Головна Науково-практичні коментарі Сімейний кодекс Розділ VI (ст.275-292) Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України

Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України

Сімейний кодек - Розділ VI (ст.275-292)
157

Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадя­нином України

1. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадяни­ном України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу. 2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновле­на іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Мі­ністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснене до спливу цього строку. 3. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом од­ного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення ді­тей не виявилося громадянина України, який бажав би її усинови­ти або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Переважне право на усиновлення дитини — громадянина Укра­їни мають іноземці, які є: 1) родичами дитини; 2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги. 4. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей. 5. Усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України. 6. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Усиновлена дитина має право на збереження своєї національ­ної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Частина 1 коментованої статті закріплює положення про те, що усиновлення іноземцем на території нашої держави дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підста­вах, встановлених главою 18 СК, незалежно від місця його про­живання.

Однак при цьому сімейним законодавством України вста­новлені такі додаткові умови:

1) зазначене усиновлення можливе, якщо дитина пе

ребуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей (про облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають бути усиновлювачами, див. коментарі до статей 214 і 215);

2) дитина може бути усиновлена іноземцем за умови, якщо протягом зазначеного строку не виявилося громадянина Украї­ни, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклуван­ня до себе в сім'ю.

Водночас у другому абзаці ч. 1 статті, яка коментується, міс­титься вказівка на те, що якщо усиновлювач є родичем дитини, її усиновлення може бути здійснене до спливу одного року. Це пояснюється тим, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 213 СК за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту ж дити­ну, незалежно від їх громадянства та місця проживання родичі дитини мають переважне право на її усиновлення.

Крім того, усиновлення дитини здійснюється без додержан­ня строку її перебування на обліку у Центрі з усиновлення ді­тей у разі захворювання дитини на хворобу, що внесена до спе­ціального переліку, затвердженого МОЗ України.

Усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином Укра­їни, на території нашої держави дозволяється за умови одержан­ня ним дозволу на проведення пов'язаних з цим дій Центру з усиновлення дітей. Порядок одержання цього дозволу визначе­ний пунктами 45 і 46 Порядку передачі дітей на усиновлення.

На підставі звернення іноземців, які перебувають на обліку у Центрі з усиновлення дітей як кандидати в усиновлювачі, про надання їм дозволу на усиновлення конкретної дитини та вис­новку органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлен­ня та відповідності його інтересам дитини Центр з усиновлен­ня дітей протягом трьох днів розглядає необхідні матеріали і дає письмовий дозвіл на усиновлення, а у разі відмови — аргумен­товану відповідь у письмовій формі.

Усиновлення іноземцями дітей, які є громадянами України, на території нашої держави провадиться у судовому порядку за заявою зазначених осіб з додержанням правил, встановлених главою 35-А ЦПК.

Як вже зазначалось, переважне право на усиновлення має громадянин України, який є родичем дитини. Однак згідно з ч. З коментованої статті переважне право перед іншими інозем­цями, які бажають усиновити одну й ту ж дитину, котра є гро­мадянином України, мають також іноземці, які є її родичами. Причому усиновлення ними дитини відповідно до ч. 2 статті, що коментується, може бути здійснене до спливу річного стро­ку її перебування на обліку у Центрі з усиновлення дітей. При цьому ступінь споріднення (близькі або інші родичі дитини) між дитиною, яка усиновлюється, та усиновлювачем за загаль­ним правилом значення не має.

Переважне право на усиновлення дитини мають також гро­мадяни держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Нині наша держава уклала з іншими державами низку дво­сторонніх і багатосторонніх договорів про правові відносини і надання правової допомоги у цивільних, сімейних і криміналь­них справах.

Обов'язковою складовою цих договорів є правові норми, що регулюють підстави, умови й порядок усиновлення дітей, які з тих або інших причин залишилися без батьківського піклуван­ня. Зокрема ці питання урегульовані в ст. 37 Конвенції про пра­вову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД), у договорах, укла­дених Україною з Литовською Республікою (ст. 29), Республі­кою Польща (ст. ЗО), Республікою Грузія (ст. 29), Латвійською Республікою (ст. 28), Республікою Молдова (ст. ЗО), Естон­ською Республікою (ст. 29) тощо.

Звичайно, громадяни держав, що уклали відповідні догово­ри з Україною, мають переважне право на усиновлення дітей, які є громадянами України і проживають на її території, перед громадянами держав, які не уклали з нашою державою таких договорів.

Законодавство (як вітчизняне, так і міжнародне) виходить з того, що усиновлення дитини громадянами іншої країни мен­шою мірою відповідає її інтересам, ніж усиновлення дитини у власній країні. Тому з метою якнайкращого забезпечення інте­ресів дитини, яка є громадянином України, при її усиновленні громадянами інших держав у ч. 5 коментованої статті закріпле­но положення про те, що усиновлення такої дитини іноземцем можливе за умови забезпечення їй прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

Положення ч. 5 статті, що коментується, загалом відповідає Конвенції про права дитини, у п. "Ь" ст. 21 якої зазначено, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернатив­ний варіант і допускається, якщо дитина не може бути переда­на на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її вихо­вання чи усиновлення, і якщо забезпечення якогось нормаль­ного догляду і виховання в країні, де дитина народилася, не­можливе. Крім того, згідно з п. "с" ст. 21 зазначеної Конвенції держави-учасниці, які визнають і (або) допускають усиновлен­ня, можуть забезпечувати, щоб у разі усиновлення дитини в ін­шій країні застосовувалися б такі ж гарантії та норми, які зас­тосовуються щодо усиновлення всередині країни.

За загальним правилом усиновлення дитини, яка є громадя­нином України, іноземцем не тягне зміну її громадянства до до­сягнення нею 18-річного віку. Таке правило встановлене зако­ном (ч. 6 коментованої статті), незважаючи на те, що усиновлювачі повністю прирівнюються у своїх правах та обов'язках до батьків дитини (див. коментар до ст. 232). Водночас усиновле­на іноземцем дитина, яка є громадянином України, має бути поставлена усиновлювачем на облік у консульській установі на­шої держави в країні її проживання. Усиновлювач зобов'язаний періодично надавати інформацію про умови утримання та ви­ховання дитини, а також можливість представнику консуль­ської установи України спілкуватися з дитиною до досягнення нею повноліття.

Відповідно до Конвенції про права дитини та інших міжна­родних договорів усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності.

Так, згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці повинні поважати право дитини на збереження інди­відуальності, включаючи її громадянство, ім'я, сімейні зв'язки, як це передбачено законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Якщо дитину протизаконне позбавляють частини або усіх елементів індивідуальності, держави-учасниці мають надава­ти їй необхідну допомогу з метою якнайшвидшого її віднов­лення.

 

< Попередня   Наступна >