118

---

Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків

1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо рони: 1) невідомі; 2) визнані безвісно відсутніми; 3) визнані недієздатними; 4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. 2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повно­літніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не прожи­ваючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не вихо­вують та не утримують її.

У статті, що коментується, встановлені винятки з загально­го правила ст. 217 СК про необхідність згоди батьків на усиновлення їх дітей.

Уявляється, що цілком слушною є вказівка на те, що уси­новлення дитини може бути проведене без згоди її батьків, як­що вони невідомі. Треба мати на увазі, що за таких умов жод­них відомостей про цих батьків не мають керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, службові особи органів опіки та піклування, котрі, як правило, володіють інформацією про дітей, позбавлених батьківського піклування, державні органи, які здійснюють облік таких дітей, і суди при розгляді справ про усиновлення.

У тих випадках, коли батьки з підстав, закріплених у ст. 43 ЦК, визнані судом безвісно відсутніми, одержати від них згоду на усиновлення неможливо, оскільки вони позбавлені можли­вості реагувати на це. Коли лише один із батьків визнаний су­дом безвісно відсутнім, згода на усиновлення може бути вияв­лена лише другим з батьків дитини, яка усиновлюється.

Особи, визнані у встановленому законом порядку недієздат­ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу, самі потребують опіки і, звісно, не можуть виховувати дітей. Вони не в змозі виявити свою волю, оскільки не усвідомлюють своїх дій і не можуть ними керувати, через що над ни

ми й встанов­люється опіка.

Треба мати на увазі, що під час укладання цивільно-право­вих угод волю недієздатної особи виражає її опікун, який однак не може здійснювати права, нерозривно пов'язані з їх носієм (недієздатною особою). Водночас уявляється, що не можна поз­бавляти хвору, визнану в судовому порядку недієздатною дити­ну можливості бути усиновленою.

Якщо лише один із батьків визнаний судом недієздатним з підстав, закріплених у ст. 39 ЦК, згода на усиновлення дитини може виходити від того з батьків, хто є дієздатним.

Коли ж на момент усиновлення дитини дієздатність її бать­ків або одного з них внаслідок видужання або значного поліп­шення психічного стану поновлена судом згідно з ч. З ст. 260 ЦПК, при одержанні їх, його згоди на усиновлення дитини тре­ба керуватися правилами ст. 217 СК.

Мати, батько, дієздатність яких обмежена судом з підстав, встановлених ст. 36 ЦК, якщо вони не позбавлені батьківських прав, повинні давати згоду на усиновлення їх дітей. Це пов'яза­не з тим, що такі особи обмежуються лише у можливості само­стійно здійснювати свої майнові права, що випливають із ци­вільних, сімейних, трудових та інших правовідносин (за винят­ком випадків заподіяння ними шкоди).

Відповідно до ст. 166 СК (див. коментар до неї) батьки, поз­бавлені батьківських прав, втрачають усі права, пов'язані з фак­том їх споріднення з дитиною, щодо якої вони позбавлені цих прав.

Якщо лише один із батьків дитини позбавлений батьків­ських прав, згоду на її усиновлення може давати лише той з батьків, хто не позбавлений цих прав.

У разі поновлення на момент усиновлення дитини батьків­ських прав її батьків або одного з них усиновлення дитини має здійснюватись з додержанням вимог ст. 217 СК.

Згідно з ч. 2 коментованої статті усиновлення дитини може бути проведене без згоди її батьків, якщо судом встановлено, що вони понад шість місяців не проживають з дитиною без по­важних причин і не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують і не утримують дитину. Цей факт може бути підтверджений письмовими доказами (актами, лис­тами тощо), а також показаннями свідків (п. 30 постанови Пле­нуму Верховного Суду України "Про застосування судами дея­ких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України").

Таким чином, закон виходить з того, що якщо батьки не ви­конують своїх обов'язків щодо виховання й утримання дітей, вони не мають права розраховувати на захист своїх батьківських прав.

При цьому йдеться про ті випадки, коли діти не проживають спільно з батьками, а виховуються родичами та іншими особа­ми або перебувають у державних дитячих закладах понад шість місяців, а батьки не виявляють щодо них батьківської турботи і піклування (не відвідують дітей, не листуються з ними, не на­дають коштів на їх утримання), хоч мають реальну можливість робити це. Така поведінка батьків свідчить про те, що їм бай­дужі Інтереси дітей. Тому можливі заперечення з боку таких батьків проти усиновлення їх дітей треба розглядати як зловжи­вання батьківськими правами.

Водночас якщо батьки з поважних причин (через хворобу, перебування у тривалому відрядженні тощо) не беруть участі у вихованні своєї дитини, її усиновлення не може бути здійснене без їх згоди.

Уявляється, що відсутність жодних відомостей про батьків або родичів є підставою для усиновлення без їх згоди дітей, по­кинутих у пологовому будинку, іншому закладі охорони здо­ров'я, а також підкинутих і знайдених дітей, зокрема під час стихійного лиха, у районі бойових дій, а також за інших над­звичайних обставин.

 

< Попередня   Наступна >