Головна Науково-практичні коментарі Сімейний кодекс Розділ VI (ст.275-292) Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України

Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України

Сімейний кодек - Розділ VI (ст.275-292)
196

Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином Ук­раїни, але проживає за межами України

1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є грома­дянином України, але проживає за межами України, здійснюєть­ся в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлен­ня дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої прожи­ває дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей.

Правила коментованої статті спрямовані на захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей, які є громадянами України, але в силу різних обставин залишилися за межами на­шої держави без опікування батьків.

Ця стаття передбачає три правила.

Перше правило полягає у тому, що якщо усиновлювачем ди­тини є громадянин України, усиновлення провадиться в кон­сульській установі або дипломатичному представництві нашої держави згідно з правилами, встановленими главою 18 СК.

Відповідно до другого правила якщо усиновлювачем дитини є іноземець, для її усиновлення потрібен дозвіл Центру з уси­новлення дітей. За наявності такого дозволу усиновлення також провадиться консульською установою України у тій державі, де проживає дитина, яка залишилася без опікування батьків.

Компетенція консульської установи нашої держави щодо усиновлення дітей, які є її громадянами, визначена ч. 1 ст. 31 Консульського статуту України.

Згідно з п. 50 Порядку передачі дітей на усиновлення для одержання дозволу Центру з усиновлення дітей іноземці, котрі бажають усиновити дитину, яка є громадянином України, але проживає за її

межами, мають надсилати йому (через відповід­ну консульську установу або дипломатичне представництво на­шої держави чи безпосередньо) відповідні документи, зокрема Свідоцтво про народження дитини, свідоцтва про смерть її батьків та інші зазначені у пунктах 33 і 41 Порядку передачі ді­тей на усиновлення документи, що підтверджують правову під­ставу усиновлення, а також висновок консульської установи України про доцільність усиновлення та відповідність його ін­тересам дитини.

У разі неможливості оформлення усиновлення у консуль­ській установі чи дипломатичному представництві України, во­но може бути проведене у компетентному органі іноземної держави, на території якої проживає дитина. У деяких випадках це необхідне й тому, що зазначена держава може не визнавати дій­сним усиновлення, проведене у консульській установі іншої держави.

Тому третє правило, закріплене у ч. 1 статті, яка коментуєть­ся, полягає в тому, що якщо усиновлювачем дитини, яка є гро­мадянином України, але проживає за її межами, є іноземець і усиновлення провадиться у компетентному органі іноземної держави, на території якої проживає дитина, неодмінною умо­вою його дійсності є одержання іноземцем — кандидатом в уси­новлювачі дозволу Центру з усиновлення дітей.

Не викликає сумнівів, що компетентний орган іноземної держави, який провадить усиновлення дитини, не можна зо­бов'язати додержувати законодавство нашої держави. Тому Центр з усиновлення дітей, даючи іноземцю дозвіл на усинов­лення дитини, не тільки розглядає питання про відповідність цього акту її інтересам, а й перевіряє додержання встановлених законодавством України умов усиновлення. Необхідність цього випливає з п. 5 Положення про Центр з усиновлення дітей.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук