104

---

Стаття 232. Правові наслідки усиновлення

1. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновле­на, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'яз­ки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. 2. Якщо після смерті одного з батьків дитини або визнання йо­го недієздатним другий з батьків дитини вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають уси­новити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, рідні брати та сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку. Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини. 3. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. 4. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на ньо­го обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. 5. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Усиновлення породжує такі ж юридичні наслідки, які наста­ють внаслідок народження дитини, оскільки усиновлена дити­на прирівнюється до рідної.

Як відомо, факт усиновлення має правоприпиняюче значення, яке дістає вияв у тому, що усиновлена особа втрачає особисті та майнові права і звільняється від виконання обов'яків щодо своїх батьків та інших родичів за походженням, а батьки та інші роди­чі за походженням — щодо усиновленої особи та її

потомства.

Цілком припиняються сімейні зв'язки у тому разі, коли дити­на усиновлюється подружжям. Якщо ж вона усиновлюється од­нією особою, збереження або припинення її правового зв'язку з одним із батьків залежить від конкретних обставин.

При усиновленні дитини жінкою за бажанням батька мож­ливе збереження особистих і майнових прав та обов'язків між ним і дитиною, а якщо усиновлення здійснюється чоловіком, за бажанням матері можуть зберігатися зазначені права та обов'яз­ки між дитиною і нею.

Подібні ситуації найчастіше виникають при вступі у новий шлюб того з батьків, з ким проживає дитина. У такому разі во­на може бути усиновлена вітчимом або мачухою.

Водночас у статті, що коментується, маються на увазі випад­ки усиновлення дитини не тільки вітчимом або мачухою, а й особою, яка не перебуває у шлюбі з її матір'ю чи батьком.

Згідно з ч. 2 коментованої статті при усиновленні дитини за бажанням її родичів за походженням може бути збережено пра­вовий зв'язок між ними та дитиною.

Однак інші родичі за походженням усиновлюваної дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною правового зв'язку лише за умов, якщо:

1) шлюб між батьками дитини припинений внаслідок смер­ті одного з них (ч. 1 ст. 104 СК) або один з її батьків визнаний недієздатним (п. 2 ч. 1 ст. 107 СК);

2) другий з батьків вступив у повторний шлюб і його дружи­на, чоловік у цьому шлюбі бажають усиновити дитину; .

3) родичами дитини за походженням є її баба, дід з боку то­го з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, а також рід­ні брати і сестри.

Таким чином, право на звернення до суду з заявою про збе­реження між усиновлюваною дитиною та іншими її родичами за походженням правового зв'язку виникає в останніх лише за наявності зазначених у ч. 2 статті, що коментується, умов.

Суд розглядає зазначену заяву одночасно з заявою про уси­новлення і задовольняє її лише за умови, якщо це відповідає ін­тересам дитини. Заінтересовані особи, які звернулися до суду з заявою про збереження правового зв'язку між ними й дитиною, яка усиновлюється, мають право відповідно до ст. 265-4 ЦПК брати участь у розгляді судом справи про усиновлення.

Якщо відсутня хоча б одна з зазначених вище умов, в Інших родичів дитини за походженням не виникає права звернення до суду з заявою про збереження між ними та усиновлюваною ди­тиною правового зв'язку.

Як відомо, усиновлення належить не тільки до правоприпиняючих, а й до правоутворюючих юридичних фактів.

Згідно з коментованою статтею усиновлення утворює або може утворювати систему сімейно-правових відносин. До них належать насамперед відносини, що виникають між усиновлю-вачами й усиновленими, оскільки ці особи наділяються права­ми та обов'язками, що є однаковими з тими, які існують між батьками та дітьми. Крім того, усиновлені та родичі усиновлю­вача набувають стосовно одне одного ті ж права та обов'язки, які існують між кровними родичами.

Зокрема, батьки усиновлювача юридичне прирівнюються до діда й баби усиновленого, а його рідні діти набувають щодо усиновленого прав та обов'язків братів і сестер. У такий же пра­вовий зв'язок вступають між собою діти різних батьків, якщо вони усиновлені одними й тими самими особами. Крім того, з появою в усиновленого потомства між його нащадками та усиновлювачем, а також його родичами виникає правовий зв'язок, рівний за правами та обов'язками кровноспорідненому зв'язку. Тому важко погодитись з висловленою у літературі з теорії сі­мейного права думкою, що усиновлення встановлює відносини споріднення усиновлювача лише по низхідній стосовно його нащадків лінії і що жодних прав та обов'язків не виникає між усиновленим та його нащадками, з одного боку, та родичами усиновлювача по висхідній лінії — з другого. Навряд чи можна погодитись і з думкою, що не виникає жодних прав та обов'яз­ків між усиновленими та іншими дітьми усиновлювача, оскіль­ки дитина усиновлювача й усиновлена дитина не перебувають у правових відносинах брата і сестри. Зміст ч. З статті, що ко­ментується, не дає підстав для таких висновків.

Відповідно до частин 4 і 5 коментованої статті між усиновлювачем і усиновленим виникають всі особисті і майнові права та обов'язки, що існують між батьками й дітьми. Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання у сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожно­го з батьків покладається однакова відповідальність за вихован­ня, утримання й розвиток дитини. Батьки або особи, які їх за­мінюють, мають права та обов'язки виховувати дитину, піклу­ватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розви­ток, навчання, створювати належні умови для розвитку її при­родних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до са­мостійного життя і праці.

Сімейне законодавство України (див. коментар до ст. 150) встановлює, що батьки (а отже, й усиновлювачі) зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших лю­дей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Бать­ківщини.

Усиновлювачі повинні піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати здо­буття нею загальної середньої освіти, поважати дитину, готува­ти її до самостійного життя.

Передання дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від батьківської турботи про неї. Батьки мають переваж­не перед іншими особами право на особисте виховання дити­ни, вправі залучати до її виховання інших осіб, передавати ди­тину на виховання фізичним і юридичним особам, обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства (див. коментар до ст. 151).

У свою чергу, право усиновленої дитини на одержання на­лежного виховання від усиновлювача забезпечується системою державного контролю та іншими правовими засобами, визначе­ними ст. 152 СК (див. коментар до цієї статті).

Відповідно до ст. 154 СК усиновлювачі, як і батьки, мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх усиновлених осіб. Вони вправі звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини як її законні представники без спеціальних на те повноважень, зокрема й тоді, коли згідно з законом вона сама має право звертатися за таким захистом.

Усиновлювачам належить також переважне перед іншими особами право на проживання малолітньої дитини з ними. Во­ни мають право вимагати відібрання цієї дитини від будь-якої особи, яке тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (див. коментар до ст. 163).

Сімейним законодавством встановлено обов'язок батьків ут­римувати дитину до досягнення нею повноліття (див. коментар до ст. 180). Крім того, у законі закріплені права та обов'язки батьків і повнолітніх дітей, пов'язані зі взаємним утриманням (див. коментарі до статей 198, 199, 202—204).

 

< Попередня   Наступна >