101

---

3.2.1. Політико-адміністративні функції

Особлива сфера діяльності держави - вирішення завдань політико-адміністративного характеру. її діяльність у вказаному напрямі реалізу­ється у формі державного управління шляхом здійснення політико-адміністративних функцій, зокрема, таких:

оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжнародних миротворчих операціях;

національна безпека;

охорона кордонів та митниця;

зовнішня політика: зовнішні зносини, представництво країни за кордоном, захист прав співвітчизників за межами країни, зовнішня еконо­мічна політика;

забезпечення правопорядку: охорона прав і свобод громадян, боротьба зі злочинністю, охорона власності та фізичних осіб, попере­дження правопорушень;

політика в інформаційній сфері.

В умовах сьогодення необхідною умовою підтримання політичної та соціальної стабільності у будь-якій державі є наявність не тільки ефектив­ної економіки, а й здатність нейтралізувати можливі загрози, протидіяти спробам зовнішнього тиску, забезпечувати достатню захищеність своїм громадянам [69, с. 329]. Конституція України встановлює, що захист суве­ренітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, спра­вою всього українського народу [104, с. 7]. Прагнучи до мирного співісну­вання з усіма країнами світу, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від будь-якого агресора. Функції забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України відповідно до Основного Закону (стаття 17) покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави. До системи суб'єктів гарантування національної безпеки належать:

а) орган законодавчої влади і органи державного уп

равління загальної компетенції - Верховна Рада, Кабінет Міністрів, місцеві державні адмініс­трації;

б) правоохоронні органи - прокуратура, суди загальної юрисдикції, Конституційний Суд, адвокатура;

в) органи державного управління спеціальної компетенції - Міністерс­тво внутрішніх справ, Служба безпеки, Міністерство оборони, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Міністерство юстиції, спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ, Мініс­терство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту на­селення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інші;

г) громадські структури товариство сприяння обороні України, пункти охорони громадського порядку, приватні фірми, що виконують функції в окремих сферах життєдіяльності країни, тощо [69, с 340-341].

Президент України очолює Раду національної безпеки і оборони України (стаття 106 Конституції), яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у цій сфері.

Таким чином, держава є основним суб'єктом забезпечення національ­ної безпеки. У здійсненні цієї функції вона виходить з того, що достатня безпека особи і суспільства неможлива без дійового захисту державних інтересів. Практика демократичних держав свідчить, що ступінь захище­ності особи і суспільства перебуває у прямій залежності від рівня безпеки держави [99, с. 465].

Основними функціями системи гарантування національної безпеки в усіх сферах її діяльності є: а) створення й підтримання у постійній готов­ності сил та засобів гарантування безпеки; б) управління діяльністю сис­теми гарантування національної безпеки; в) здійснення планової та опе­ративної діяльності щодо гарантування національної безпеки; г) участь у міжнародних системах безпеки [69, с 334].

У системі національної безпеки важлива роль відводиться обороні України від зовнішньої збройної агресії. Мета оборони - створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливої агресії проти України. Вона базується на готовності армії, еко­номіки, населення, території до оборони і будується згідно з воєнною докт­риною держави [99, с. 448]. Конституція України (стаття 17) встановлює, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, які забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітря­ного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України [207]. Безпосереднє керівництво цим військовим формуван­ням здійснює Міністерство оборони України - центральний орган вико­навчої влади і військового управління, який реалізує державну політику у сфері оборони держави та військового будівництва. Сьогодні це військове відомство реалізує Державну програму реформування та розвитку Зброй­них Сил України на період до 2005 року. її мета - оптимізація структури національного війська, що передбачає зменшення його чисельності, вдос­коналення управлінських структур, утворення міжвидових компонентів за функціональним призначенням - передових сил оборони (стратегічні не­ядерні сили стримування, сили швидкого реагування, війська прикриття), створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами.

Важливим завданням сьогодні є також переоснащення Збройних Сил новітніми зразками озброєння та військової техніки. Для створення сучас­ної боєздатної Української армії в перспективі передбачається її перехід на професійні засади функціонування. Отже, актуальними завданнями державного управління у воєнній сфері є: захист незалежності і територі­альної цілісності держави, забезпечення мирних умов її розвитку на осно­ві зміцнення Збройних Сил на засадах оборонної доктрини, посилення уваги до потреб військовослужбовців, армії та флоту загалом [119].

Важливі функції щодо забезпечення національної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України. Цей орган виконавчої влади реалізує державну політику з питань охорони кордонів, бере участь у розробці й реалізації загальних принципів право­вого оформлення і охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, вдосконаленні системи заходів щодо забез­печення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управ­ління Прикордонними військами України. Головним завданням прикор­донних військ є забезпечення недоторканності державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах держави, а також охорона економічної зони України Пріоритетним напрямом у роботі українських прикордонників є боротьба з нелегальною міграцією

Сьогодні у зв'язку зі зміною воєнно-політичної обстановки в Європі та світі необхідно запроваджувати принципово нові підходи до охорони кор­донів України. Зокрема, слід відійти від так званої жорсткої моделі, коли вартові кордону були прив'язані до рубежів, місць несення служби, та по­ступово перейти до тактики патрулювання районів і секторів на імовірних напрямках діяльності злочинних угруповань. Необхідно посилити охорону північно-східних рубежів держави, звідки йдуть основні потоки нелегаль­ної міграції, контрабанди, наркотичних речовин.

Важливим напрямом забезпечення національної безпеки є зовнішня політика держави. Стаття 18 Конституції України наголошує, що зовніш­ньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її націона­льних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідно­го співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загально­визнаними принципами і нормами міжнародного права. Втілюючи свою зовнішньополітичну концепцію, Україна успішно реалізує свої можливості, поступово інтегруючись у світове співтовариство. Наша держава здійснює гнучку та збалансовану зовнішню політику в напрямах розвитку двосто­ронніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському спів­робітництві, співпраці в рамках СНД, членства в ООН та інших міжнарод­них структурах. Вона визнана стратегічним та особливим партнером ЄС і НАТО, бере участь в інтеграційних європейських процесах. Нині Україна встановила дипломатичні відносини з 166 державами світу (має 80 дип­ломатичних установ у 60 країнах світу), уклала і виконує понад 2000 між­народно-правових документів. Україна бере участь у діяльності понад 100 міжнародних організацій, є ініціатором об'єднання держав ГУУАМ, одним з ініціаторів Організації Чорноморського економічного співробіт­ництва, контрибутором безпеки в Південно-Східній Європі, Придністров'ї та на Кавказі [72].

Загальне керівництво зовнішньополітичною діяльністю здійснює Пре­зидент України, а центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міністерство закордонних справ України (МЗС України). Воно забезпечує проведення зовнішньої політики держави та здійснює координацію діяль­ності всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків України.

Головним завданням зовнішньополітичного відомства сьогодні є участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки шляхом підтри­мання взаємовигідного співробітництва з міжнародним співтовариством, тобто створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, захисту прав та інтересів громадян у рамках чинного законодавства та відповідно до норм міжнародного права. Для цього діяльність зовнішньо­політичної служби повинна значно розширитись і реформуватися, що до­зволить Україні утвердити статус авторитетного, передбачуваного, послі­довного й активного учасника міжнародних відносин, стати впливовим чинником забезпечення політико-економічної стабільності в Європі.

Серед численних функцій держави важливе місце займає правоохо­ронна діяльність, спрямована на забезпечення законності та правопо­рядку в суспільстві, боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушення­ми, охорону та захист прав і свобод громадян, юридичних осіб. Правоохо­ронною діяльністю в Україні займаються спеціальні органи, до яких слід віднести: Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Службу безпеки України, прокуратуру, адвокатуру та інші державні та громадські організації.

Служба безпеки України (СБУ) - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку країни.

Завданням СБУ є захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів країни та її громадян. Разом із захистом дер­жавних інтересів від зазіхань ззовні Служба безпеки захищає їх і від зло­чинних організацій, груп та окремих осіб всередині країни. Особливо важли­вою є сьогодні роль СБУ в боротьбі з незаконною економічною діяльністю, зі злочинами в сфері науки і техніки. Виходячи з миролюбного статусу України, Служба безпеки зобов'язана попереджувати, виявляти і розкри­вати терористичну діяльність, прояви розпалювання національної ворож­нечі, пропаганди війни, расової чи релігійної неприязні. Боротьба з органі­зованою злочинністю, мафією, корупцією, що створюють серйозну загрозу життєво важливим інтересам України,- також сфера діяльності СБУ.

Головними завданнями підрозділів СБУ на сучасному етапі є: роз­криття та припинення небезпечних для економіки держави механізмів злочинної діяльності; глибокий аналіз і прогнозування розвитку процесів у всіх сферах державного життя; відпрацювання з іншими органами загаль­нодержавних заходів, спрямованих на недопущення заподіяння шкоди національній безпеці держави.

Потреба у діяльності такої служби, яка не лише вирішує питання, пов'язані із загрозами державного суверенітету, а й спеціальними засобами сприяє його забезпеченню, викликана об'єктивними потребами держави на сучасному етапі державотворення. СБУ здійснює функції згідно з юридично встановленою компетенцією, не зачіпаючи при цьому компетенцію інших державних органів, що забезпечують національну безпеку України.

Важлива роль у правоохоронній діяльності належить органам внутрі­шніх справ. їх центральний орган - Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує і координує діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі зі зло­чинністю, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпе­ки [99, с 507]. МВС України складається з кількох систем органів внутрішніх справ - міліція, державний пожежний нагляд, державна автомобільна ін­спекція, управління державної охорони і деяких інших. Провідна роль у процесі охорони і забезпеченні правопорядку в державі належить міліції. У складі МВС функціонують Внутрішні війська. Завданням цього збройного формування є участь у патрульно-постовій службі та операціях по боротьбі зі злочинністю, охорона особливо важливих державних об'єктів.

В умовах демократії органи внутрішніх справ потребують невідкладно­го реформування, оптимізації структури, зміни стилю роботи. Найперше це стосується ліквідації численних командирських структур і підрозділів забезпечення та збільшення відсотку тих, хто реально бере участь в оперативно-розшуковій роботі, безпосередній боротьбі зі злочинністю; поліп­шення професійної підготовки співробітників правоохоронних органів і командирської підготовки; підвищення вимог до їх особистих якостей, ви­сування на нові посади з урахуванням досягнутих результатів, запрова­дження нових критеріїв оцінки роботи; поліпшення забезпечення право­охоронців засобами захисту. Важливим кроком є ротація кадрів органів внутрішніх справ, яка сприяє оздоровленню атмосфери в колективах, по­зитивно впливає на стан посилення боротьби зі злочинністю.

Для оптимізації роботи міліції на місцевому рівні органи місцевого са­моврядування можуть утворювати місцеві міліцейські підрозділи.

Під державним управлінням у галузі юстиції розуміється виконавчо-розпорядча діяльність суб'єктів державного управління, що полягає в ор­ганізаційному забезпеченні функціонування судів, державного нотаріату, органів реєстрації актів громадянського стану, судово-експертних установ та організацій адвокатів [99, с 497]. Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міністерство юстиції України (Мін'юст), яке бере без­посередню участь у виробленні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Сьогодні Міністерству юстиції належить провідна роль у нормотворчій діяльності, воно - головний розробник проектів найважливіших актів законодавства та координатор законопроектних робіт.

На Міністерство та його органи на місцях покладається обов'язок при­ведення нормативних актів, виданих органами влади, що торкаються прав і свобод громадян, у відповідність з чинним законодавством. Важливі функції органів юстиції - організація правового всеобучу населення, реєст­рація політичних партій, інших громадських об'єднань та контроль за до­держанням ними своїх статутів. Діяльність Міністерства юстиції України, як і міністерств європейських країн, побудована не за галузевим, а за функціональним принципом. Забезпечення організаційної діяльності за­гальних судів здійснюється Державною судовою адміністрацією України центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Важливим завданням Міністерства юстиції та його органів на місцях має бути формування правової культури українського суспільства та роз­виток правової освіти громадян. Адже, як не прикро визнавати, люди ще не навчилися належним чином відстоювати і захищати свої законні права і свободи. Винятково важливе значення у розвитку правової держави і громадянського суспільства має прискорення судово-правової реформи.

Таким чином, завданням державного управління у сфері юстиції є за­безпечення правової основи організації діяльності держави, охорона прав, свобод та інтересів громадян, інших суб'єктів права.

Важлива функція державного управління - реалізація державної по­літики в галузі інформаційного простору України. У розвинутих демокра­тичних суспільствах засобам масової інформації належить провідна роль у підтримці демократії, функціонуванні громадянського суспільства. Віль­на преса покликана виконувати такі суттєві функції: діяти як незалежний постачальник об'єктивної інформації та ідей, які мають суспільне значен­ня, сприяти розвитку фундаментальних соціальних і політичних цінностей, які становлять основу здорової демократичної системи, здійснювати моні­торинг діяльності органів влади.

Згідно зі статтею 15 Конституції в Україні цензура заборонена. Разом з тим уряд регламентує діяльність засобів масової інформації, що прита­манно практиці більшості західних демократій. Це виражається у протидії монополізації електронних і друкованих засобів масової інформації, видав­ничої справи, наданні частот в ефірі для теле- і радіостанцій, державній реєстрації пресових видань, контролі за дотриманням їх діяльності в рам­ках закону, протидії пропаганді культу насильства, пияцтва та розпусти. Держава створює належні умови для функціонування суб'єктів видавничої діяльності різних форм власності, організовує вітчизняну базу для виготов­лення паперу.

З метою запобігання негативному впливу з боку ЗМІ та реалізації державної інформаційної політики в Україні функціонує ціла система дер­жавних інститутів та органів. Це насамперед: Державний комітет телеба­чення і радіомовлення України, Державне інформаційне агентство України, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Основними засадами їхньої діяльності має стати впровадження в суспільне життя національної інформаційної політики у сфері ЗМІ, під якою розуміється комплекс регулюючих норм, що передбачає встановлення відповідних директивних принципів, без яких неможливе досягнення громадської зла­годи [274]. Головною метою державної інформаційної політики має стати інформаційна підтримка соціально-економічного розвитку нашої країни, побудова такого інформаційного простору, з яким би нас прийняли в сві­товому інформаційному співтоваристві [74].

На жаль, у цій важливій сфері існує цілий ряд невирішених проблем. В українському суспільстві нині відсутній такий інформаційний клімат, що мав би відповідати національним інтересам держави. Серед основних причин цього - втрата контролю за використанням радіочастотного ре­сурсу України, цілеспрямована експансія на національний ринок інфор­маційних послуг зарубіжних виробників інформаційної продукції, уповіль­нений розвиток новітніх інформаційних технологій, виразний дисбаланс поінформованості населення у столиці та регіонах, ігнорування посадо­вими особами органів державної влади, керівниками ЗМІ норм законодав­ства України в інформаційній сфері. Постановою Верховної Ради України «Про підсумки парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяль­ності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної без­пеки України» стан справ та тенденцій у цій сфері визначається як кризо­вий і свідчить про значні відхилення від демократичного розвитку. Зокрема, мають місце факти тиску на пресу, практика використання найвпливовіших ЗМІ для дезорганізації населення щодо ситуації в країні, нав'язування політичних оцінок, маніпулювання громадською думкою тощо. Такий стан в інформаційній сфері можна пояснити недосконалістю норм чинного за­конодавства і судової практики, невисоким загальним рівнем політичної культури суспільства та складними економічними умовами.

З метою поліпшення ситуації в інформаційній сфері слід інтенсивно розвивати мережу вітчизняних ЗМІ, підтримувати національного виробни­ка інтелектуального продукту, зберігати свою автентичність у світовому інформаційному просторі, удосконалювати судову практику при розгляді спірних проблем в цій сфері.

Отже, політико-адміністративні функції можна поділити на внут­рішньо-та зовнішньополітичні. Перші спрямовані на зміцнення відпо­відних суспільних відносин, державного устрою, визначають основні принципи функціонування державного механізму та є основним полі­тичним засобом утримання та зміцнення державної влади, другі за­безпечують стабільність міжнародного становища держави, захист інтересів громадян, збереження територіальної цілісності України.

Проте варто зазначити, що зовнішня політика будь-якої держави під­порядкована її внутрішньополітичним цілям. Тому й успіх у зовнішній полі­тиці країни залежить від вирішення внутрішньополітичних проблем, най­перше, від спроможності державних структур забезпечувати політичну й макроекономічну стабільність у державі, сприяти розвитку країни та під­вищенню життєвого рівня її громадян.

Отже, непорушність конституційного устрою, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, утвердження демо­кратії та моральних підвалин суспільства, зміцнення позицій України у світі, послідовне відстоювання національних інтересів, розвиток рівноправних і взаємовигідних партнерських відносин з іншими державами є важливими напрямами діяльності органів виконавчої влади на сучасному етапі розви­тку нашої країни. Слід урахувати, що політичні та економічні завдання держави та засоби їх вирішення взаємопов'язані таким чином, що вони визначають та доповнюють один одного.

 

< Попередня   Наступна >