закономірності та взаємозв'язки побудови організаційної структури державного управління; структурно-функціональ­ні, що пов'язані із організацією функціональної структури державного управління; структурно-процесуальні, що дають уявлення про основні (ви­значальні) закономірності та взаємозв'язки раціонального та ефективного здійснення управлінської діяльності органів виконавчої влади [18, с 192]. У різноманітних підсистемах державного управління (територіаль­них, функціональних, галузевих тощо) і, особливо, в різних аспектах спеціалізованої управлінської діяльності існують свої специфічні зако­номірності, відносини і взаємозв'язки організації тих чи інших управлін­ських елементів, що складають третю підставу систематизації прин­ципів державного управління. Сюди можна віднести принципи форму­вання організаційних структур, принципи керування установою, принципи прийняття управлінських рішень, принципи контрольної діяль­ності, принципи використання методів державного управління, принципи державної служби, принципи управління персоналом, принципи діяльно­сті органу виконавчої влади, принципи діяльності Кабінету Міністрів України, принципи діяльності місцевих державних адміністрацій тощо. Ці принципи розглядатимуться у наступних розділах книги Тому зараз лише зауважимо, що спеціалізовані принципи не повинні суперечити загаль­ним і структурним принципам, а, навпаки, сприяти зміцненню єдності державного управління.

 

< Попередня   Наступна >