Головна Науково-практичні коментарі Сімейний кодекс Розділ IV (ст.207-256) Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини

Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини

Сімейний кодек - Розділ IV (ст.207-256)
116

Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини

1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. 2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона прожи­ває, є нікчемною. 3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. 4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків. 5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нота­ріусом. 6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Однією з необхідних умов усиновлення дитини є вільна зго­да на це її батьків.

Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу на­діляються правами (обов'язками), пов'язаними з вихованням своїх дітей. Наділення батьківськими правами інших осіб спри­чиняє втрату цих прав батьками.

У літературі з питань теорії сімейного права цілком слушно зазначається, що згода на усиновлення — це одне з найважли­віших особистих немайнових прав батьків, порушення якого призводить до істотного порушення їх прав. Адже наслідком усиновлення дитини стає повне припинення правового зв'язку між нею та її батьками.

Згоду на усиновлення треба одержати від обох батьків, неза­лежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо від неї.

Така згода потрібна й тоді, коли батьки не проживають ра­зом, незалежно від того, зберігається укладений ними шлюб чи він припинений або визнаний судом недійсним.

Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі між собою і батьківство щодо н

еї встановлене у порядку, передбаченому статтями 126—128 СК, або материнство визнане за рішенням суду (ст. 131 СК), також потрібна згода на усиновлення дитини обох батьків.

Для усиновлення дитини матері-одиначки потрібна лише її згода.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їх зго­ди на усиновлення дитини потрібна згода їх батьків (ч. 4 комен­тованої статті).

Така вимога закону пояснюється необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків. Адже без цього вони можуть здійснити акт, про наслідки якого шкодуватимуть усе життя.

Згода батьків має бути усвідомленою та невимушеною.

Воля батьків щодо усиновлення їх дітей повинна формува­тися вільно, без стороннього протиправного впливу на неї. Так, якщо батьки дали згоду на усиновлення їх дітей внаслідок пог­рози, насильства, обману, введення їх в оману тощо, усинов­лення має бути визнане судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 236 СК (див. коментар до цієї статті).

Частина 2 статті, яка коментується, закріплює положення про те, що згода батьків на усиновлення дитини повинна бути безумовною. Отже, даючи письмову згоду на усиновлення дитини, батьки не можуть висувати відкладальні, скасувальні або будь-які інші умови, пов'язуючи їх з усиновленням.

У законі зроблено наголос на тому, що угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опі­кунам або Іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.

Звідси випливає, що згода батьків на усиновлення дитини не повинна бути обумовлена одержанням ними певного зустрічно­го задоволення за угодою, наприклад, винагороди тощо, оскіль­ки акт усиновлення є безкорисливим і безоплатним.

Згода батьків на усиновлення дитини є дуже відповідальним і глибоко усвідомленим актом. Тому в законі встановлене пра­вило, відповідно до якого така згода може бути дана ними не відразу після народження дитини, а лише після досягнення нею двомісячного віку, хоч батьківські права та обов'язки виника­ють з моменту народження дитини.

З метою уникнення можливих спорів з приводу того, чи да­вали насправді батьки згоду на усиновлення їх дитини, у ко­ментованій статті закріплене положення про те, що така згода має бути письмовою і засвідчуватись нотаріусом.

Батьки можуть давати згоду на усиновлення дитини відомою їм особою (особами, якщо усиновлювачами є подружжя). Крім того, вони вправі давати згоду на усиновлення дитини без заз­начення імені усиновлювача. У такому разі останнього призна­чає суд з числа осіб, які виявили бажання усиновити дитину.

Виявлення батьками згоди на усиновлення їх дитини не має безвідкличного характеру. Вони можуть у будь-який момент відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності відповідним рішенням суду.

У п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" звернено увагу судів на те, що батьки, які дали згоду на усиновлення їх дітей (якщо вона була необхідна), мають викликатися до суду в тому разі, коли наявність цієї згоди вик­ликає сумнів або коли вони звернулися з заявою про її відкли­кання.

Згідно з ч. 1 ст. 225 СК і ч. 5 ст. 265-5 ЦПК усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням су­ду. З цього моменту всі правові відносини між дитиною та її батьками припиняються.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук