Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

Сімейний кодек - Розділ IV (ст.207-256)
101

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

1. Для усиновлення дитини потрібна її згода. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові. 2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки уси­новлення. 3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усинов­лення. 4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона прожи­ває в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Усиновлення провадиться виключно в інтересах дитини. То­му важливе значення має ставлення останньої до факту її передання в сім'ю усиновлювача. Усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти у цю сім'ю набуває першорядного значення.

Усиновлення є серйозною подією в житті дитини ще й то­му, що воно, як правило, спричиняє розрив внутрішньосімейних, звичних для неї зв'язків не тільки особистого, а й майно­вого характеру.

Саме тому сімейне законодавство надає винятково важливо­го значення судженням дитини про усиновлення, які набувають правового значення.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відпо­відає її вікові. Закон не встановлює мінімального віку, з досяг­ненням якого він пов'язує настання такого ступеня зрілості ди­тини, коли її думка набуває правового значення. Тому ставлен­ня дитини до її усиновлення має бути виявлене з того момен­ту, коли дитина у змозі висловити і сформулювати його.

Крім того, закон не встановлює форми вияву згоди дити­ни на її усиновлення. У кожному конкретному випадку відділ освіти, на який покладено ведення справ про усиновлення, визначає, в якій формі, що відповідає віку дитини, має бути одержана її згода на усиновлення. Водночас відповідно до п. 34 Порядку передачі дітей на усиновлення згода дитини повин­на бути виявле

на відділом освіти й оформлена у вигляді до­відки.

Згода дитини на усиновлення може діставати вияв і у вис­новку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення і відповідність його інтересам дитини, що подається до суду, який розглядає справу про усиновлення.

Однак одержання від дитини згоди на її усиновлення не по­винно бути формальним актом. Треба прагнути до того, щоб Думка дитини щодо усиновлення свідчила про ЇЇ справжнє ба­жання.

Отже, відсутність згоди дитини має розглядатися судом як серйозна перешкода до її усиновлення. Закон надає у такому разі волі дитини вирішального значення. Адже, як вже зазнача­лося, без згоди дитини на її усиновлення останнє неможливе. Виняток з цього правила становлять випадки, передбачені час­тинами 3 і 4 статті, що коментується.

Постановлення судом рішення про усиновлення дитини всу­переч її бажанню можливе лише у тому разі, коли суд дійде твердого переконання, що заперечення дитини не мають сер­йозного обґрунтування, пов'язані виключно з її малолітством і не стануть перешкодою до налагодження нормальних відносин між нею й усиновлювачем.

Дитина має бути поінформована про правові наслідки уси­новлення, крім тих випадків, коли вона має право на таємни­цю, в тому числі й від неї самої, факту її усиновлення (див. ко­ментар до ч. 2 ст. 226).

Після досягнення усиновленою дитиною 14 років вона дістає право на одержання інформації щодо свого усиновлення (ч. З ст. 226).

Частини 3 і 4 коментованої статті передбачають випадки, ко­ли усиновлення дитини може здійснюватись без її згоди. Так, якщо дитина малолітня, не здатна самостійно виявити згоду на усиновлення у формі, що відповідає її віку, усиновлення може бути проведене і без її згоди.

Крім того, згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона не усвідомлює факту усиновлення за станом здоров'я.

Якщо дитина з раннього віку виховується в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, навряд чи доцільно виявляти її згоду на усиновлення, навіть у тому разі, якщо вона досягла віку, коли усвідомлює факт усиновлення і може виявити свою згоду на нього, оскільки це може призвести до небажаних нас­лідків — розголошення таємниці усиновлення.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук