102

---

§ 2. Поняття неосудності та її критерії

1. Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, оскільки воно виступає як його антипод. Особа, що перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскіль­ки вона не є суб’єктом злочину.

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, пе­редбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоум­ства або іншого хворобливого стану психіки».

Ці положення закону, в яких описано поняття неосудності, називають формулою неосудності. Причому, ця формула містить як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної фор­мули неосудності. Поєднавши в ній медичні та юридичні озна­ки, законодавець обмежив, тим самим, поняття неосудності чіткими, суворо визначеними законом, межі. Закріплені в за­коні ознаки є однаково обов’язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкрет­ної особи.

З тексту ст. 19 бачимо, що неосудність (як, до слова, і осуд­ність) визначається тільки щодо часу вчинення особою су­спільно небезпечного діяння і тільки в зв’язку з ним. Непри­пустимо за межами такого діяння порушувати питання про нео­судність або осудність особи.

2. Як уже було зазначено, у КК поняття неосудності роз­кривається за допомогою двох критеріїв: медичного (біологіч­ного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворю­вання, що істотно впливают

ь на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 виділено чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) слабоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба – досить поширений вид захво­рювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депре­сивний психоз тощо. Усі ці хвороби мають прогресуючий, важковиліковний чи взагалі невиліковний характер. Хоча і за цих захворювань можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнають гос­тре, короткочасне психічне захворювання, що перебігає у ви­гляді приступів. Це захворювання раптово виникає (найчасті­ше внаслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих об­ставин раптово припиняється. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла га­рячка й ін.

Слабоумство (олігофренія) – найбільш тяжке психічне за­хворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, уродже­ним видом порушення психіки, що вражає розумові можли­вості людини. Можливі три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбе­цильність (менш глибокий), дебільність (найбільш легка фор­ма). Таким чином, між собою ці захворювання відрізняються різним ступенем тяжкості ураження психіки.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що не охоплюються раніше на­званими трьома видами психічних захворювань. Це важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (нар­котичне голодування) тощо. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, однак за своїми психопатичними порушен­нями близькі до них.

Для наявності медичного критерію неосудності достатньо встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діян­ня особа страждала хоча б на одне із перелічених захворювань.

Інші можливі психічні стани, що негативно впливають на поведінку особи, наприклад, фізіологічний афект, не виклю­чають осудності. У певних випадках вони можуть розглядати­ся лише як обставини, що пом’якшують відповідальність (на­приклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві – ст. 116).

Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.

3. Юридичний критерій неосудності полягає в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслі­док наявності психічного захворювання, – тобто критерію ме­дичного.

У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності вираже­ний двома ознаками: 1) інтелектуальною – особа не могла усві­домлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою – особа не мог­ла керувати своїми діями. Під «своїми діями» тут розуміється не будь-яка поведінка психічно хворого, а тільки ті його су­спільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Інтелектуальний критерій неосудності означає, насамперед, що особа не розуміє фактичну сторону, тобто не розуміє дійсний зміст своєї поведінки (не розуміє, що вчинює вбив­ство, підпалює будинок тощо), а тому не може розуміти і її су­спільну небезпечність. Наприклад, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй у тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким засобом вона вилікує її від тяжкої недуги. У кінцевому підсумку це привело до смерті ди­тини, а в її тілі було виявлено понад сорок голок.

Інтелектуальна ознака також означає, що особа не здатна розуміти суспільно небезпечний характер своїх дій. У ряді ви­падків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фак­тичну сторону своєї поведінки. Приміром, хворий, який страж­дає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він ро­зумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольовий критерій неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, що вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).

Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов’я­зана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність), вона не може і керувати ними. Однак можливі ситуації, коли особа усвідомлює фактич­ну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, однак не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається у піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції тощо. Ці хворі мо­жуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сто­рону вчинюваних дій і навіть розуміти їх суспільну небез­печність, однак вони втрачають здатність керувати своїми вчин­ками. Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Також не може утримати себе і клептоман, коли трапилася нагода, від спокуси вчинити кра­діжку чужого майна.

Визначені особливості інтелектуальної та вольової ознак в кримінальному законі (ч. 2 ст. 19) розділені між собою сполуч­ником «або». Тим самим законодавець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, головне, він закріпив їх рівне зна­чення при визначенні поняття неосудності.

Отже, юридичний критерій містить у собі ознаки, що ви­значають тяжкість захворювання, глибину враження психі­ки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність ус­відомлювати характер вчинюваного діяння, його наслідки, і керувати своїми вчинками. У цьому виявляється нерозрив­ний зв’язок медичного і юридичного критеріїв, що й зумови­ло необхідність у ч. 2 ст. 19 закріпити змішану формулу нео­судності.

У літературі було зазначено1, що юридичний критерій неосудності відіграє двояку роль: 1) визначає справжній зміст неосудності, оскільки тільки він дозволяє визначити, чи усві­домлювала особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння свої дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними; 2) встановлює межі дії медичних критеріїв, і, тим самим, визначає межу між осудністю і неосудністю.

Отже, особу може бути визнано неосудною тільки у разі, якщо встановлено одну з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Відповідно до прямої вказівки закону особа, визнана неосуд­ною, не підлягає кримінальній відповідальності, незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 4 ст. 19, можуть бути застосовані при­мусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спря­мовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства й держави від можливого повторення ним нових суспільно небез­печних діянь.

Як уже було сказано, неосудність особи характеризує її психічний стан на час вчинення суспільно небезпечного діян­ня, передбаченого кримінальним законом.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що по­збавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, су­перечило б принципу гуманізму, а, по-друге, не могло б забез­печити досягнення мети покарання.

Частина 3 ст. 19 саме і передбачає таку ситуацію. В ній пря­мо сказано, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила зло­чин в стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Відповідно до закону до такої особи за рішенням суду мо­жуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95)

 

1 Див.: Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть. — Днеп­ропетровск: Пороги, 1992. — С. 44.

 

< Попередня   Наступна >