168

---

§ 3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

1. Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від пока­рання дозволяє виділити низку особливостей, що, безперечно, відбивають прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це полягає у тому, що: по-перше, ст. 105 передбачає такий вид звільнення від покарання, що може застосовуватися лише до неповнолітніх – звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього і до неповнолітнього, щодо останніх мають пільгові умови.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Ст. 104 передбачає, що для застосування цього виду звільнен­ня від відбування покарання необхідно враховувати: по-пер­ше, загальні підстави й умови, передбачені в статтях 75–78; по­друге, особливості, передбачені в цій статті.

Ці особливості полягають у такому:

1) звільнення непов­нолітніх від відбування покарання з випробуванням можливо при засудженні їх тільки до одного виду покарання – позбав­лення волі;

2) іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років;

3) у разі звільнення неповнолітніх від відбу­вання покарання з випробуванням суд може покласти на конк­ретну особу (за її згодою або на її прохання) обов’язок щодо на­гляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

3. Звільнення від покарання із застосуванням примусо­вих заходів виховного характеру. Частина 2 ст.105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, зміст яких було розкрито в § 1 цього розділу. Обов’язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусо­вих заходів виховного характеру є: а) вчинення з

лочину неве­ликої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення зло­чину і до винесення вироку, щире розкаяння та бездоганна по­ведінка. Якщо суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети ви­ правлення, запобігання вчинення нових злочинів на момент винесення вироку не потребує застосування покарання, він

може звільнити його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У цьому випадку суд вино­сить обвинувальний вирок без призначення покарання. При цьому особа вважається такою, що не має судимості. Одночас­но суд призначає певні примусові заходи виховного характе­ру, передбачені ч. 2 ст. 105.

4. Звільнення від відбування покарання в зв’язку із закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку. Відпо­відно до ч. 1 ст. 106 суд, застосовуючи цей вид звільнення від відбування покарання, повинен перш за все керуватися поло­женням ст. 80 і лише після цього врахувати особливості, ви­значені в ч. 3 ст. 106. Такими особливостями є: по-перше, мож­ливість її застосування до осіб, які не досягли 18-ти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання; по-друге, встановлення в ній менш тривалих строків давності.

Для спливу давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язано­го з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

п’ять років – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

сім років – у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

десять років – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покаран­ня. Стаття 107 передбачає підставу та правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення.

Особливістю умовно-дострокового звільнення непов­нолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-достро­кове звільнення (ст. 81) є те, що його підставою є виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці, а й до навчання (ч. 2 ст. 107). Мають особли­вості і правові умови застосування ст. 107: по-перше, ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення 18-ти років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосо­вується лише до осіб, що відбувають позбавлення волі; по-третє, застосування до нього цього виду звільнення не залежить від тяжкості вчиненого злочину; по-четверте, воно застосовуєть­ся при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 щодо по­внолітніх.

Відповідно до ч. 3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до 18-ти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

не менше третини призначеного строку покарання у ви­гляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяж­кості та за необережний тяжкий злочин;

не менше половини строку покарання у вигляді позбав­лення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа ра­ніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умис­ний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчини­ла у віці до 18-ти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

не менше двох третин строку покарання у вигляді позбав­лення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбав­лення волі й була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення 18-річного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Щодо повнолітніх ці строки відповідно становлять: не мен­ше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81).

Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає по­карання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукуп­ністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та за­рахування строку попереднього ув’язнення, встановлених ст. 72.

До осіб, які не досягли до вчинення злочину 18-ти років, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаран­ням не застосовується.

 

< Попередня   Наступна >