49

---

Розділ VIII

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

§ 1. Механізм держави і його структура

При всіх можливих наукових аспектах розуміння сутності держави у практичному відношенні на перший план завжди ви­ступає її конкретна характеристика, що знаходить свій вияв у державній діяльності, здійсненні дер_жавою функцій по управ­лінню суспільством.

Функції держави здійснюються за посередництвом спеціаль­но утвореного для цього інституціонального механізму, який визначається як «механізм держави», складається із різних дер­жавних органів, які об'єднуються у відносно виокремлену струк­туру — державний апарат, та інших державних_інституцій'. На такому підході засновується тлумачення сутності і змісту дер­жавності під кутом зору інституціонального підходу, головною особливістю якого є те, що держава трактується насамперед як механізм (інститут) влади та управління в суспільстві.

З іншого боку, механізм держави має розглядатися в кон­тексті виконання певним прошарком людей певного різновиду суспільно корисної праці, що виділився історично як результат суспільного розподілу праці, — управлінської діяльності на постійних професійних засадах. У такому людському вимірі ме­ханізм держави виступає своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно відокремлений, конституйований в окре­мий інститут і структурно організований прошарок людей, який виокремився на етапі формування державності внаслідок су­спільного розподілу праці на керуючих (працівників державного апарату)і керованих (населення).

Такий підхід позначив перехід у дослідженнях соціального управління від традиційного акценту на формальні її складові до так званого «людського фактору» з позицій широкого гуманіс­тичного підходу, який покликаний привести до певної переоцін

ки співвідношення об'єктивних і суб'єктивних факторів у системі управління суспільством на користь останнього. Зокрема, людсь­кий вимір проблематики функціонування механізму і апарату держави є методологічним підґрунтям, яке дає змогу більш пред­метно аналізувати нові для вітчизняної юридичної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забез­печення, організації та проходження державної служби, бюро­кратії тощо.

Питома вага механізму держави в забезпеченні життєдіяль­ності соціального організму, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя, чисельність зайнятих у ньому працівників залежать від змісту й обсягу функцій, які суспільство покладає на державу, обумовленого ними обсягу компетенції державних органів, визначеної в законодавстві.

Так, класичною ліберальною концепцією держави «нічного охоронця», яка була домінуючою на ранніх етапах функціону­вання ринкової системи виробництва, передбачалось критичне обмеження втручання держави в суспільне_життя і особливо — у сферу_економіки. Діяльність держави мала обмежуватися охоро­ною приватної власності і забезпеченням безпеки. Відповідно до цього розглядалося питання про механізм держави, який за та­ких умов був практично тотожним поняттю державного апарату як механізму здійснення політичної влади і зводився до сукуп­ності державних органів, наділених державно-владними повно­важеннями.

Проведення відмінностей між поняттям механізму держави як більш широким і поняттям державного апарату як вужчим за обсягом набуває реальних підстав за умови акцентування на соціальному призначенні держави, тлумаченні державних функцій як функцій соціально спрямованої держави, які не мо­жуть бути зведеними лише до політичної діяльності — охорони власності й безпеки. Соціальна спрямованість держави передба­чає розширення сфери її втручання в суспільне життя, зокрема для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузей вироб­ництва, необхідних для життєдіяльності суспільства, соціально­го, в широкому значенні, захисту громадян — підтримки і розвиту системи освіти, культурно-освітніх закладів медицини, захис­ту соціально незахищених верств населення — пенсіонерів, інвалідів, материнства та дитинства і т. ін.

З іншого боку, розширення можливостей впливу держави на суспільні відносини в сучасних умовах не повинно приводити до реабілітації тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтуван­ня правами і свободами людини і громадянина, прерогативами самоорганізованого і самоврядного у своїй основі громадянсько­го суспільства, на обслуговування потреб існування й розвитку якого зрештою і спрямована діяльність соціальної демократичної правової держави. З точки зору сучасного рівня розвитку науко­вих знань соціальна спрямованість держави має розглядатися як органічна складова демократичної й правової організації суспільства і тому не повинна досліджуватися поза межами ви­щезгаданих якісних характеристик державності.

Питання розмежування пріоритетів громадянського суспіль­ства і державної влади покликані вирішуватися на рівні консти­туціоналізму, конституційно-правового регулювання. Так, Кон­ституція України 1996 року закріплює принципи відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3), обмеження діяльності органів державної влади і самоврядування законом (ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19), гарантії_місцевого самоврядування (ст. 7), сво­боди політичної діяльності, не забороненої Конституцією і зако­нами України (ч. 4 ст. 15) і т. ш.

Отже, механізм держави — це сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави.

До складу державного механізму входять різні за своєю кон­кретною характеристикою види державних інституцій — органи, установи, підприємства та специфічні державні інститути. Понят­тя механізму держави вперше включив до арсеналу теорії держави і права в середині 60-х років XX століття В. В. Копєйчиков. Загаль­ними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:

вони є за своєю природою державними інститутами на відміну від самоврядних організацій;

за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;

вони утворюються за рішенням держави, уповноважених дер­жавних органів;

вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;

їх працівники як державні службовці мають особливий ста­тус, особливі гарантії зайнятості та соціального захисту.

Щонайперше, у складі механізму держави слід виокремлюва­ти державні_органи як найбільш специфічну і важливу для реалізації функцій держави його частину, про що детальніше йти­меться далі. Водночас разом з державними органами до складу механізму держави входять й інші різні за характером і змістом діяльності державні організації — державні підприємства, дер­жавні установи, така специфічна державна інституція, як збройні сили, що мають як вищезгадані спільні з державними органами ознаки, так і певні особливі риси, які не дозволяють вважати їх власне органами державної влади і включати безпосередньо до складу державного апарату.

Державними підприємствами, і передусім заснованими на за­гальнодержавній власності казенними підприємствами, вважа­ються в Україні такі, що проводять виробничу або іншу діяль­ність, яка, виходячи з її специфіки, може здійснюватись тільки державним підприємством, або такі, головним споживачем про­дукції яких (понад 50 відсотків) є держава, або ж такі, які є суб'єктами природних монополій. Державні підприємства во­лодіють часткою державної власності на праві повного госпо­дарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, несуть са­мостійну майнову відповідальність, на них поширюється загальнодозволяючий режим правового регулювання.

Щодо державних установ, то для них специфічною є неви­робнича діяльність в освітницькій, культурно-виховній, науковій галузях, у сфері охорони здоров'я і соціального захисту грома­дян. Державні установи можуть бути призначені для виконання спеціальної діяльності, наприклад для утримання засуджених то­що. За характером і напрямком своєї діяльності державні устано­ви не можуть бути прибутковими організаціями і тому перебува­ють на утриманні за рахунок коштів державного бюджету.

Неповним змістовно і логічно незавершеним буде розгляд структури механізму держави без такої його необхідної ланки, як збройні сили. Збройні сили поза всякими сумнівами підпада­ють під ті ознаки, що були кваліфіковані вище як загальні для різних видів державних організацій. Повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування в разі не­обхідності примусу, основним інститутом якого є військові фор­мування. Так, захист суверенітету і територіальної цілісності держави і її недоторканності розцінюється Конституцією Укра­їни як одна з найважливіших функцій держави, виконання якої покладається на Збройні Сили України (ч. 2 ст. 17).

< Попередня   Наступна >