121

---

Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину

1. Особи, у сім'ї яких виховувалася дитина, зобов'язані нада­вати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, ді­да, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть на­давати матеріальну допомогу.

Згідно зі статтею, що коментується, обов'язок щодо надання матеріальної допомоги дитині може бути покладений на осіб, у сім'ї яких вона виховувалася, якщо у неї немає батьків, баби, ді­да, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу.

У такому разі підставою виникнення аліментного обов'язку закон вважає факт прийняття дитини на постійне виховання й утримання (фактичне виховання) без її усиновлення або вста­новлення над нею опіки, піклування.

Таким чином, взяття дитини у сім'ю на постійне виховання й утримання є юридичним фактом, з яким закон пов'язує нас­тання певних юридичних наслідків.

Особи, які беруть дитину на постійне виховання й утриман­ня як члена їх сім'ї, називаються фактичними вихователями, а дитина — фактичним вихованцем.

Фактичними вихователями можуть бути родич дитини, осо­ба, яка є її біологічним батьком, але батьківство якої у встанов­леному законом порядку не визнане, а також будь-яка інша повнолітня дієздатна особа, яка не є родичем дитини.

Аліментний обов'язок фактичного вихователя щодо свого вихованця виникає лише у тому разі, коли вихователь, який бе­ре дитину на постійне виховання й утримання у свою сім'ю, по­тім відмовляється від виконання цього обов'язку, хоч дитина продовжує потребувати матеріальної допомоги, яку не може одержати від своїх батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сес­тер у зв'язку з тим, що не має їх, а фактичний вихователь мо­же надавати матеріальну допомогу.

p>

Таким чином, зі змісту коментованої статті випливає, що обов'язок, пов'язаний з наданням матеріальної допомоги мало­літнім, неповнолітнім дітям, не завжди породжується сімейни­ми відносинами або відносинами свояцтва.

Підставою виникнення аліментних відносин між фактични­ми вихователем і вихованцем є не сімейні відносини (їх може й не бути), а юридичний факт — проживання дитини однією сім'єю з фактичним вихователем.

Отже, право на одержання матеріальної допомоги від фак­тичного вихователя у фактичного вихованця виникає, якщо:

1) він був прийнятий у сім'ю на виховання, протягом певно­го часу виховувався в ній, перебував на утриманні фактичного вихователя і проживав як член його сім'ї;

2) у нього немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, тобто осіб, які відповідно до правил, встановлених нор­мами глав 16 і 17 СК, зобов'язані у першу чергу утримувати сво­їх малолітніх, неповнолітніх дітей, внуків, братів та сестер;

3) фактичний вихователь може надавати матеріальну допо­могу.

Зазначені умови утворюють юридичний склад, необхідний для виникнення у фактичного вихованця суб'єктивного права на одержання матеріальної допомоги від фактичного вихователя.

У кожному конкретному випадку суд має встановлювати на­явність усіх передбачених статтею, що коментується, умов, не­обхідних для виникнення у фактичного вихованця зазначеного права.

Якщо суд встановить відсутність хоча б однієї з зазначених у коментованій статті умов, необхідних для виникнення у фак­тичного вихованця права на одержання матеріальної допомоги від фактичного вихователя, в сім'ї якого він виховувався, алі­ментний обов'язок останнього не повинен виникнути. А якщо він виник, то за рішенням суду має бути припинений.

Треба звернути увагу на те, що згідно з п. 18 постанови Пле­нуму Верховного Суду України "Про застосування судами дея­ких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" при розгляді справ про стягнення аліментів на неповнолітню дитину з осіб, які фактично її виховували й утримували, суд має всебічно пе­ревіряти, чи справді відповідач узяв дитину на постійне виховання й утримання, а потім відмовився від виконання цього обов'язку. При цьому треба мати на увазі, що сам факт прожи­вання дитини з відповідачем не може бути підставою для задо­волення позову. Це лише один із доказів, що підтверджує по­зовні вимоги у тих випадках, коли з аналізу взаємовідносин, що склалися у сім'ї, вбачається, що конкретна особа взяла на себе обов'язок постійно утримувати і виховувати дитину.

Отже, час, протягом якого дитина перебувала на вихованні й утриманні, має враховуватись як одна з обставин, що свідчить про справжні наміри фактичного вихователя. Водночас якщо дитина перебувала на вихованні й утриманні нетривалий час, але встановлено, що фактичний вихователь брав її з наміром постійно виховувати й утримувати, аліменти на дитину мають стягуватися.

У деяких випадках дитина може перебувати на вихованні й утриманні інших осіб тимчасово, наприклад, у зв'язку з хворо­бою батьків, перебуванням їх у відрядженні, відпустці тощо. За таких умов з цих осіб не можуть бути стягнені аліменти на ди­тину відповідно до статті, що коментується, оскільки незважа­ючи на те, що надання матеріальної допомоги було систематич­ним, у зазначених осіб не було наміру постійно виховувати й утримувати дитину.

 

< Попередня   Наступна >